Недавній матч за
шахову корону дає гарний привід згадати шахіста з України, який двічі боровся
за шахову корону та був одним з найсильніших майстрів у світі у першій половині
ХХ-го століття.
"Коли я граю
білими, я перемагаю тому, що я граю білими. Коли я граю чорними, я перемагаю
тому, що я Боголюбов".
Звучить досить амбіційно, проте Юхим Боголюбов насправді мав усі підстави так казати. Адже у його списку є перемоги над найсильнішими шахістами та тріумфи на найкрутіших турнірах.
Попович зі Станіславчику
Юхим Дмитрович
Боголюбов народився 1889 року в селі Станіславчик Київської губернії у родині
священника. Так повідомляв сам гросмейстер, якого вивезли з рідного села у три
роки.
Але річ у тім, що
тоді в Київській губернії було аж чотири села Станіславчик. Одне – в
Таращанському повіті (нині Білоцерківського району Київської області), саме
його довгий час вказували у джерелах. Та ще були два села Станіславчик у
Черкаському повіті (одне нині Звенигородського району, а друге – Черкаського
району) та ще одне – в Уманському повіті. Додаткову плутанину додали зміни
адміністративно-територіального поділу, запроваджені в СРСР, зокрема формування
нових районів, а 1932 року – утворення Київської області, площа якої значно
менша колишньої губернії.
Лише в травні
2023 року у фейсбук-групі "Станіславчик в історії подій, відео, світлин і
спогадів" було оприлюднено скани записів метричної книги 1889 року
Свято-Покровської церкви села Станіславчик Черкаського повіту, з яких стає
відомо, що у родині вчителя церковно-парафіяльної школи села Станіславчик,
студента Київської духовної семінарії Димитрія Іванова Боголюбова та його
дружини Ольги Маркової (це по батькові, її дівоче прізвище було Турчанович –
авт.) 1 квітня народився син Євфимій. За цим записом і вдалося визначити, де
саме народився Юхим Боголюбов – адже Свято-Покровська церква була тільки в
одному з двох Станіславчиків Черкаського повіту.
Отже, Юхим
Дмитрович Боголюбов народився в селі Станіславчик Черкаського повіту Київської
губернії (нині Матусівської сільської ради Звенигородського району Черкаської
області).
Шлях до шахового Олімпу
Боголюбов
навчився грати в шахи у 15 років, а у 18 років зайнявся грою серйозно. Спочатку
він, йдучи шляхом свого батька-священника, вивчав теологію в Київській духовній
семінарії, але потім вирішив інакше і вступив до Політехнічного інституту на
сільськогосподарський факультет. Але він не закінчив навчання, повністю
зосередившись на шахах.
Постійна участь у
турнірах принесла Юхимові клас та репутацію. Так, у 1910 році він зайняв 2-ге
місце на Південноросійському турнірі в Одесі, у 1911-му виграв чемпіонат Києва
та посів 9–10 місце на Петербурзькому (Всеросійському аматорському) турнірі, у
1912-му – став другим на турнірі у Вільно. У 1913/1914 роках Боголюбов посів
8-ме місце на Всеросійському турнірі майстрів в Санкт-Петербурзі (переможцями
стали Олександр Алехін і Арон Німцович).
У липні-серпні
1914 року Боголюбов грав на турнірі в німецькому Мангеймі (19-й конгрес DSB,
Германського шахового союзу). Він йшов на 8–9-му місці в цьому змаганні, яке
було перервано Першою світовою війною. Після оголошення Німеччиною війни Росії
одинадцять "російських гравців", учасників турніру в Мангеймі (серед
яких, були, зокрема, Олександр Алехін, Федір Богатирчук, Петро Романовський,
Ілля Рабінович) були інтерновані Німеччиною. У вересні чотирьом інтернованим
(Алехін, Богатирчук, Петро Сабуров, Наум Копельман) дозволили повернутися
додому через Швейцарію. А решта інтернованих залишилися у місті
Тріберг-ім-Шварцвальд, де вони за три роки зіграли сім турнірів й ще один у
Баден-Бадені.
Решта російських
інтернованих зіграли вісім турнірів, перший відбувся в Баден-Бадені (1914), а
всі інші в Тріберзі-ім-Шварцвальді (1914–1917). Призовий фонд для цих турнірів
забезпечив один з учасників, Борис Малютін, також гроші надсилали звільнені
товариші – Алехін та Копельман. Боголюбов посів друге місце (позаду Олександра
Фламберга) у Баден-Бадені та п’ять разів переміг у Трібергу. Можна сказати, що
Боголюбов провів Першу світову війну на люкс-курортах (якими були Тріберг та
Баден-Баден), де значно підвищив свій рівень гри: чого варті лише партії з
Алехіним.
У Трібергу
Боголюбов познайомився з Фрідою Кальтенбах, донькою шкільного вчителя. Коли
наприкінці 1918 року у нього з’явилася можливість залишити Німеччину, він
вирішив залишитися там. Шахіст одружився з Фрідою в 1920 році, вони мали двох
дочок – Соню і Тамару.
