Віктор Цибуленко: пережив ваду серця, німецьку окупацію та став королем Рима

  

13 липня виповнилося 95 років з дня народження Віктора Цибуленка, легендарного українського радянського легкоатлета, олімпійського чемпіона Риму-1960 в метанні списа.

Писати про Віктора Цибуленка легко та приємно: адже він був сучасником, якого я багато разів бачив; активно брав участь у спортивному житті України; про нього є чимало чудових матеріалів в українській спортивній пресі, зокрема на нашому сайті, які я використовую з вдячністю до колег – Віктора Ястребова ("2000"), Олени Павлової ("Обоз"), Максима Розенка ("Чемпіон") та інших.

Від сніжки – до гранати, від гранати – до списа

Народився уславлений метальник 13 липня 1930 року в селі Веприк Фастівського району Київської області. Через рік його батька, який мав 20 соток землі та трійку добрих коней, вирішили "розкуркулити". Батьки були вимушені залишити хлопчика бабусі та втекли до Києва. Потім вони забрали сина до себе, а коли все стихло, повернулися.

На початку Другої світової війни батько майбутнього олімпійського чемпіона певний час прослужив в охороні аеродрому у Святошині, а потім повернувся до Веприка.

Німецькі окупанти примусили Сергія Цибуленка працювати старостою села та керувати таким собі новим колгоспом. Коли радянські війська звільнили село, старшого Цибуленка не було в чому звинувачувати, його знову забрали до армії, звідки він прийшов контуженим та напівсліпим.

У дитинстві Віктор вправно кидав сніжки, уявляючи, що це гранати, що летять на ворожі танки. Однак його спортивна кар’єра в метанні могла б не початися: після падіння з "гойдалки-тарзанки" та втрати свідомості сільський фельдшер діагностував у хлопця серцеву ваду та заборонив будь-які заняття спортом. Пізніше діагноз підтвердили під час медкомісії у залізничному училищі, через що Віктора не взяли в помічники машиніста, лише до санітарної групи. І ще раз нагадали – ніякого спорту.

Коли Віктор почув по радіо, що чемпіонат Києва з метання гранати виграли з результатом 55,75 м, він знав, що здатний на кращий результат. Узявши у фізрука гранату, кинув її за паркан школи, на відстань близько 70 метрів.

Вчитель одразу зрозумів, який у хлопця потенціал, і направив його до тренера з легкої атлетики Володимира Козловського. Саме Козловський, за словами нашого героя, відкрив йому двері у великий спорт.

У той час трапилось ще одне диво – медобстеження показало, що вади серця вже немає – переріс.

Цибуленко розпочав кар’єру легкоатлета в метанні диска та штовханні ядра.

У 1948 році в Ленінграді він взяв участь у перших для нього великих змаганнях – першості Центральної ради спортивного товариства "Трудові резерви". Віктор переміг у штовханні ядра, потім у метанні диска та встановив рекорд товариства в метанні гранати.

Саме на тих змаганнях він уперше в житті взяв до рук спис та відразу посів друге місце.

На відкритті київського стадіону СКА, 1 травня 1951 року, Цибуленко кинув гранату на 89,39 м – це був рекорд СРСР, як виявилося, вічний: за наступні 40 років існування країни його так і не змогли перевершити. Незабаром змагання з цього виду спорту перестали проводити.

Під час служби в армії виступав за київський СКА. Згодом закінчив Київський інститут фізкультури (1958), а в Радянській армії дослужився до підполковника (вийшов у відставку 1985 року).

На чемпіонаті СРСР 1950 року в Києві 20-річний Віктор Цибуленко з результатом 66.16 м посів друге місце, програвши естонцю Гаррі Валману 24 см. Саме тоді він увійшов до еліти радянського метання списа.

У 1951 році Віктора включили до складу команди, яка виступала на Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Берліні. Перед початком турніру він пошкодив палець, борючись з товаришем. Тому виступив у штовханні ядра, посівши 5 місце.

