Після загибелі Романа Шухевича в бою з МГБ у березні 1950 року підпілля не припинило опір. Активний спротив тривав ще приблизно десятиліття. Совєтська машина кинула титанічні зусилля на "розробку" й переслідування лідерів ОУН. У цей період нові очільники спротиву постали перед загрозою повного фізичного знищення. Такий сценарій був передбачуваним і навіть прийнятним. Загибель покоління мала стати історичним міфом для наступних плеяд борців за Українську державу. На жаль, в цей час наростав тиск не лише совєтських силовиків, а й конфлікти всередині організації, непорозуміння із закордонним проводом, численні зради. Ті, хто потрапив до рук ворога, пройшли шлях тортур і показових спроб дискредитації. Після таборів вони жили під постійним наглядом і тиском КГБ. Вже після падіння червоної імперії, вони повернулися до активного політичного й просвітницького життя. Але за свого віку так і не отримали від українського суспільства належного визнання. Про покоління нескорених говоримо з істориком Володимиром В’ятровичем.
Немає коментарів:
Дописати коментар