Чому я люблю викидати непотрібне (і до чого тут
психологія) 🌿
Обожнюю це почуття, коли після розхламлення стає по-справжньому легко! Сьогодні натрапила на ролик Андрія Козинчука «Мій дім — моя пастка» про психологію накопичення. Там дуже влучно сказано про те, як зайві речі здатні забирати нашу енергію та простір.
Я за останні 5 років виробила в собі звичку легко
розлучатися із зайвим. Бо часто речі — це якорі, які тримають у минулому або
нагадують про неприємні події. Позбутися їх — найкращий спосіб закрити стару
сторінку й не тримати погані спогади на полицях.
Але «викинути» для мене не означає «зіпсувати»:
• Усе хороше й потрібне я регулярно відношу в кіоски для
людей, яким зараз потрібна допомога.
• Решту виношу до сміттєвих контейнерів, але обов’язково
в чистому вигляді й у чистих, охайних пакетах — щоб людина
могла спокійно взяти.
Тепер не лише в шафі, а й у всьому домі залишилося тільки
те, що справді потрібне й тішить. Без цієї вічної історії «повна шафа, а
вдягнути нічого» і без зайвих дрібниць на кожному кроці.
Після цього реально з’являється якась неймовірна легкість
— ніби стає вільніше дихати. Перевірено на собі 🤍
А ви легко викидаєте речі, які нагадують про минуле, чи
рука не підіймається? 👇
Немає коментарів:
Дописати коментар