Тричі була засуджена, витримала 14 діб без сну під час допитів, але не зламалась, а навпаки – продовжила підпільну боротьбу за незалежність України.
Юні роки
Народилась Дарія Ребет 26 лютого 1913 року в родині
священників. Дідусі, - як по маминій, так і по татовій лінії, - були церковними
служителями. Батько Омелян Цісик працював вчителем, мати Олена Федорович –
дочка православного священник Єротея Федоровича, співзасновника товариства
"Народний Дім". Він брав участь у похованні Шевченка в Каневі й товаришував
з Ольгою Кобилянською.
Спершу Дарія із сім'єю жили в Кіцмані, що на Буковині.
Згодом Цісики переїхали в Коломию, а ще через деякий час осіли в Стрию, де
батько очолив чоловічу гімназію. Дівчинка ходила в "Пласт", навчалась
у жіночій гімназії. У 15 років, таємно від батьків вступила до підпільної
Української військової організації (УВО), була членом молодіжних структур ОУН у
Стрию.
У 1930-их роках вивчала правознавство у Львівському
університеті, та через приналежність до ОУН була виключена з лав студентства.
Саме в університеті познайомилась із майбутнім чоловіком Левом Ребетом.
Навчання продовжила в Люблінському університеті. За участь в українському
націоналістичному русі її кілька разів арештовувала поліція.
Довоєнна діяльність
Своє перше ув’язнення Дарія пережила в 1932 році. Дівчину
арештували за підозрою в допомозі легендарним бойовикам Данилишину та Біласу.
Наступного разу до польської в’язниці Дарія Ребет потрапила в березні 1939 року
і пробула там до початку Другої світової війни. Спочатку ув’язнення відбувала у
львівській в’язниці на Лонцького, а потім у "Бригідках".
Як зазначають у своїй праці "Нарис життя Дарії
Ребет-Орлян" Микола Посівнич і Василь Брелюс, 15 березня 1939 року її
арештувала поліція в Стрию. Згодом, 23 березня, разом із Левом Ребетом і
Григорієм Мельником, у супроводі двох поліцейських, поїздом була доставлена до
Львова у "Бригідки" (в’язниця на вулиці Городоцькій, 98). Вона
писала: "Коли ми троє, з двома сторожами безпеки опинилися в замкненому
купе, то тоді з усією виразністю виринуло переді мною обличчя моєї мами у
хвилину нашого прощання. Вона знала наше становище, отож знала, як і я, що ми
прощаємося востаннє. Вона не плакала, але її з легким блиском широко відкриті
очі дивилися на мене спокійно, без реакції також на моє "запевнення",
що все це тимчасове. І тепер у цьому купе найшла на мене хвилина, коли
"самі сльози ллються".
Під час слідчих допитів їй довелося провести два тижні майже
без сну. Але шість слідчих на чолі з комісаром Фурманом, які з нею працювали,
так і не зуміли дізнатись нічого зайвого.
Дарія і Андрій Ребети на пластовому таборі Конісдорф, 1953 р
і Дарія Ребет з сином Андрієм і дочкою Оксаною, 1955 р. Фото:
diasporiana.org.ua
Після допиті була в одній камері з 20 іншими в'язнями, які
не були політичними (здебільшого просто повії й злодійки).
Дарія Цісик вийшла на волю 19 вересня 1939 пополудні. Перед
тим її разом з іншими засудженими через бомбардування міста протримали в
підвалі. Потім нелегально перейшла радянсько-німецький кордон і поселилась в
Кракові, невдовзі одружилась з Левом Ребетом, одного з лідерів Організації
українських націоналістів.
Друга світова війна
Після розколу в ОУН у 1941 році на мельниківську та
бандерівську фракції, Ребети входять до ОУН-б. В липні-вересні 1941 року Дарія
Ребет займалася виховною і пропагандистською діяльністю ОУН в Галичині.
Арешти, що їх розпочали німці після проголошення Акту
відновлення Української держави, не оминули й Дарію Ребет, яка та той час була
вагітною. Як пише вона в своїй автобіографії: "в голоді, недугах, бруді, з
паразитами та в нелюдській брутальності адміністрації пізнала жахливі умови
німецької тюрми".
Спочатку вона відбувала ув’язнення у Львові в тюрмі на вул.
Лонцького. Пізніше була перевезена до в’язниці Монтелюпіх у Кракові. Під час
першої хвилі арештів німці не заарештували багато жінок, проте у тюрмі
поводилися із ними досить суворо. Батько Омелян Цісик, який був в недавньому
минулому урядником в Паштилі, дізнавшись про вагітність й ув’язнення дочки,
писав особисто до окупаційних властей з проханням про звільнення, але це не приносило
ніякого результату. Зі свого боку, митрополит Андрей Шептицький, Ірина
Павликовська, Ольга Павловська, знаючи про арешти жінок, зверталися до
німецької окупаційної адміністрації з клопотанням про їх звільнення. Наприкінці
грудня 1941 р. деяких ув’язнених було звільнено, серед них була й Дарія Ребет.
Після звільнення, як вона згадує: "Я мала такі кошмарні
сни, бувши в тяжі (вагітною), що я собі уявляла, що моя дитина вродиться без
ніг, без рук…". З цією проблемою зверталася до лікаря, але він з прикрістю
говорив, що на її стан так погано впливає вагітність та важкі умови проживання.
У січні 1942 року повернулася до Галичини і знову зайнялася
організаційними справами ОУН, але не довго, бо мала народжувати. Народила сина
Андрія, утім виховували дитину її родичі. сама ж Дарія Ребет працювала в
референтурі пропаганди Проводу ОУН. Стала єдиною жінкою – членкинею Проводу ОУН
та згодом – Президії Української головної визвольної ради.
Життя в еміграції
Після звільнення Лева Ребета з в’язниці оселилася разом із
чоловіком у Мюнхені – там, де й більшість провідних діячів бандерівського руху.
У 1956 році в ОУН(б) пройшов черговий розкол – Ребети не сприйняли авторитарних
методів Бандери та Стецька. Новостворена ОУНЗ (Організація українських
націоналістів за кордоном) замість гасла "Україна для українців"
пропонувала альтернативне "Свободу народам, свободу людині!"
Дарія Ребет була обрана до складу Політичної ради ОУНЗ, а з
1979 до 1991 – очолювала діяльність
Політичної ради Організації українських націоналістів за кордоном.
У 1957 році було вбито її чоловіка Лева Ребета – одного з
лідерів українського націоналістичного руху. Вбивцею виявився агент КДБ Богдан
Сташинський, який згодом вбив і Степана Бандеру.
Дарія Ребет – співпрацівниця численних українських
еміграційних періодичних видань, член редколегій "Сучасна Україна",
"Сучасність", "Український самостійник", автор статей з
ідеології українського націоналізму.
Померла українська патріотка 5 січня 1992 року в Мюнхені, на
78 році життя. Спочатку тіло покійної поховали в Мюнхені, на Вальдфрідгофі, а
20 жовтня 2010 року останки Дарії та її чоловіка урочисто перепоховали у Львові
на Личаківському цвинтарі.
"Впливові галичанки" – це проєкт "Еспресо.
Захід", в якому ми розповідаємо про видатних особистостей, що змінили
історію Галичини або вплинули на неї, а також про те, як діяльність тих чи
інших жінок відобразилася на житті галичан.
Тетяна Яворська
Немає коментарів:
Дописати коментар