Чемпіоном Союзу Цибуленко вперше став у серпні 1952 року в Ленінграді. Але ще за три тижні до того він довів, що є найсильнішим радянським метальником, на Олімпіаді-1952 в Гельсінкі.

Три Олімпіади Віктора Цибуленка

На перші для атлетів СРСР Олімпійські ігри Віктор їхав третім номером збірної – після ленінградців Володимира Кузнецова та Юрія Щербакова. Молодий українець з результатом 71.72 сенсаційно посів 4 місце, відставши від бронзового призера фіна Тойво Хюютіяйнена всього на 17 см.

За спогадами самого Цибуленка, він міг виступити краще, завадила прикра травма: підвернув ногу під час кваліфікації через дуже великі штани (за фасоном вони були як шаровари, та ще й видали завеликого розміру) та шипи на взутті, якими він за штанину зачепився. Тому у фіналі метав майже без розбігу.

Чемпіон – американець Сай Янг показав 73.78 м (олімпійський рекорд). Щодо радянських товаришів-конкурентів, Кузнецов фінішував шостим (70.37), а Щербаков – тринадцятим (64.52).

На згаданому раніше чемпіонаті СРСР-1952, Цибуленко показав 72.26 м, значно випередивши Кузнецова (67.47) та Щербакова (65.44).

Щоправда, на чемпіонатах СРСР у 1953 та 1954 роках Володимир Кузнецов вигравав золото. Проте українець повернув собі першість та утримував її три роки поспіль (1955-57) та 1959 року. Це було особливо важливо в контексті олімпійських циклів.

На піку форми (як кажуть зараз, у праймі) параметри Цибуленка становили: зріст – 188 см, вага – 92 кг.

З 1954 року з ним працював тренер Зосима Синицький, видатний фахівець, який багато років завідував кафедрою легкої атлетики Київського державного інституту фізичної культури.

На Олімпійські ігри 1956 до Мельбурна Віктор їхав визнаним першим номером збірної СРСР – у компанії того ж Володимира Кузнецова та Олександра Горшкова.

Під час змагань метальників списа на Іграх в Мельбурні (26 листопада 1956) був сильний вітер, і певну перевагу мали атлети, які робили спроби, коли вітер вщухав.

Утім, перемога норвежця Егіля Даніельсена зі світовим рекордом 85.71 м не викликає жодних сумнівів. До історії світової легкої атлетики увійшов сюжет про те, як другий призер, поляк Януш Сідло, позичив Егілю свій сучасний металевий снаряд – коли норвежець не міг показати кращі результати зі старим дерев’яним списом. То був видатний випадок фейр-плей. Сідло метнув на 79.98 і здобув срібло. А Віктор Цибуленко з результатом 79.50 зійшов на п’єдестал, виборовши бронзу. Олександр Горшков став восьмим (70.32), а Володимир Кузнецов – дванадцятим (67.14).

За успіх у Мельбурні Віктор Цибуленко отримав звання "Заслужений майстер спорту СРСР", орден "Знак пошани". У 1957-му йому видали двокімнатну квартиру в будинку совміну з високими стелями (3,5 м).

У липні 1960 року в Москві пройшов чемпіонат СРСР з легкої атлетики, де проводився відбір на Олімпійські ігри. Перше місце взяв естонець Март Паама (79.77 м), який майже на два метри випередив 30-річного українця (77.87). Третім став ленінградець Іван Сивоплясов (76.80). Таким складом і поїхали до Рима.

"Перед Олімпіадою у Римі-1960 виступав у Львові перед робітниками ЛАЗу. Вони запитали: "На що розраховуєш?" Я почав міркувати: у Хельсінкі було четверте місце, у Мельбурні – третє. Отже, у Римі має бути друге. Але якщо буде перше, заперечувати не стану. Вийшло, як у воду дивився", – згадував пізніше Цибуленко.

Декілька обставин були несприятливими: він травмував плече незадовго до Ігор, а його тренера Зосиму Синицького до Рима не взяли – опікав Віктора персональний тренер Володимира Кузнецова Леван Сулієв. Кузнецов на Ігри не відібрався, а Сулієв привіз до Рима Ельвіру Озоліну, яка стала чемпіонкою.

