З армії УНР у Білий дім. Легендарний маестро Василь Авраменко

 

Він воював за незалежність України проти більшовиків, танцював на інавгурації 37-го президента США Річарда Ніксона, дарував писанку першій леді США Елеонорі Рузвальт. Він створив перший звуковий український фільм та популяризовував українську культуру у всьому світі, у темні часи радянської окупації України. Він змушував Сталіна не просто рахуватися зі своєю діяльністю, але й створювати радянські аналоги як у танцях, так і в кіно. Він - Василь Авраменко, хлопець-сирота зі Стеблова на Черкащині, де сьогодні про його величезну історію нагадує лише скромна пам'ятна плита.

ЯК ЗАБОРОНЯЛИ ГІМН УКРАЇНИ: історія, яку мало хто знає

 

Цю пісню забороняли царі, ненавидів СРСР і боялась Москва.

За виконання гімну людей били кийками, виганяли зі стадіонів і переслідували роками. Але «Ще не вмерла Україна» пережила всі імперії та стала символом української свободи. 

Перший радянський чемпіон світу народився в УНР

   

17 жовтня 1946 року на XXV чемпіонаті світу з важкої атлетики, що проходив у Парижі, Григорій Новак виграв змагання у напівважкій вазі (до 82,5 кг) і став першим радянським чемпіоном світу. До Другої Світової війни Радянський Союз не брав участі у світовому спортивному житті та був допущений до членства у міжнародних організаціях і до участі в офіційних змаганнях як член антигітлерівської коаліції країн-переможців.

Й з історії не викреслити той факт, що першим чемпіоном світу для СРСР став уродженець українського Чорнобиля, який сформувався як спортсмен у Києві. І якби не війна, скоріш за все, залишився б саме українським атлетом…

Дякуємо нашим захисникам!

 

Як нам все життя БРЕХАЛИ про Шевченка? Розбиваємо міфи!

  

Чули, що Шевченко помер, упавши зі сходів після того, як напився на свій день народження? 😱 У цьому відео ми розвінчуємо найбільші міфи про Тараса Шевченка, представляючи правдиву історію з його щоденникових записів. Дізнайтеся, як насправді жив і творив великий український діяч, і забудьте про вигадки!

Тарас Шевченко — не бронзовий пам’ятник зі шкільного підручника, а жива, складна, драматична і дуже сучасна постать. У цьому відео розбираємо найпоширеніші міфи про Шевченка: чи був він “царським сином”, чи справді став знаменитим лише після смерті, яким було його ставлення до алкоголю, чи мав він романи, як формувався його світогляд, чому саме він став символом української нації і чому Російська імперія так боялася його слова.

ТАЄМНИЦЯ ПОХОДЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА від українського історика

 

Історія свята 8 березня: від повій до тюльпанів

  

Це все твій весняний день - сонця, квітів і пісень.

З дитинства памʼятаю цей віршик на 8 березня. Листівки для мами з кольорового паперу, урочисті вироби з пластиліну, шкільні концерти, квіти, подарунки, вихідний, якого всі чекали. І начебто все в цьому святі - добре, тепло, свято краси, жінок, весни… Люди, звісно, вкладали в цей день усе найкраще і найщиріше, але, що вкладав в розуми людей сам цей день? Як він прийшов в наші календарі і розмалювався там червоним кольором - ознакою вихідного дня? Чи він завжди був розмальований червоним кольором, але іншого значення?

Без оцінок і без позицій - на меті l максимально обʼєктивно розібратись, що ж це за свято 8 березня? Хто така та Клара Цеткін, Роза Люксембург, до чого тут повії, феміністки, комуністи і тюльпани з мімозами.

Володимир Івасюк – творець народного гімну

       

“Володя з юнацьким завзяттям працює над “Червоною рутою”, яка завдає йому багато клопоту, – писав Михайло Івасюк у книзі “Монолог перед обличчям сина”. – Спочатку хотілося надати пісні характеру і форми балади, але твір виходив розтягнутим, композиційно недолугим, а композиторові потрібні лаконізм, простота і щирість народної пісні. Переписує її безліч разів, постійно шліфує текст твору. Коли переконується, що вклав у пісню все, на що був здатний, відкладає її зі сподіванням, що через деякий час у нього з’являться нові ідеї, зринуть свіжі образи. Для вісімнадцятирічного юнака, закоханого в рідний фольклор, чутливого до всього нового, образ червоної рути був хвилюючою знахідкою, справжнім одкровенням. Та квітка не давала йому спокою майже три роки. Мандрував селами, особливо гірськими, шукаючи ключ до розуміння таємничого поняття, в якому відчув життєдайний подих поезії, вібрацію пісні. На Косівщині знайшов новий варіант коломийки про червону руту, а на Путильщині, у Розтоках, записав легенду про загадкове чар-зілля, яке постає у народних переказах символом вічного і чистого кохання.

