Українець, який заснував самбо. Історія Василя Ощепкова

  

Зараз у будь-якому місті України можна займатися різними бойовими мистецтвами та спортивними одноборствами на вибір: від карате, айкідо та ушу до кікбосингу, теквондо та муай-тай тощо. А колись в СРСР практикували тільки три види спортивних одноборств: бокс, боротьбу (вільну та класичну) та самбо. У 1960-ті роки до них додалось дзюдо, до якого перейшли багато майстрів самбо – адже самбо свого часу створили на базі дзюдо. А створив те самбо на базі дзюдо Василь Ощепков, людина легендарного життя й трагічної долі.

Про міфи та версії

Василь Ощепков (1892-1937) народився на Сахаліні й все своє життя провів у Росії та Японії. Він і в Україні ніколи не бував – якщо не рахувати відпочинки в Криму. Нашим героєм його робить єдина обставина: його батько був українець на ім’я Сергій Плисак, тож засновник самбо мав 50 відсотків української крові та українських генів. Це факт, який неможливо ігнорувати.

Ба більше. В останні часи Фейсбуком гуляє такий сюжет: "10 жовтня 1937 року останній бій НКВДистам у російській тюрмі дав українець Василь Плисак. Основоположник дзюдо в російській імперії та засновник самбо. Кажуть, що його розстрілювали з кулемета, бо не могли здолати фізично".

Протистояння міфам – наша просвітницька місія. Сучасне покоління вже не знає культову радянську пісню про панфіловців з рефреном "Их было только двадцать восемь, а за спиной была Москва". Про цей "подвиг гвардійців" стало відомо зі статті кореспондента газети "Красная звезда" Олександра Кривицького. Редактор газети генерал Давид Ортенберг спитав Кривицького: "Так вони всі загинули?" "Так", – відповів журналіст. "Тоді звідки стало відомо, що політрук Клочков сказав бійцям: "Велика Россия, а отступать некуда – позади Москва"?" – резонно запитав Ортенберг. На це Кривицький вагомо відповів: "А він повинен був так сказати". Ось так народжуються міфи. Які я не перетравлюю зі свого радянського дитинства.

Відразу виникає питання: про цей останній бій "українця Василя Плисака" звідки стало відомо? НКВДист-кулеметник розповів чи написав у мемуарах? А щодо неможливості здолати Василя Ощепкова фізично, достатньо звернути увагу на свідчення його учня Андрія Будзинського, що в останні роки життя майстер серйозно хворів, мав проблеми з серцем та не розлучався з нітрогліцерином. Проте так хочеться красивих міфів – матчів смерті, розстріляних з’їздів кобзарів, конкурсів краси мов тощо. Тож визнати, що засновник самбо та майстер дзюдо помер від стенокардії в задушливій камері Бутирської тюрми, переповненій ув’язненими, це нудно та нецікаво.

Але ми не газета "Красная звезда", а серйозний сайт "Чемпіон". Тому в нас виключно доведені факти.

Ще одне уточнення. Насправді самбо як вид спорту виникло 1938 року під назвою "боротьба вільного стилю", а перший чемпіонат СРСР з цього виду спорту пройшов 1939 року. Власне термін "самбо" (самооборона без оружия) з’явився набагато раніше – у 1934 році, але тоді йшлося про абревіатуру "самбо" (як "самозащита без оружия") стосовно суто прикладної системи бойових технік, яку практикував у товаристві "Динамо" (спортивне відомство НКВС) знавець джіу-джитсу Віктор Спірідонов. Офіційна назва "борьба самбо" існує з 1948 року.

Штука в тім, що в основу самбо як спорту лягла система Василя Ощепкова, яку він назвав "борьба вольного стиля дзюу-до". Вже після смерті Ощепкова та Спірідонова (помер від раку легенів 1944 року), у 1947 році учень Ощепкова Анатолій Харлампієв офіційно розділив спортивне самбо, що походило від Ощепкова з його дзюдо, та бойове самбо, що походило від Спірідонова з його джіу-джитсу. Позаяк фундатори на той час вже пішли з життя, причому Ощепков мав клеймо репресованого, а Спірідонова вигнали з "Динамо" на початку 1940-х років через конфлікт з керівництвом, Харлампієв проголосив себе єдиним засновником самбо. Це приблизно, як Олександр Масляков у суспільній свідомості сприймається засновником телепередачі КВК, хоча насправді він їм не був.

Лише 1960 року у передачі Центрального телебачення "Познакомьтесь – самбо" Андрій Будзинський вперше публічно згадав свого вчителя Василя Ощепкова та його роль у створенні самбо. Така історія.

Геній дзюдо, попередник Зорге

Василь Ощепков народився 1892 року на Сахаліні у селищі Олександрівський пост від "тюремного шлюбу" двох засуджених злочинців, що відбували там заслання. Його мати, 41-річна Марія Ощепкова, яка отримала 18 років каторги, уклала шлюб зі столяром Сергієм Плисаком, селянином з Київської губернії, котрий перебував на сахалінському засланні. Марію перевели з каторжного режиму на заслання, коли Василю було 8 років. За два роки (1902) помер батько, а ще за два – мати, й хлопець залишився сиротою. Все життя він носив прізвище матері – Ощепков.