У вільний від клопоту про Озоліну час Сулієв трохи займався Цибуленком. Перш за все, він дав спортсменові три дні відпочинку: щоби той заспокоївся та налаштувався на змагання.

А потім почало щастити.

У день кваліфікаційних змагань (7 вересня) Егіль Даніельсен не зміг виконати кваліфікаційний норматив та не пройшов до фіналу.

У день фіналу, 8 вересня, чинний рекордсмен світу американець Ел Кантелло, який у червні 1959 року показав 85.04 м, закінчив турнір з результатом 74.70, чого вистачило лише для 10 місця.

Проте головне зробив сам Цибуленко – у першій же спробі метнув снаряд на 84.54 м. При цьому його нога зупинилась за кілька сантиметрів до лінії заступа: навіть суддя посміхнувся та показав йому під ноги. Другий призер, німець Вальтер Крюгер показав 79.36, а угорець Гергей Кулчар – 78.57. Перевага Цибуленка виявилась беззаперечною.

 

Віктор Цибуленко (у центрі) – Олімпійський чемпіон Рима-1962

Март Паама показав 74.56 (11 місце), а Іван Сивоплясов не кваліфікувався до фіналу. Тож весь радянський престиж у метанні списа знову підтримав українець Віктор Цибуленко.

За олімпійський тріумф у Римі Цибуленку дали орден Трудового Червоного прапору та грошову премію 15 тис. карбованців – "старими", адже наступного року пройшла реформа, і гроші перетворились на 1500 крб.

Чемпіонську медаль не продав

Свою останню медаль всесоюзної першості Віктор Цибуленко взяв 1962 року в Москві: то була бронза. Тоді вже зійшла зірка Яніса Лусіса, який успадкував олімпійську славу Цибуленка, вигравши золото в Мехіко-1968, срібло в Мюнхені-1972 та бронзу в Токіо-1964. Того ж 1962 року на чемпіонаті Європи в Белграді Лусіс виграв золото (82.04), а Цибуленко став другим (77.92).

Символічна передача естафети відбулася.

Закінчивши активну кар’єру, Віктор Сергійович чотири роки служив офіцером у ГРВН (Група радянських військ у Німеччині). За цей час підготував два десятки майстрів спорту СРСР з різних дисциплін. З 1972 по 1985 роки він працював викладачем київського зенітно-ракетного училища. Дослужившись до підполковника, вийшов на пенсію. Проте не відпочивав, а почав тренувати дітей, багато років працював в ДЮСШ олімпійського резерву "Старт".

У 2002 році указом тодішнього президента України Леоніда Кучми йому надали звання полковника та вручили орден "За заслуги" III ступеня. Орденом "За заслуги" II ступеня ветерана нагородили у 2012-му.

Як би важко не було в лихі 90-ті, чемпіон не погодився продати свою золоту олімпійську медаль, хоча йому пропонували дуже великі на ті часи гроші – 5000 доларів:

"Мене активно улещували, – розповідав Цибуленко. – Я відповів, що буду жебраком, милостиню просити, але свою медаль не продам. Навіть за мільйон доларів! Занадто великою ціною вона мені дісталася – ціною власного здоров'я".

У 1994 році Віктор Сергійович, за підтримки спонсора, поїхав на чемпіонат світу серед ветеранів до Австралії та виграв цей турнір. У 64 роки метнув спис на 41.42 м.

  

Навіть у поважному віці він намагався підтримувати форму: "Лопата, коса, сокира. У себе в селі, там, де я народився, є хата, як дача тепер, ось туди й їдемо займатися". Дбав про дружину Розану, яка перенесла інсульт…

Віктор Сергійович Цибуленко пішов з життя 19 жовтня 2013 року в Києві на 84-му році. Він залишається єдиним в історії українського спорту олімпійським чемпіоном у метанні списа.

Ігор Левенштейн