Фахівцям після
першої світової війни жилося нелегко. Боголюбов та Акіба Рубінштейн одразу
після її закінчення провели рік у нейтральній Швеції, де були шахові меценати
брати Колін. Вони зіграли кілька турнірів та дуже цікавий матч, у якому
перемогу здобув Рубінштейн (+5, –4, =3). У 1919 році Боголюбов виграв матч у
Курта Барделебена (+3, =3.) У 1920-21 роках зіграв ще два важливі поєдинки – з
Німцовичем (рахунок результативних партій +2, –1) та з Алехіним – внічию 2:2.
Боголюбов виграв
багато міжнародних турнірів; у Берліні (1919), Стокгольмі (1919), Кілі (1921)
та Пістяні (1922). На призові з турніру в словацькому Пістяні (де Боголюбов
випередив самого Алехіна) він купив триповерхову віллу у Тріберзі. Хазяйновита
дружина Боголюбова на першому поверсі вілли влаштувала кімнати для курортників.
Згодом вілла отримала назву Haus Bogoljubow (Дім Боголюбова).
У 1923 році
Боголюбов розділив 1-3 місця з Альохіним та Гезою Мароці на супертурнірі в
Карлсбаді (Карлові Вари).
У 1924-му
Боголюбов ненадовго повернувся до Росії, яка вже стала Радянським Союзом,
оформив радянське громадянство і двічі поспіль виграв чемпіонати СРСР (1924,
1925). Чемпіон СРСР 1923 Петро Романовський, який свого часу був інтернований у
Німеччині разом з Боголюбовим, викликав його на матч, в якому Юхим впевнено
переміг – 8:4.
У 1924-му
Боголюбов відвідав рідний Київ, де його старий товариш Федір Богатирчук
очолював шаховий клуб. Він зіграв 5 сеансів – 190 партій з результатом +132,
–33, =25. А 25 та 26 жовтня зіграв дві партії з Богатирчуком: одну виграв,
друга була не закінчена у виграній йому позиції.
На хвилі своїх
успіхів у Радянському Союзі Юхим Боголюбов, або Боголь (як його називали
друзі), досяг свого зіркового часу: у грудні 1925 року він став переможцем
Першого Московського турніру за участі найсильніших гравців світу (за винятком
декількох емігрантів з Росії – Алехіна, Німцовича, Савелія Тартаковера тощо).
Він випередив колишнього чемпіона світу Емануеля Ласкера (2-ге місце) та
чинного чемпіона Хосе Рауля Капабланку (3-тє місце). Це було насправді вражаюче
досягнення. Ласкер тоді сказав про Боголюбова: "Я бачу на його голові
вінець чемпіона світу".
Того ж, 1925 року, Боголюбов виграв і чемпіонат Німеччини – перший зі своїх чотирьох переможних. Він – єдиний в історії шахіст, який в один рік став чемпіоном двох різних країн.
Матчі з Алехіним та війна
У Радянському
Союзі Боголюбову не дозволяли грати на міжнародних турнірах без дозволу
заступника наркома юстиції Миколи Криленка, який очолював Шахово-шашкову секцію
при Вищій раді фізичної культури. У 1926 році, за однією з версій, Боголюбова
не випустили на турнір до Італії, за іншою – уряд Муссоліні не дав йому в’їзну
візу через його радянське громадянство. Того ж року Боголюбов емігрував до
Німеччини та надіслав Криленку листа про свій вихід з громадянства СРСР. Після
цього він став у Союзі та радянських шахах персоною нон грата: його позбавили
звання чемпіона СРСР та не згадували його ім’я.
Після 1926 року
Боголь грав як представник Німеччини; німецьке громадянство він отримав 1929
року. Досяг значних турнірних успіхів, найбільшим з яких стала перемога на
турнірі в Бад-Кіссінгені (1928), де він випередив колишнього чемпіона світу
Капабланку. Того ж року він виграв у Макса Ейве два матчі за звання чемпіона
ФІДЕ. Ці перемоги дали Боголюбову підставу надіслати виклик на матч чемпіонові
світу Олександру Алехіну.
Поєдинок на
першість світу з шахів між старими знайомими та суперниками – чемпіоном світу
Олександром Алехіним та претендентом на це звання Юхимом Боголюбовим – пройшов
з 6 вересня до 12 листопада 1929 року у різних містах Німеччини та Нідерландів:
Вісбадені, Гейдельберзі, Берліні, Гаазі та Амстердамі. Регламент матчу: 30
партій на більшість, причому переможець мав здобути не менше 6 перемог; за
рахунку 15:15 Алехін зберігав звання чемпіона.
На той час
Боголюбов вже пройшов кращі часи своєї кар’єри, а Алехін перебував на піку.
Чемпіон впевнено обіграв претендента (+11, −5, =9) та відстояв титул.
Через п’ять років
Боголь знову зустрівся з Алехіним у титульному матчі. Вони грали з 1 квітня до
14 червня 1934 року в 12 різних містах Німеччини. Результат: друга перемога
Алехіна (+8, −3, =11).
