ДУМКИ ВГОЛОС. Як війна змінила ваше відчуття краси та жіночності?

  

«Відчуття краси проявилося зовсім у незвичних речах — у рисах характеру людей. Якщо раніше мені подобалося дивитися на щось красиве — втекти кудись у Карпати, надивитися на цю красу, то зараз краса для мене — у дрібних моментах. Наприклад, моя близька людина привезла мені смачні макаруни, які в Краматорську продаються тільки в одному місці. Краса в тому, що мої близькі усміхаються і мають цю нагоду. Краса в тому, що мама говорить, що вона переживає за мене, але тішиться. Краса в тому, що хірург вибігає з операційної та каже: «Нам вдалося!» Краса в таких житейських речах, про які ти раніше не замислювався, бо хотілось чогось розкішного чи блискучого, а тепер все докорінно змінилося назавжди».

Парамедикиня Христина Пучковська

НЕЗАБУТНІ ПОСТАТІ. «Наша незалежність не безцінна, кожен, хто боронить нашу країну, розуміє її ціну». ІРИНА ЦИБУХ.

  

Парамедикиня із “Госпітальєрів” Ірина Цибух із позивним “Чека” віддала своє життя, захищаючи нашу країну, лише пару днів не доживши до свого 26-річчя. Що відомо про її життя, кар’єру та шлях в добровольчому батальйоні?

Героїня України Тетяна Маркус: зваблива, небезпечна й незламна

  

Кияни вважали її повією, що дарує любов німецьким офіцерам та намагається всіляко догодити. Нацисти вважали її грузинською княжною і жертвою більшовицьких репресій. І тільки у 2006 році українці дізналися, що Тетяна Маркус — єврейка, киянка, підпільниця і Герой України (посмертно). ЇЇ коротка біографія вражає неймовірною кількістю відчайдушних вчинків та незламністю духу.

Життя, гідне фільму: Афганістан, Майдан, Маріуполь, Азовсталь, полон в 70 років

 

Прем’єра була 21 вер. 2024 р. 

Тетяна Теплюк, 71 рік, позивний "Хрещена" -  медик 12 бригади спеціального призначення «Азов».

Тетяна Теплюк операційна сестра, працювала у пологовому будинку, була медиком на війні в Афганістані. Революцію гідності провела на Майдані, потім переїхала до Маріуполя і долучилася до "Азову". Лишилась в гарнізоні після 24 лютого, поки з Азовсталі не потрапила у полон.

Їх боялися навіть чекісти: жінки Української повстанської армії

  

Прем’єра була 14 травня 2022 р.

Українські жінки нарівні з чоловіками в лавах УПА боролися за Українську самостійну соборну державу. Вони служили воячками, зв'язковими, лікарками, розвідницями, пропагандистками, командували окремими підрозділами. Деяким вдалося пробитися на Захід і стати "голосом УПА" у вільному демократичному світі. Частина загинула, інші потрапили в полон, пройшли радянські тюрми, табори й заслання. Марія Савчин, Катерина Мешко, Ганна Гунька, Уляна Крюченко, Дарія Гусяк, Ольга Горошко, Катерина Зарицька, Ганна Попович, Ольга Ільків, Ярослава Стецько – ці та багато інших постатей нарешті вшановуються в Україні. Розповідає Аліна Понипаляк – кандидатка історичних наук, науковиця Національного музею історії України, співкоординаторка ініціативи “Вимкни Російське”.

Машина часу: Новини за 946 рік. Протистояння Ольги і древлян

  

На дворі 2026 рік, а історія все ходить по колу довкола українців... Немов та примара віків, невидимий привид минулого... Вона кружляє над нами, посилаючи постійні дежавю і дивні пророцтва, що долинають з сивої давнини, виринаючи з глибин пам'яті...

За вікном війна і плач... Тисячі українців сидять без світла. Майже чотири роки тому Путін пішов на нас вогнем та мечем, кров'ю і силою захопивши частину української землі. Намагаючись підкорити або знищити. Сотні міст та сіл були спалені ворожим вогнем. Тисячі смертей, каліцтв, жертв та біженців. І кінця цій бійні не видно...

Проте, українці стоять — у вогні, голоді та холоді, як стояли древляни тисячу років тому. Терплять і борються проти варварів, котрі знову прийшли з північних земель...

Цікаво занурюватися у минуле... Цікаво проводити паралелі, особливо якщо вони вражають своєю болючою співзвучністю... Наче хтось грається і переписує старі сценарії новим чорнилом.

Давайте спробуємо уявити собі, що репортери сучасності отримали доступ до машини часу і перенеслися у ту глибоку сиву давнину, щоби в прямому етері висвітити далекі події 946 року...

Олена Теліга: "Життя - це боротьба, а боротьба - це справжнє життя"

  

Олена Теліга народилася 21 липня 1907 року. Імперський Санкт-Петербург став містом її дитинства і юності. Олена походила з української родини. її батько - Іван Шовгенів, родом із околиць степового Слов'янська, був інтелігентною й освіченою людиною. За фахом - інженер, спеціаліст з гідротехніки.

Мати - родом з Поділля. Чуйна і добра жінка. Слід одразу зауважити, що в родині Шовгенівих панувала російська мова. І хоч батьки ніколи не цуралися свого українського походження, цей факт мав свій вплив на формування світогляду майбутньої поетки.

Дитинство Олени було доволі безтурботним. Батьки жили заможно, а тому діти: Олена і двоє старших братів мали все необхідне, щоб здобути добре виховання й освіту. Часто Шовгеніви подорожували: виїжджали на Кавказ, милувалися краєвидами Фінляндії. Змалку Олена вивчала іноземні мови: добре засвоїла французьку і німецьку, не знала лише української.

Впливові галичанки. Дарія Ребет, незламна діячка, одна з лідерок українського націоналістичного руху

  

 Родина Ребетів: (зліва направо) Дарія, Адрій, Оксана, Лев. Мюнхен, 1956. Фото з книги Посівнич М. Нарис життя Дарії Ребет – «Орлян». – Львів : Літопис УПА, 2013.

Тричі була засуджена, витримала 14 діб без сну під час допитів, але не зламалась, а навпаки – продовжила підпільну боротьбу за незалежність України.