Видатна французька лікарка та мікробіолог.
Народилася 3 вересня 1891 року в Богуславі Київської губернії в родині чиновника англійського походження Леопольда Павловича Спарро та його дружини Ксенії Стефанської, доньки лікаря.
Навчалася в Подільській жіночій гімназії, яку закінчила із
золотою медаллю. Вступила на медичний факультет Київського університету Св.
Володимира в 1909 році, закінчила його в 1915 році з відзнакою. Надалі поїхала
лікарем у діючу армію, де брала участь у боротьбі з тифами, натуральною віспою,
холерою, шигельозом (дизентерією). Там познайомилася з хірургом Робертом фон
Кюгельгеном, за якого вийшла заміж у 1917 році. Того ж року працювала в Юр’єві
в клініці Юр’ївського університету під керівництвом професора Олександра
Зеліславовича Билини.
У 1918 році повернулася до Києва, де працювала в
Бактеріологічному інституті під керівництвом Володимира Ліндемана. Разом з
Олексієм Кронтовським та Л. І. Полєвим досліджувала збудника епідемічного
висипного тифу на культурах клітин. одеситом Олександром Безредкою, який
упровадив термін “анафілактичний шок”.
У 1923 році отримала грант від Ліги Націй, який дав їй змогу
поїхати до Франції, для стажування в Інституті Пастера. Працювала з видатними
науковцями з усієї Європи: у Львові з Рудольфом Вайглем, який винайшов першу
вакцину проти тифу; у Ліллі з Альбером Кальметтом, який створив вакцину проти
туберкульозу; у Брюсселі з Жулем Борде, який відкрив бактерію, що спричиняє коклюш;
у Страсбурзі з Амадеєм Боррелем, який боровся з бубонною чумою та бореліозом.
У 1924 році її знову відправили до Франції для удосконалення
з мікробіології в Інституті Пастера та в лабораторію Олександра Безредка. Там
вона познайомилася з Шарлем Ніколем під час його щорічної конференції,
присвяченій епідемічному висипному тифу, що змінила хід її життя. У 1925 році
Інститут Пастера фінансував її разом із Шарлем Ніколем дослідження епідемічного
висипного тифу в Тунісі. За результатами спільних досліджень Ш. Ніколь у 1928
р. отримав Нобелевську премію.
Захистила докторську дисертацію на тему “Problèmes de la
vaccination contre le typhus exanthématique” (“Проблеми щеплень проти висипу
тифу”) і згодом стала професором бактеріології. З 1935 р. працювала над мишачими
вірусами, розглядаючи їх як потенційну основу проти висипнотифозної вакцини, а
в 1940 р. разом із Полем Дурандом розробили противисипнотифозну вакцину
Дуранда-Спарроу.
Під час Другої світової війни вона приймала в Тунісі
французьких біженців (включно з Андре Жідом) та польських дезертирів.
З 1955 року керувала роботою з дослідження поворотних
гарячок в Ефіопії для Всесвітньої організації охорони здоров’я.
Е.Спарроу працювала над своїми унікальними дослідженнями до
кінця життя. Написала 103 наукові праці про інфекційні хвороби й винайшла
кілька вакцин. Інститут Пастера за час роботи в ньому Елен Спарроу та її колег
став усесвітньо відомим центром дослідження бактерій, розробки вакцин і
сироваток. Спарроу організовувала масові вакцинації, чим зберегла десятки тисяч
життів та запобігла багатьом епідеміям у Європі та Північній Африці.
Померла 1970 року на Корсиці.
Центральний державний історичний архів України
Немає коментарів:
Дописати коментар