У період між
двома невдалими спробами стати чемпіоном світу, Боголюбов представляв Німеччину
на 4-й шаховій Олімпіаді (Прага, (1931). Німеччина посіла високе п’яте місце, а
Боголь показав другий індивідуальний результат на першій дошці (+9−1=7),
поступившись лише Алехіну, який грав за Францію.
Коли нацисти
прийшли до влади в 1933 році, Боголюбову як не-арійцю більше не дозволяли грати
за збірну Німеччини або в чемпіонатах Німеччини (де він перемагав ще у 1931 та
1933 роках). Його становище не покращилося навіть після того, як він приєднався
до нацистської партії у 1938 році (за іншими даними – у 1941-му), щоб його
дочкам було дозволено вчитися в університеті. Тим не менш, він тренував збірну
Німеччини на шахових Олімпіадах 1936 (неофіційна) і 1939 років.
Федір Богатирчук
стверджував, що Боголюбов був членом нацистської партії лише формально, і хоч
відверто не любив більшовиків, ставився з такою ж огидою до ідей Гітлера.
Боголюбов вдало
виступив на низці довоєнних турнірів, а серед його молодих німецьких учнів до
війни були майбутні гросмейстери Вольфганг Унцікер і Клаус Дарга, а також дуже
сильний та перспективний майстер Клаус Юнге, який загинув на фронті 1945 року.
Війна та післявоєнні роки
У березні 1940
року очільник Польського генерал-губернаторства Ганс Франк, великий любитель
шахів, запросив Боголюбова переїхати до Кракова, щоб працювати перекладачем.
Шахіст пропрацював до квітня 1941 року, а з листопада того ж року став
працювати госпітальним шахістом: вів зайняття, читав лекції, давав сеанси
одночасної гри.
Під час Другої
світової війни Боголюбов програв матч Ейве (+2−5=3) у Крефельді (1941) і зіграв
внічию міні-матч з Алехіним (+2−2=0) у Варшаві (1943). Він також грав у
численних турнірах, що проводилися в Німеччині та генерал-губернаторстві
протягом всієї війни. Головними зірками тих турнірів були Алехін та естонський
гросмейстер Пауль Керес.
У 1942 році
Боголюбов вдруге відвідав Київ. Цього разу він ні з ким не зустрічався, а
поїхав до Юзовки (колишнє Сталіно, майбутній Донецьк), щоб забрати до Тріберга
шахового майстра Олексія Селезньова, який там працював перекладачем у міській
управі. Селезньов був одним з інтернованих під час Першої світової війни
учасників турніру в Мангеймі. Завдяки Боголюбову він пережив Другу світову
війну, а після її закінчення перебрався до Франції, де дожив до глибокої
старості, займаючись шаховою композицією.
Після війни
Боголюбов жив у Західній Німеччині, і йому знову дозволили грати в чемпіонатах
Німеччини. Хоча рівень його гри до цього часу значно знизився, у 1947 році він
все одно переміг у Люнебурзі та Касселі. У 1949 році Боголюбов переміг у
Бад-Пірмонті (третій чемпіонат Західної Німеччини) та розділив 1-2 місця в
Ольденбурзі. У 1951 році він переміг в Аугсбурзі та Саарбрюккені.
У 1950-му, коли
ФІДЕ ввела звання міжнародного гросмейстера, його не присвоїли Боголюбову,
оскільки тоді він вважався політично скомпрометованим. Звичайно, вирішальну
роль у цьому ганебному рішенні зіграв тиск з боку радянської шахової федерації.
Однак після обурення Заходу за рік ФІДЕ присудила Боголюбову титул.
У 1952-му Боголь
тренував юнацьку збірну ФРН. Але таких талантів, як його кращі довоєнні учні,
вже не було. До речі, згаданий вище Вольфганг Унцікер у 1961 році переміг в
Обергаузені Михайла Ботвінніка, приєднавшись до свого вчителя Юхима Боголюбова
в символічному клубі Михайла Чигоріна – списку шахістів, які перемагали чинних
на той момент чемпіонів світу в офіційних турнірах. Сам Боголюбов увійшов до
цього престижного клубу за рахунок перемоги над Алехіним у Вісбадені (1929).
Юхим Дмитрович
Боголюбов пішов з життя у 1952 році. Після важкого десятиденного турне
Німеччиною не витримало серце – видатний гросмейстер помер уві сні.
Україна має свого
шахового короля: Руслан Пономарьов володів цим титулом (чемпіон світу за
версією ФІДЕ) у 2002-2004 роках. У фіналі чемпіонату світу 2002 року він
переміг іншого українця – Василя Іванчука. Таким чином, Юхима Боголюбова можна
назвати попередником Іванчука. Стати попередником Пономарьова йому не судилося,
так вже склалась доля. Втім, в історії шахів він залишився великою постаттю, а
в теорії шахів – автором дебюту "захист Боголюбова".
Ігор Левенштейн
Немає коментарів:
Дописати коментар