Осипа Заклинська. Життя – як давній перепис…

  

Українська газета “Діло” від 9 червня 1929 року повідомляла приємну вістку: “Друкується і небавом вийде: Косметичний порадник. “Як добути красу і задержати молодість та здоровля” (40 розділів) – написала Осипа Заклинська. Се перша книжка того рода у нас для женщин необхідна! Найновіші косметичні здобутки…”.

Із газети “Діло” 1934 року: “Пані! Ціле окруження зверне на вас увагу, коли навчитеся підносити ефект вашої краси. Ні краса, ні молодість не є тривалі, коли їх лишите без опіки. Косметичні поради зміцнять вашу красу. Всіх тайн косметики довідаєтесь з косметичного підручника пані Заклинської”.

Від Шевченка ви такого не очікували!

 

Станіслав Єжи Лец зі Львова, великий майстер парадоксів

  

Життя цього великого майстра парадоксів як таке досить парадоксальне.

Спочатку згадайте, чи багато ви знаєте євреїв-баронів? А він таким і був — батькам, щоправда, довелося хреститися, але в Австрії для такого дива навіть не вимагали пришивати відрізане раніше. Його справжнє прізвище цілком баронське — де Туш-Летц, і він його навіть частково зберіг, злегка переосмисливши, — слово «летц» німецькою означає «останній», а на івриті «лець» — це клоун, паяц, блазень. Повернувся, так би мовити, до релігії предків, зробивши обрізання свого прізвища.

Ґабріеля Запольська: епатажна драматургиня з Волині

  

Життя акторки, письменниці й публіцистки Ґабріелі Запольської схоже на захопливий роман, сповнений злетів і падінь. Ця жінка понад усе прагнула реалізуватися в творчості та звільнитися від нав’язаних суспільством умовностей, а тому не зупинялася ні перед чим. Амбітна, смілива й безкомпромісна, вона мріяла здобути славу на театральній сцені, але увійшла в історію як одна з найвидатніших польських драматургинь.

Ліна Костенко: У нашій літературі кожна людина потрібна (3 серія)

 

Прем’єра була 13 липня 2025 року

За що Ліна Василівна хотіла дражнити Сергія Жадана й передумала? Кого поетка в молодості просила «хукнути на неї Леніним і чому»? Чому Павло Загребельний згадував Ліні Костенко про похорон Паганіні? Зрештою, як війна змінила українську літературу і де зараз Тінейджер із «Записок українського самашедшого»?

У завершальній серії триптиху з розмов Сергія Жадана з Ліною Костенко поет і поетка говорять про інших поетів і поеток. Тих, кого треба не просто читати, а вдумуватися в причини їхніх людських і авторських трагедій. Тих, кому нинішня війна або репресії ХХ століття не дали дозріти й дописати свої кращі твори. Зрештою, тих, хто продовжує писати сьогодні — в часи викликів інших, ніж у покоління шістдесятників, та, по суті, в тіні того самого ворога.

Максим Кривцов і Тарас Ілля; Ярина Чорногуз і Олена Герасим’юк; Юрій Андрухович і Олександр Ірванець; Іван Драч і Дмитро Павличко; Павло Тичина й Володимир Сосюра — Ліна Василівна і Сергій Жадан спускаються й підіймаються різними десятиліттями української літератури останніх ста років, говорячи про процеси, невід’ємною частиною яких вони самі є.

Ліна Костенко: Не хочу грати в сатанинському спектаклі (2 серія)

 

Прем’єра була 12 липня 2025 року

За що Григорій Кочур лаявся на Ліну Костенко, а Микола Бажан навпаки, хвалив? Про що був гнівний лист Дмитра Павличка до поетки? Чому Ліна Василівна шкодує про свій вірш до Павла Тичини? І чому наполягає: «а треба ставити себе на місце Дзюби»?

Про це й інше — друга серія «триптиху» з розмов Сергія Жадана з Ліною Костенко, записаних у листопаді 2024 та січні 2025 року для Радіо Хартія. Хронологічно ця розмова — перша, записана восени. Участь у розмові також беруть: Оксана Пахльовська, культурологиня, донька Ліни Василівни, та поет, засновник видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» Іван Малкович.

