Героїня України Тетяна Маркус: зваблива, небезпечна й незламна

  

Кияни вважали її повією, що дарує любов німецьким офіцерам та намагається всіляко догодити. Нацисти вважали її грузинською княжною і жертвою більшовицьких репресій. І тільки у 2006 році українці дізналися, що Тетяна Маркус — єврейка, киянка, підпільниця і Герой України (посмертно). ЇЇ коротка біографія вражає неймовірною кількістю відчайдушних вчинків та незламністю духу.

Тетяна Йосипівна Маркус народилася 21 вересня 1921 року у багатодітній єврейській сім’ї в місті Ромни. Згодом родина переїжджає до Києва, де Тетяна закінчує школу і влаштовується на роботу. У 1941 році брати Тетяни йдуть на фронт, а інші члени сім’ї спішно евакуйовуються з Києва. Однак Йосип Маркус повертається до столиці задля того, щоб вмовити доньку покинути місто. Своєї мети він не досягає і залишається в Києві. Тепер вдвох  вони будуть працювати у підпільній організації В. Кудряшова.

Чому молода дівчина вирішила ризикувати життям, ослухалася тата і залишилася в окупованому місті? На це питання є досить романтична відповідь: Тетяна Маркус була шалено закохана у підпільника Георгія (Жоржа) Левицького. На більшості операцій саме Левицький прикривав Тетяну і доводив справу до кінця. Але зовні Маркус поводилася так, ніби вона закохана то в одного, то в іншого офіцера гітлерівської армії. За це кияни осуджували її позаочі, а особливо сміливі хлопчаки навіть жбурляли в неї каміння. Ні вороги, ні свої і подумати не могли про те, чим насправді займається двадцятирічна красуня.

Квіти для окупантів

Можна припустити, що з осудом кияни спостерігали за Тетяною Маркус і під час її першої акції, адже вона була публічною. Молода дівчина стояла на балконі і радо вітала колону окупантів, в її руках майоріли айстри. Саме цей букет вона і жбурнула в колону, в ньому виявилася граната. Потім в бік німецьких солдат полетіли пляшки з запальною сумішшю, які жбурнули інші члени підпілля. Загалом тоді загинуло 20 німецьких солдат, а підпільникам вдалося загубитися у натовпі.

Легенда про княжну

Тетяна Маркус була дуже вродливою дівчиною.  з такою зовнішністю вона аж ніяк не могла залишитися непоміченою. Тому підпільники розробили для неї легенду і підробили документи. Так єврейка Маркус стала грузинкою Маркусидзе. Лояльність її до окупантів пояснювалася тим, що дівчина була зі шляхетного княжого роду, а її батька розстріляли більшовики.

Тепер Тетяна могла не боятися бути поміченою, більше того — прагнула уваги. Її влаштували на роботу в офіцерську столову, де, за деякими свідченнями, вона систематично підсипала отруту в їжу. Хоча її головне завдання полягало у спокушанні офіцерів.

Вони охоче фліртували з красунею та запрошували її на побачення. Існують навіть свідчення того, що німецький офіцер СД Пауль хотів забрати красуню після війни з собою до Німеччини. Але «клієнтів» Тетяни чекала зовсім не райдужна перспектива: когось вона власноруч труїла, а когось заманювала на квартири, де вже чатували підпільники.

«Тільки для німців»

Маркус мала неабияку витримку: з’являлася у компанії офіцерів на заходах з поміткою «тільки для німців». А коли у натовпі хтось впізнавав в ній єврейку, могла дати ляпаса і з викликом сказати: «Я дочка грузинського князя».

Якось у компанії бригаденфюрера вона дивилася оперу «Аїда». Поміж тим, цього високопосадовця відправили у відрядження до Києва саме з тим, щоб він знайшов та знищів підпільну організацію, в якій Тетяна і працювала.

Емісара з Берліну знайшли застреленим у його квартирі після того, як його декілька вечорів поспіль відвідувала таємнича незнайомка.

«Смерть німецьким окупантам!»

Тільки нервовим зривом можна пояснити необачний вчинок досвідченої підпільниці під час чергової операції. Напередодні Маркус втратила двох рідних їй людей: батька та коханого Левицького.

Тож, після того, як Тетяна власноруч застрелила чергового німецького офіцера, вона залишила записку в кармані вбитого: «Всіх вас, фашистів, чекає така ж доля». За іншою версією записка: «Смерть німецьким окупантам» — лежала на столі поруч з убитим. Але достеменно відомо, що це було не анонімне послання і закінчувалося воно підписом «Тетяна Маркус». Фатальна помилка коштувала дуже дорого, адже тепер німці знали кого шукати.

Знищення зрадника

Останнім завданням Маркус стало вбивство зрадника і агента гестапо Мироновича. У підпільній організації знали, що він співпрацює з ворогами і через нього вже загинуло багато киян. Тож Маркус повинна була звабити Мироновича.

Справа виявилася нелегкою, дві спроби обернулися нічим. На третій раз Миронович запросив Тетяну до себе додому, де вона й застрелила його двома пострілами в потилицю. Після чого Маркус і керівник підпільної організації (на той момент) — Олександр Фалько пустилися в біга по Дніпру та Десні. Однак, їх наздогнали гестапівці і арештували.

Ще одна жертва Бабиного Яру

Тетяну допитували і катували п’ять місяців. Особливо посилилися знущання після того, як нацисти дізналися, що вона єврейка. За свідченням очевидців Тетяну Маркус допитували безперервно, лише часом відливали водою — повертали до свідомості і продовжували катувати. Але вона так нічого і не сказала, нікого не видала.

Тетяну Маркус застрелили 29 січня 1943 року, а тіло викинули в Бабин Яр. На той момент дівчині не виповнилося ще й 22 років. На її особистому рахунку було 33 вбитих німецьких офіцера.

У 2006 році Президент України Віктор Ющенко присвоїв Тетяні Маркус звання Герой України: «За особливу мужність і героїчну самопожертву, незламність духу в боротьбі з фашистськими загарбниками у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 року».

Тетяна Ніжинська