Клуб НХЛ
Нью-Джерсі Девілз тричі у своїй історії вигравав Кубок Стенлі – у 1995, 2000,
2003 роках. І всі ці успіхи відбулись, коли у складі "Дияволів" грав
захисник Кен Данейко, один зі славетної когорти Юкі.
Данейко провів у
Нью-Джерсі двадцять сезонів, це був його єдиний клуб у НХЛ. Кенові належить
рекорд клубу за кількістю зіграних матчів – 1283, а також рекорд за кількістю
штрафних хвилин – 2516, адже він був справжнім захисником, крутим та
безстрашним.
Тому вболівальники Девілз прозвали його Містер Диявол, а керівники клубу на його честь навіки вивели з обігу номер 3 – таку шану отримали лише п’ять гравців Нью-Джерсі за весь час.
Великі "одноклубники"
Спортивна доля –
річ індивідуальна. Для того, щоби всю кар’єру провести в одному клубі, потрібні
декілька чинників, серед яких головні – рівень клубу та якість спортсмена.
Звична модель: спортсмен десь починає, потім зростає, а наприкінці кар’єри їде
заробляти пенсію.
Проте інколи весь
спортивний шлях гравця проходить в одному клубі, і це викликає величезну повагу
та породжує культовий статус серед вболівальників клубу. Таких великих
"одноклубників" добре знають і поважають, зокрема, серед футболістів.
Так, уособленням Мілана є Паоло Мальдіні та Франко Барезі, символами Манчестер
Юнайтед стали Раян Гіггз та Пол Скоулз, Франческо Тотті – це Рома, Сандро Маццола
та Джузеппе Бергомі – Інтер…
З іншого боку, є,
наприклад, Златан Ібрагімович, який змінив 9 клубів та став чемпіоном 5 країн.
Але гравці, що декілька разів з однаковою щирістю цілують футболки різних
клубів, подекуди нагадують повій з їх психологією: мене обрали, мене запросили,
мені запропонували більші гроші.
Тому, скажімо,
шанувальники НБА схиляють голови перед такими яскравими
"одноклубниками" як Кобі Браянт (Лейкерс, 20 сезонів), Дірк Новіцкі
(Даллас, 21), Тім Данкан (Сан-Антоніо, 19), Білл Рассел (Бостон, 13), Ларрі
Берд (Бостон, 13), Меджик Джонсон (Лейкерс, 13) та інші.
А якщо говорити
про НХЛ, то серед таких "одноклубників" є найбільші зірки: Моріс
Рішар (Монреаль, 18 сезонів), Жан Беліво (Монреаль, 20), Стен Микита (Чикаго,
22), Стів Айзерман (Детройт, 22), Джо Сакік (Колорадо, 20), Маріо Лемьє
(Пітсбург, 17) та інші.
У цьому почесному
ряду присутні і Юкі: Турк Брода (Торонто, 14 сезонів), Білл Мосієнко (Чикаго,
14), Майк Боссі (Айлендерс, 10), Уолт Ткачук (Рейнджерс, 14). І звісно – Кен
Данейко (20).
Можливо, певну
роль у тому, що Кен всю свою кар’єру в НХЛ провів у єдиному клубі, зіграло те,
що він по юніорах встиг пограти аж у сімох командах різних ліг. Але підемо по
черзі.
Шлях захисника
Кеннет Стівен
Данейко народився 17 квітня 1964 року у Віндзорі (провінція Онтаріо) та виріс в
Едмонтоні (Альберта). Він має українське походження, деякі джерела стверджують,
що його предки прибули до Канади з Києва.
У 2010 році в
інтерв’ю спортивному журналісту Марку Маліновскі Кен Данейко сказав, що хокей –
це все, що він коли-небудь хотів робити з дошкільних років.
"Це було в
моїй крові, – згадував гравець. – У дитинстві я казав це 50 разів на день, без
перебільшення, що гратиму в НХЛ. Моя мама каже, що я казав це з семи років і до
того часу, як мене задрафтували. Насправді, це якось смішно: одного разу
вчитель подзвонив додому і сказав моїй мамі, що деякі інші діти скаржаться, бо
я їм заважаю – постійно кажу, що гратиму в НХЛ".
Починаючи з 15
років, Кен грав за різні клуби регіональних ліг: Йорктон Тер'єрс (Молодіжна
хокейна ліга Саскачевану), Грейт Фоллз Американс, Спокан Флаєрс, Сіетл Брейкерс
та Кемлупс Джуніор Ойлерс (Західна хокейна ліга, WHL). А на драфті 1982 року
його під загальним 18-м номером обрала команда Нью-Джерсі Девілз.