Ліна Костенко: Мені треба розібратися у витоках імперії (1 серія)

 

Прем’єра була 11 липня 2025 року

Ця розмова записана в січні 2025 року. У ній Ліна Василівна розповідає про історичний роман, над яким працює. Час дії — період Гетьманщини, доба українського бароко. Письменниця аналізує роль української шляхти й інтелігенції, яка ставала на службу Російській імперії або навпаки, чинила їй спротив, та прагне розібратися у витоках імперського мислення. Говорить про російську гомофобію та спроби компенсувати «брак мізків», нагадує про необхідність розрізняти ганьбу і трагедію і вчитуватися в історію ретельно та обережно.

Говорить і про нинішню війну Росії проти України. Згадує загиблих поетів, нагадує про трагедію полонених із «Азовсталі», про те, як «виникає з нації — народ».

А ще — розповідає про поетів, із якими товаришувала, про поїздки в Чорнобильську зону відчуження, похорони Сталіна та інші речі, які для більшості з нас — історія, а для неї — глави з життя.

Георгій Гамов з Одеси, який розкрив таємниці перших хвилин існування Всесвіту

  

СССР зовут страной убийц и хамов. Недаром. Вот советский парень Гамов. Чего хотите вы от этаких людей? Уже до атома добрался, лиходей!

Дем’ян Бідний

Георгій Гамов, один із тих людей, які розкрили нам таємниці перших хвилин існування нашого Всесвіту, народився на території України. Така людина не може не бути сама по собі досить дивовижною, але це далеко не все про неї.

Його данський колега-фізик вважав, що цей величезний чоловік (204 см — зріст баскетбольного центрового!) справляв враження людини, яка витрачає всю свою енергію на жарти і грубуваті гостроти, а його чудові наукові роботи були для нього випадковим, побічним продуктом його діяльності.

У радянській характеристиці Гамова, завізованої як годиться, сказано, що він у науково-політичному відношенні себе ніяк не виявив, стоїть осторонь політики, поводиться як типовий представник богеми, але в чомусь антиморальному його не можна звинуватити. Знали б вони, що буде за рік…

Микола Бердяєв — київський філософ, 7 разів номінований на Нобелівську премію з літератури

  

Чи багато ви нарахуєте людей, що сім разів висувалися на Нобелівську премію, та ще й поспіль? Таких, безперечно, небагато. А хто з таких людей, зрештою, жодного разу цієї премії не отримав? Таких, мабуть, ще менше. А що така людина народилася під Києвом і навчалася у Київському університеті — взагалі, боюся, ніхто в це не повірить. А це, до речі, правда.

Микола Олександрович Бердяєв, повний тезко останнього російського монарха, народився в маєтку свого батька Обухово, під Києвом. Він був нащадком старої дворянської сім’ї, сином кавалергарда й онуком генерала, а його мати була онукою польського графа Потоцького і французького графа Шуазель-Гуфье — обидва роди у країнах досить помітні, дали їм гетьманів, міністрів і маршалів.

Христина Алчевська – життя "з користю для людей"

 

Донька славетних батьків підприємця і банкіра Олексія Алчевського і педагога та просвітниці Христини Данилівни Алчевської.

Письменниця і перекладачка, яка пройшла шлях від російськомовного оточення до української письменниці, заблокованої московсько-совєцькою окупацією 20-х років ХХ сторіччя. 

Святослав Ріхтер — всесвітньо відомий піаніст із Житомира та Одеси, почесний доктор Оксфордського та Страсбурзького університетів, лауреат премії «Греммі»

  

Моя рідна Одеса породила стільки чудових музикантів, що для того, аби плюнути на вулиці і не влучити в якесь місце, пов’язане з їхньою пам’яттю, потрібно навмисно цілитися. Але герой моєї розповіді навіть серед них — явище виняткове. Щоправда, він народився у Житомирі, але незабаром його батько перебрався до Одеси, де він і прожив приблизно два десятки років.

Сумно, що він не просто її покинув, а зовні виключив зі свого життя та біографії — нічого не говорив, ніде не згадував про одеський період свого життя. Можливо, йому було нелегко згадувати місто, де було розстріляно його батька.

Микола МІХНОВСЬКИЙ: ідеї та приватне життя “апостола Української державності”

  

В останній день березня 1873 року народився Микола Міхновський – людина, що випередила свій час. Так писали й сучасники, й пізніші дослідники. Автор “Самостійної України” та “Десяти заповідей члена УНП”, він ще наприкінці 19 століття виступав за повну незалежність нашої держави, тоді як переважна більшість українофілів мріяли тільки про автономію, всеросійську федерацію та займалися культурно-просвітницькою працею.