Розкіш і скандали найкрасивішої будівлі Києва: історія будинку Олександра Сироткіна

  

«На розі вулиць Прорізної та Володимирської, навскоси Золотоворітського скверу стоїть майже прекрасна у своїй еклектично безсоромній непристойності будівля. Колись вона мала дивовижний силует, передовсім завдячуючи наріжній бані зі шпилем. Архітектор Карл Шиман прикрасив її стіни багатющою лиштвою та суто-київськими пишнотілими каріатидами…» — писав про пам’ятку відомий історик архітектури та києвознавець Віктор Чепелик у книзі про вулицю Володимирську.

Однією з найгарніших пам’яток старовинного центру Києва є колишній прибутковий будинок Олександра Сироткіна на розі вулиць Володимирської та Прорізної.

На думку багатьох дослідників, ця вишукана неоренесансна споруда символізує епоху розквіту архітектурних амбіцій і культурного розвитку нашого міста на зламі ХІХ та початку XX століть.

«Вечірній Київ» згадує історію появи цього будинку, з яким пов’язано чимало загадок, містичних таємниць і легенд.

   

Історія цієї розкішної кам’яниці розпочалася у 1899 році, коли цю ділянку придбав за 125 тисяч рублів придбав Микола Григорович-Барський, правнук відомого архітектора епохи бароко. Сам він мешкав неподалік на вулиці Прорізні, 17, тож вже невдовзі вирішує подарувати наріжну ділянку на Володимирській, 39 своєму синові Павлові. Молодий чоловік мав неабиякі амбіції, прагнучи збудувати у серці Києва найвищий та найрозкішніший будинок.

Для реалізації свого задуму, він запросив відомого тогочасного архітектора Карла Шимана та його колегу інженера Олександра Гілевича. Цікаво, що попри самобутній талант зодчий не зміг отримати диплом, тож був змушений «кооперуватися» з іншими колегами, щоб отримувати від них відповідні підписки, що дозволяло Карлові Шиману зводити будинки.

Амбітність Павла Григоровича-Барського зіграла з ним досить злий жарт, тож через фінансові труднощі та стрімке зростання цін на будівельні матеріали, будівництво кам’яниці зупинилося, а молодий чоловік був змушений виставити недобудову на аукціон. Будинок придбав купець II гільдії та домовласник Олександр Сироткін, який завершив будівництво та оздоблення у 1902—1903 роках.

         

Новозбудований будинок відзначався розкішними інтер’єрами та сучасними зручностями. Тут розміщувалися різноманітні магазини, аптека, мебльовані кімнати «Палермо» та кондитерська «Маркіз». Після смерті купця у 1910 році, цю нерухомість успадкувала його вдова, Ірина Петрівна Сироткіна.

На цей час будівля, висотою 42,5 метри стала найвищою у Києві, ставши своєрідною візитівкою Карла Шимана. Згодом, відкривши свою власне архітектурне бюро, відомий зодчий використовував її зображення, як рекламу на власних бланках для кореспонденції.

Будинок Сироткіна став однією з перших будівель у Києві, де були встановлені система парового опалення та ліфт. Фасади будівлі прикрашені декоративними елементами, які додають їй унікального шарму. Проте, мало хто звертає увагу, що третій поверх цього неповторного будинку прикрашений цілою армією маскаронів із диявольських створінь з рогами та крилами. З цими зображеннями дослідники Києва пов’язують деякі містичні легенди, пов’язані з темними силами.

За однією із них, перший власник споруди змагався з відомим підрядником Левом Гінзбургом, і навіть уклав угоду з нечистою силою, щоб цей будинок залишався найвищою та найгарнішою спорудою Києва. Його бажання здійснилося, але не надовго, адже у 1910-12 у Києві будується Хмарочос Гінзбурга, який офіційно був визнаний найвищою спорудою Києва до війни.

За іншою версією, нещасливу долю будинку пов’язують із дивацтвами самого архітектора Карла Шимана, який проживав у Києві на Андріївському узвозі, поруч із Лисою горою. Про його складний характер та дивакувату поведінку містом ходили легенди, які навіть відобразилися у газетній публікації «Буйний архітектор», де відмова незнайомої дами від накинутої шинелі пана Шимана, викликала в зодчого неконтрольований припадок гніву, через що його навіть довелося забрати до поліцейського відділку, де він продовжив демонструвати свій бунтівний норов у всій красі.

Після встановлення радянської влади в Києві будівлю націоналізували. У 1930-х роках тут містився ресторан «Спартак», а згодом кафе «Чайка», перейменоване на «Лейпциг» на честь міста-побратима Києва.

Також в різний час у будівлі розміщувалися крамниці, аптека та готель. Серед відомих мешканців будинку Сироткіна були музикант Олександр Химиченко та письменник Олесь Ульяненко.

Наприкінці XX століття будинок Сироткіна пережив занепад, а у 1992 році в пам’ятці спалахнула пожежа, яка знищила частину інтер’єрів. У 1997-1999 роках будинок був реконструйований, з відновленням фасадів та втраченої у радянський час наріжної вежі.

 

Так виглядала пам’ятка у 1990-х. Фото з архіву Кирила Третяка

У липні 2004 року пам’ятку викупило підприємство «Гранд Плаза», яке планувало перетворити його на п’ятизірковий готель «Лейпциг». Проте ці плани не були реалізовані. У 2009 році будинок придбала компанія «ISTIL Real Estate», яка теж планувала відкрити готель, але через фінансові проблеми проєкт заморозили ще у 2015 році.

 

Наразі будівля вже довгий час стоїть пусткою. Хоча попри усі труднощі Будинок Сироткіна залишається важливим культурним об’єктом Києва, символом його багатої історії та архітектурної величі.

Тетяна АСАДЧЕВА, «Вечірній Київ»