Цього тижня виповнюється рівно двадцять років, як стотисячний Алчевськ на Луганщині раптово увірвався в інформаційний простір всієї країни. Місто заполонило стрічки сайтів і випуски теленовин через найбільшу на той час техногенну катастрофу в історії незалежної України. Його назва на роки перетворилася на загрозливу ономастичну метафору – коли достатньо сказати, що якийсь населений пункт може стати другим Алчевськом, і всім зрозуміло, що ти маєш на увазі.
У січні 2006 року, за тридцятиградусного морозу, це місто на сході України майже на місяць залишилося без тепла.
Все почалося 22 січня з прориву теплотраси. З системи опалення вчасно не спустили воду, вона перетворилася на лід, розірвала труби – і зрештою в місті оголосили надзвичайну ситуацію державного рівня.
Підлога в будівлях перетворювалася на ковзанку, а вікна вкривалися інеєм. Школи й дитячі садки закрили негайно. Хто мав змогу – виїжджав. Хто ні – вигадував, як не замерзнути.
На допомогу Алчевську з усіх куточків країни їхали тисячі фахівців. Дитячі табори масово приймали алчевських дітей.
Найпопулярнішим товаром у книжкових магазинах і газетних кіосках Алчевська стала мапа міста. Приїжджим вона була потрібна і для орієнтування, і як сувенір – на згадку про місце, яке вони рятували.
Сьогодні, коли Росія масово атакує об'єкти енергетики, а українці на багато годин, а то й днів залишаються без тепла, світла й води, досвід Алчевська стає особливо близьким.
Напередодні двадцятої річниці алчевської катастрофи "Українська правда" реконструює події тих років. Дізнатися більше...
Немає коментарів:
Дописати коментар