Ліна Костенко: У нашій літературі кожна людина потрібна | Сергій Жадан

 

Прем’єра була 13 липня 2025 року

За що Ліна Василівна хотіла дражнити Сергія Жадана й передумала? Кого поетка в молодості просила «хукнути на неї Леніним і чому»? Чому Павло Загребельний згадував Ліні Костенко про похорон Паганіні? Зрештою, як війна змінила українську літературу і де зараз Тінейджер із «Записок українського самашедшого»?

У завершальній серії триптиху з розмов Сергія Жадана з Ліною Костенко поет і поетка говорять про інших поетів і поеток. Тих, кого треба не просто читати, а вдумуватися в причини їхніх людських і авторських трагедій. Тих, кому нинішня війна або репресії ХХ століття не дали дозріти й дописати свої кращі твори. Зрештою, тих, хто продовжує писати сьогодні — в часи викликів інших, ніж у покоління шістдесятників, та, по суті, в тіні того самого ворога.

Максим Кривцов і Тарас Ілля; Ярина Чорногуз і Олена Герасим’юк; Юрій Андрухович і Олександр Ірванець; Іван Драч і Дмитро Павличко; Павло Тичина й Володимир Сосюра — Ліна Василівна і Сергій Жадан спускаються й підіймаються різними десятиліттями української літератури останніх ста років, говорячи про процеси, невід’ємною частиною яких вони самі є.