Місто Кропивницький свого часу носило ім’я Єлисаветград, Зінов’євськ, Кіровоград. Імена російських цариць та радянських керівників йдуть в історію. Є сенс згадати ім’я славетного уродженця міста на Придніпровщині, який колись очолював новостворену найкрутішу у світі баскетбольну лігу – НБА. Його звали Моріс Подолофф.
У нарисі про
Віктора Чукаріна я писав, що Львівський державний університет фізичної культури
з 2016 року має ім'я професора Івана Боберського, фундатора української
національної фізичної культури. При цьому ще 2011 року висували ініціативу дати
вишу ім’я багаторазового олімпійського чемпіона Віктора Чукаріна.
Колишня персона нон грата
Зізнаюсь чесно:
якщо ім’я Чукаріна було мені знайоме ще з піонерського дитинства – з книги
київського спортивного журналіста Фелікса Гальперіна "Цветные
кольца", то про Івана Боберського я вперше почув через пів століття – саме
після того, як його іменем назвали Львівський інфіз. Припускаю, що далеко не
тільки я.
І стало цікаво: по-перше, хто такий був Іван Боберський. А по-друге, чому я про нього дізнався з таким запізненням.
Боротьба з міфами
– моя улюблена тема. Тож поговоримо вчергове про феномен славнозвісного
"матчу смерті". Бо нібито вже про нього писано-переписано, але
періодично таки можна почути цей старий, невмирущий баян.
Фабула міфу
виглядає приблизно таким чином. У 1942 році в окупованому Києві німецька влада
організувала матч між гравцями "Динамо" та командою
"Люфтваффе". Голодних та виснажених киян лякали розстрілом у разі
їхньої перемоги. Під час гри німці за підтримки свого судді грали надзвичайно
грубо, ламали наших. Проте кияни розтрощили окупантів, десь так 6:1 чи 5:1, на
радість місцевим глядачам. Суддя навіть дав фінальний свисток раніше, щоб
зменшити ганьбу. А після матчу динамівців таки розстріляли у Бабиному Яру.
Гарно, героїчно,
потужно. Але об’єктивний аналіз демонструє, що ми маємо чергову версію старого
радянського анекдоту, який завершується словами: "Так, але не Петросян, а
Саркісян, не у шахи, а в карти, й не виграв, а програв". Тобто, все було
так, але трішечки не так.
То що ж там було насправді? Давайте подивимось.
Вони були рідними душами, але безмежна любов і бажання вберегти доленосно зашкодили
Скільки всього криється за зовнішнім добробутом, дівчата… Дивлячись на
світлини Соломії Крушельницької у часи її слави, навряд чи хтось подумає, що ця
зосереджена на своїй співочій кар’єрі видатна українка, зірка сцени турботливо
опікає молодшу на 15 років сестру – Ганну Крушельницьку. Так само важко
здогадатися, що за її щасливою посмішкою приховується справжня трагедія, гірке
каяття і відчуття провини – за зламану долю Нусі, як називала сестру Соломія.
Нуся була наймолодшою з восьми дітей Крушельницьких, мала всі шанси стати другою Соломією або й перевершити – співала не менш красивим голосом, також виступала на кращих оперних сценах і могла підкорити світ. Якби не божевілля після розмови зі старшою сестрою.
У 1909 році ще студентом Володимир Сахаров разом з майбутнім
етнографом Петром Єфіменком під керівництвом Федіром Вовка брав участь у
розкопках пізньопалеолітичної стоянки у селі Мізин на Чернігівщині. Влітку того
ж року Антропологічне товариство відрядило Сахарова супроводжувати Вовка в його
поїздці північними та центральними районами Волині.
Про це пише кандидатка історичних наук, дослідниця етнології
та матеріальної культури Оксана Косміна у журналі «Локальна історія».
Дослідники мали на меті зібрати експонати для Етнографічного відділу російського музею та здійснити антропометричні дослідження. Це була добра школа польової роботи для Сахарова, яка дала можливість вже наступного 1910 року податися у самостійну етнографічну експедицію у західні та південні частини Волині, а також у північні частини Київщини, які були близькими за культурою. Ця експедиція Сахарова завершила системне дослідження українського Полісся, яке ініціював Вовк.
Анна Франко – наймолодша дитина і єдина донька Івана й Ольги Франків. Українська письменниця, мемуаристка, публіцистка, членкиня Собору святого Володимира та Об’єднання українців Канади.