"Коли мені
зателефонували рано вранці, мене обрали набагато раніше, ніж я очікував. Я
думав, що мене виберуть у другому чи третьому раунді. Пам'ятаю, що тоді я не
знав, де знаходиться Нью-Джерсі", – розповів Данейко.
Власне, на той
момент Девілз ще не мали своєї сучасної назви: клуб, що був заснований 1974
року як Канзас Сіті Скаутс, у 1976 році перебрався до Колорадо і став Колорадо
Рокіз, і саме під такою назвою франшиза переїхала до міста Ньюарк, штат
Нью-Джерсі. Вже там клуб обрав назву Девілз – на честь Диявола з Джерсі,
легендарного чудовиська з індіанських міфів.
Данейка викликали
до Нью-Джерсі на початку сезону 1983/84, але він зламав малогомілкову кістку
під час гри проти Хартфорд Вейлерс і пропустив понад 40 ігор. Після загоєння
травми його повернули до Кемлупс Джуніор Ойлерс на решту сезону.
Перед тим, як
закріпитися у складі Нью-Джерсі Девілз, Кен Данейко два сезони пограв за клуб
Американської хокейної ліги (AHL) Мейн Марінерс. А вже із сезону 1985/86 він став
одним зі стовпів "Дияволів".
Він
зарекомендував себе як захисник-"домосід", який не бігав в атаку, а
був зосереджений саме на руйнації атак суперників. Адже хлопець він був міцний:
у кращі роки мав 185 см зросту та 98 кг ваги. Саме у такому оборонному амплуа
Кен швидко підкорив уболівальників своєю завзятою та самовідданою грою. Його
прозвали Дано, а після тривалих виступів за Девілз він отримав почесне
прізвисько Містер Диявол.
Також Данейко
вирізнявся відсутніми передніми зубами, які він втратив після того, як отримав
удар шайбою в рот. Його посмішка з щілиною між зубами була добре відома не лише
вболівальникам Девілз, а й фанатам хокею в усьому світі.
Кен Данейко
ніколи не був результативним захисником і встановив рекорд, зігравши у 255
іграх регулярного сезону поспіль, не забивши жодного гола. У своєму
найрезультативнішому сезоні 1989/90 він забив шість голів і зробив 15
результативних передач, набравши 21 очко. За шість сезонів він взагалі не
забивав голів. Кен також має найнижчий середній показник очок за гру серед усіх
гравців НХЛ, які зіграли щонайменше 1000 ігор – 0,138.
Однак
ефективність Данейка вимірювалася не кількістю шайб, які він закидав у ворота,
а тим, скільки шайб він не давав забивати суперникам. Кен часто фізично
атакував нападників перед воротами, коли вони там шукали підбирання. Тому Кен
Данейко набрав понад 2500 штрафних хвилин за свою кар'єру, п’ять разів він
завершував сезон із понад 200 штрафними хвилинами.
Разом зі Скоттом
Стівенсом Кен Данейко був частиною захисного ядра Девілз, коли вони тричі
вигравали Кубок Стенлі: у 1995, 2000 та 2003 роках. З 1988 року Данейко грав у
кожній грі плейоф аж до четвертого матчу чвертьфіналу у 2003-му. Ця неймовірна
серія тривала 165 ігор.
У фіналі 2003
року він не грав шість перших матчів проти Анахайма, але тренер Пет Бернс
включив Кена до складу на сьому гру, замінивши Олега Твердовського. То була
винагорода за відданість Данейка команді та натяк на його швидке завершення
кар'єри. Кен віддячив тренеру, зробивши свій внесок у перемогу Девілз у матчі
(3:0) та у фінальній серії.
Кен також є
рекордсменом франшизи за кількістю послідовних матчів – 388. Данейко завершив
сезон 2002/03, і свою кар'єру, з 36 голами, 142 результативними передачами та
2519 штрафними хвилинами. Він встановив рекорд франшизи, зігравши 1283 гри в
регулярному сезоні (що є 35-м показником в історії НХЛ) та рекорд за загальною
кількістю ігор плейоф – 175.
Але у його
історії були й темні сторінки. Наприкінці 1990-х років Данейко боровся з
алкоголізмом, генеральний менеджер Лу Ламоріелло та власник Девілз Джон
Макмаллен підтримали його та відправили на реабілітацію. 1 листопада 1997 року
Данейко став першим гравцем, який взяв участь у добровільній програмі НХЛ з
боротьби зі зловживанням психоактивними речовинами та поведінковим здоров'ям,
створеній у 1996 році.
