Між автономією та колоніальністю: Україна в жіночому письмі межі ХVІІІ–ХІХ століть

  

У 1917–1918 роках український літературознавець Олександр Білецький захистив дисертацію, за яку отримав посаду приват-доцента в Харківському університеті. Дисертація мала назву «Епізод із історії російського романтизму. Російські письменниці 1830–1860-х років». В «Автобіографії» Білецький пише: «Попри приналежність цих письменниць до різних літературних угруповань, різницю в цілій низці поглядів — у них є дещо спільне в їхній “феміністичній програмі”, і в їхній літературній творчості: в темах, образах, в композиції…».

Українське літературознавство могло піти шляхом феміністичних студій і розширення канону знано раніше, але не пішло. І 1945 року Білецький вже як радянський дослідник висловився так: «Твердження про існування цілісної групи, об’єднаної спільністю “жіночої” літературної специфіки, зараз видається мені сумнівним».

Однак факт лишається фактом: уже в XVIII столітті, згідно зі «Словником російських письменників XVIII століття», у Російській імперії налічувалося кількадесят поеток, прозаїкинь і перекладачок. Життєві шляхи багатьох із них пролягали через Україну. Докладніше...