Василь вчився в Олександрівському реальному училищі, коли після російсько-японської війни Південний Сахалін передали Японії. У 1907 році хлопець, який успадкував деяке майно, вклав усі кошти у свою освіту: він переїхав до Токіо навчатися у православній семінарії. Але на священників там вчили виключно японських студентів, а іноземців вчили на перекладачів з японської. У програмі навчання було дзюдо, що тоді набирало популярність.

Василь виявився здібним дзюдоїстом, і його як кращого спортсмена семінарії 1911 року відрядили до знаменитого залу Кодокан, який заснував сам фундатор дзюдо Дзігоро Кано. У 1913 році Ощепков склав іспит на перший дан. Василь Ощепков став третім в історії іноземцем, який отримав чорний пояс дзюдо. Першим був американець Д.Т. Уїд, а другим – англієць Джон Гарісон. Згодом, у 1917 році, Ощепков склав на другий дан (усього тоді було 5 данів).

 

Василь Ощепков (у центрі) посеред вихованців Кодокану

Подальше життя Василя Ощепкова йшло по трьох напрямках: бізнес, розвідка, спорт. Не дуже довге за часом, воно вмістило в себе масу подій, гідних цікавого кінофільму, а то й цілого серіалу.

Дивіться самі. У 1913 році Ощепков, фахівець з японської мови та володар чорного поясу дзюдо, повернувся до Росії. Він працював перекладачем у контррозвідці спочатку Заамурського округу прикордонної варти у місті Харбіні, потім у відділі контррозвідки штабу Владивостоцької фортеці Приамурського військового округу у Владивостоку. У 1914 році він там заснував там першу в імперії секцію дзюдо, яка проіснувала до 1920 року.

Працюючи в контррозвідці, Ощепков неодноразово виїжджав у відрядження до Японії. У 1919 році він працював перекладачем у колчаківців та в японському Управлінні військово-польових повідомлень. У цей період він через товариша по службі, земляка й однокурсника по Токійській семінарії Трохима Юркевича встановив зв'язок з відділом підпілля РКП(б). Одночасно діловий Ощепков намагався заробляти: відкрив школу японської мови, брав участь у торгових операціях з Японією та купив кінопроєктор.

У 1921 році Ощепков повернувся до Японії як власник успадкованих від батька будинків в Олександрівську під виглядом кінопрокатника. З 1924-го він працював у Токіо, вже бувши резидентом російської розвідки. Його повідомлення до СРСР мали важливий практичний зміст, відрізняючись повнотою і ґрунтовністю. Але у 1926-му його відізвали з Японії – через некомпетентність московського керівництва, яке, зокрема, вимагало, щоби Ощепков брав з завербованих ним японців розписки в отриманні грошей, та було незадоволене кількістю завербованих агентів. Коли 1933 року в якості радянського резидента до Японії приїхав Ріхард Зорге, до нього вже таких вимог не було…

У Союзі Ощепков спершу працював перекладачем у Сибірському військовому окрузі. Але він з самого початку домагався переводу до Москви або Ленінграду – через хворобу його дружини (сухоти). Йому вдалося довести керівництву користь дзюдо для військового вишколу, і його перевели до Москви. З 1929 року Ощепков працював у Державному центральному інституті фізичної культури, викладав дзюдо, вивчав різні національні види боротьби народів СРСР та розробляв методики рукопашного бою.

У 1934 році Ощепков створив свою секцію у новому палаці спорту "Крила Рад", але за рік через стан здоров’я передав її своєму учню з інфізкульту Анатолієві Харлампієву.

У жовтні 1937 року, в розпал "єжовщини", Василь Ощепков був заарештований як "японський шпигун". Менш ніж за тиждень він помер у Бутирській тюрмі. Він був одним з тисяч "харбінців", яких почали арештовувати після того, як у липні 1937 року розпочалася японсько-китайська війна. За іронією долі той самий Трохим Юркевич, який свого часу залучив Ощепкова до розвідницької діяльності на користь російської компартії, врятував життя його дружині та доньці: він дав покази, що покійний Ощепков не вербував його. Самого Юркевича розстріляли в липні 1938-го. Така була історія, таке було життя, такі були долі…

Українець, який заснував самбо, народився на царській каторзі, а помер у сталінській тюрмі. Звісно, Василь Ощепков – не та постать, яка заслуговує на пам’ятник в Україні або на вулицю свого імені, але знати про нього точно не зайве.

Ігор Левенштейн

Працює у спортивній журналістиці з 1990 року. Висвітлює спорт переважно в економічному та історичному аспектах. Лауреат премій Асоціації спортивної журналістики України у чотирьох номінаціях. Прес-аташе та голова Комітету по ЗМІ та зв'язках з громадськістю Української Федерації Карате. Автор книг з історії бадмінтону та карате в Україні.