Кен пропустив 45
ігор, але після одужання зіграв у кожній грі успішного плейоф Нью-Джерсі 2000
року, вигравши Кубок Стенлі та отримавши Трофей Білла Мастертона. Цей трофей
щорічно (з 1968) вручається гравцеві НХЛ, який найкраще втілює такі якості, як
наполегливість, спортивна майстерність та відданість хокею.
Він названий на
честь Білла Мастертона (центрфорвард Міннесоти), єдиного гравця в історії НХЛ,
який помер безпосередньо внаслідок травм, отриманих під час гри (15 січня
1968). Переможця обирають за результатами опитування Асоціації професійних
хокейних журналістів після того, як кожна команда висуває одного гравця на
змагання. Його часто вручають гравцеві, який повернувся після кар'єри – або
навіть хвороби чи травми, що загрожували життю.
Також зазначимо,
що вболівальники Девілз і до цього відзначали Данейка різними нагородами. В
його колекції є "Неоспіваний герой" (The Unsung Hero, 1986) та
"Хороший хлопець" (Good Guy Award, 1989).
Поза льодом
У 2003 році,
після виграшу третього Кубку Стенлі, Кен Данейко завершив кар’єру гравця. У
клубі провели урочисту церемонію святкування його 40-річного ювілею: йому
подарували срібну ключку, яку винесла на майданчик дружина ювіляра Маргарет.
Легендарний
захисник залишився у клубній системі Девілз. Він працював постійним головним
аналітиком у програмі Hockey Night Live! на каналі MSG, роблячи коментарі та
аналіз у перервах між періодами матчів Девілз. А потім став коментатором
поєдинків Нью-Джерсі на каналі MSG Sportsnet, разом із Біллом Сполдінгом.
24 березня 2006
року Девілз вивели з обігу його номер 3 у клубній формі. Данейко став другим
гравцем Нью-Джерсі, який отримав таку честь, після Скотта Стівенса (№4).
Зазначимо, що усього п’ять хокеїстів були вшановані таким чином: окрім Стівенса
й Данейка, це ще Скотт Нідермайєр (№27), Мартін Бродо (№30) та Патрік Еліаш
(№26).
У жовтні 2009
року Данейко виступив як фігурист у парному катанні на популярному реаліті-шоу
Канадської телерадіомовної корпорації "Битва лез" (Battle of the
Blades).
У 2010-му Кен
зіграв самого себе в короткометражному фільмі "Хокей на льоду". А у
2020 році він став одним з героїв українського документального фільму
"Юкі".
У 2016-му Кен
Данейко був введений до Зали слави українського спорту (у місті Горшем, штат
Пенсільванія).
Щодо особистого
життя, Данейко був одружений з Джонною Лін Паніко з 1992 до 2008 року. У цьому
шлюбі народилися дочка Тейлор Лін та син Шейн. Сьогодні Кен одружений із
Маргарет, вони мешкають у Норт-Колдвеллі, штат Нью-Джерсі.
Щорічно Данейко
бере участь у турнірі з гольфу в Сомервіллі (Нью-Джерсі), щоб допомогти Центру
великих сподівань, благодійній організації, яка опікується жертвами травм,
насильства та інших проблем.
Відомий
український спортивний журналіст Леонід Веселков якось відзначив:
"Саме Кен
розпочав традицію креативно, з приколами та веселощами використовувати Кубок
Стенлі під час його турне від гравця до гравця. До нього Кубок просто мандрував
рідними містами гравців-хокеїстів, а Данейко першим розпочав культові
"пригоди Кубка Стенлі" від приготування в ньому сніданків, до
використання як купель-ванни для немовлят".
Трохи щодо смаків
та захоплень Кена Данейка. Його улюблений вид спорту після хокею – бейсбол;
улюблена їжа – креветки; улюблені хокеїсти – Алекс Овечкін та Сідні Кросбі;
улюблені музиканти – Леді Гага, Аліша Кіс, групи U2 та Train. Його найближчі
друзі серед хокеїстів – Марк Мессьє (друг дитинства ще з Едмонтона), Мартін
Бродо та Скотті Гомес. Серед людських якостей він найбільше цінує скромність,
щирість та чесність.
Є всі підстави
вважати, що ці якості притаманні самому Кенові Данейку. Адже, коли трапилась
російська агресія проти України, він зробив пост в Інстаграмі:
"Моє коріння
в Україні, і моє серце з людьми, які борються за своє життя. Хай щастить
усім".
А також записав
відповідний ролик на YouTube.
Справжній Юкі.
Ігор Левенштейн
Немає коментарів:
Дописати коментар