В’ячеслав Хурсенко

  

1 червня 1966 р. у Дніпропетровську народився В’ячеслав Хурсенко. Чи не з пелюшок Славко був музичним, мав абсолютний слух, але батькам було не до малого: вони розлучилися, мама привезла трирічного Славка до своїх батьків у Ковель. Славко ріс без тата, з дідом-бабою. Онук почав одразу ж дивувати рідних талантами. У 4 роки дідусь подарував Славкові гармонь, на якій той легко відтворював мелодії. 

Першачком пішов до школи в Ковелі. Восьмирічному Славкові мама подарувала гітару, на якій син сам навчився грати. Коли мама вдруге вийшла заміж, забрала Славка до себе в Луцьк. Там Хурсенко навчався у школі № 17 (1973-1981 рр.), навіть до школи ходив із гітарою; брав участь у всіх концертах, був солістом у хорі. Першу пісню написав у 14 років (закохався – і написав). Паралельно займався спортом, став чемпіоном Волинської області зі штанги серед юніорів. Навчився свої проблеми вирішував кулаками, не зійшовся характером із вітчимом. Відвідував Славко дитячу музичну школу №2 (1976-1981 рр.) по класу віолончелі: «мама купила гітару, а потім сама порвала струни, тому що мої пальці були всі в ранах, а це заважало заняттям у музикалці, де я грав на віолончелі і фортепіано». Про учня з абсолютним слухом викладачка згадувала: «ніяк не могла зрозуміти, чому малий хлопець хотів, щоб я заграла заданий твір. Виявилось, що він лінувався читати ноти і відтворював усе на слух». До дев’ятого класу його не взяли через оцінку з поведінки. Щоб бути подалі від вітчима, у 1981 р. вступив до Ковельського медичного училища. У 1985 р. В’ячеслав Хурсенко отримав диплом фельдшера-акушера, пообіцяв собі, що ніколи не працюватиме за фахом, тільки музика. Перший крок у “професійній” кар’єрі: місцева філармонія, вантажник. Далі – військомат. Перед армією заїхав у Дніпропетровськ познайомитися з татом. «Батько був у гурті своїх друзів, випивав. Слава тоді не побачив, щоб він зрадів його приїзду. Чоловік розвернувся і пішов.» (дружина Хурсенка Ольга). Служив у будбаті (як писав Славко друзям, у «королівських військах») у гарнізоні Архангельської області. З гітарою Хурсенко не розлучався і там, його потягло творити пісні, написав цілу збірку пісень. Після армії повернувся додому, висококласний віолончеліст думав вступати до Львівської консерваторії, але зустрів друга Валерія Ленартовича, який тоді працював у групі «Край», змінив наміри.

У 1988 р. зустрівся з Олею. З’ясувалося, що вони вчилися в одній школі, вона була на рік молодшою. 15 травня познайомилися, 5 червня він запропонував вийти за нього. За пів року відгуляли весілля, дружина працювала вчителькою, у 1990 р. народилась донька Марія. В’ячеслав з головою пірнув у творчість: написав багато пісень, які з часом вийдуть у світ (тільки після смерті) альбомом під назвою «Моя найперша…» (допоможе у цьому його товариш, який тоді працював звукорежисером волинського радіо – Юрій Вегера).

Невдовзі групі «Край» запропонували роботу у Волинській філармонії, з приходом до неї Лариси Конарської гурт став називатися «Рандеву». У 1989 р. разом з групою «Рандеву» виступав у новорічній програмі, брав участь на «Пісенному вернісажі». Познайомився В’ячеслав з художнім керівником ансамблю «Світязь» Дмитром Гершензоном. Під впливом Дмитра Хурсенко почав думати про кар’єру професійного виконавця. Відбувся дебют на радіо в ефірі “Промінь”. В. Хурсенко працював у Волинській філармонії на бек-вокалі, далі пародистом – вдало відтворював Антонова, Кузьміна, Родриго Фомінса. Брав участь у фестивалі «Оберіг». З часом виснажений гастролями повернувся працювати у ресторан, бо ж треба було годувати сім’ю. Паралельно писав пісні. Пізніше запросили працювати до луцького вар’єте, де під гітару співав свої пісні. Уже коли Хурсенко став відомим естрадним артистом, батько й син познайомилися ближче. Батько зрадів, виявилося, що він стежив за творчістю Славка, слухав його пісні.

На «Червоній руті-91» у Запоріжжі В’ячеслав зі своєю тужливою, особистою піснею «Тато, тато» – присвятою татові – поділив друге місце із Жанною Бондарук. Першого місця журі не присуджувало нікому.

Перемога на «Червоній руті – 92» дала В’ячеславу зрозуміти, що його місце – сцена. Познайомився з Миколою Амосовим, директором радіо «Промінь», з легкої руки якого починають крутитись пісні В’ячеслава на каналі. З’явився у В’ячеслава Хурсенка продюсер Микола Тарасенко. Продюсер організував перший і єдиний сольний концерт, який відбувся у столичному театрі імені Лесі Українки. В’ячеслав живе на два доми: Луцьк, звідки дружина й дочка вирішили не виїжджати) і Київ, де він працює у творчому об’єднанні «Ангажемент».

На «Пісенному Вернісажі-1994» у Києві оксамитовий баритон Хурсенка мав фурор «Соколятами», отримав гран-прі конкурсу. Вийшов перший кліп «Соколята». Співпрацював на студії «Олекса» з Дмитром Гершензоном. Вийшла низка пісень: «Я тебе розлюбив», «До рідного дому», «Сповідь», «Постели рушники», « На острові чекання».

1996 р. на фестивалі “Золотий шлягер” у Могильові виборов ІІ місце.

1998 р. – отримав гран-прі на «Пісенному вернісажі» від президента України. Виходить російськомовний альбом «Я вернулся». Аранжування пісень зробили Бебешко, Борисов, Гершензон. Після участі в проєкті «Бери шинель», де він разом з Євгенією Власовою виконав знаменитий «Случайный вальс».

1999 р. – перемога пісні “Не виню” на фестивалі “Шлягер року”.

2000 р. – перемога пісні “В плену твоих красивых глаз” на фестивалі “Шлягер року”. Композиція «Соколята» увійшла до диску «Частина 1» великого видавничого проєкту «Шлягери ХХ століття». Ця пісня стала популярною композицією на хвилі «Радио России» в рамках проєкту «Співаюча Україна».

2001 р. – перемога пісні “Крик белых журавлей” на фестивалі “Шлягер року”.

Після 2004 року Хурсенко практично перестав працювати, як виконавець; впадав у депресію, усамітнювався, на сцені йому було важко. Повністю переїхав до Луцька, працював над створенням пісень на замовлення зірок естради. Підготував четвертий альбом із 13 пісень. Певний час Слава Хурсенко гастролював Україною з Василем Зінкевичем. Тоді молодого співака вразило, як метр естради піклується сам про двох дітей. Слава приїхав додому і написав пісню «Соколята» для Зінкевича, хотів подарувати її Зінкевичу. «Сказав Славі, що він мусить сам співати цю пісню, – каже Микола Амосов. – Так і сталося. Ніхто так не виконав і не виконає «Соколят», як сам автор». На музичному конкурсі молодих талантів «Нова хвиля-2009» в Юрмалі український співак Владислав Левицький виконав пісню Хурсенка «Соколята».

Творець захворів на важку форму цукрового діабету, часто мав приступи, сам колов собі інсулін. Душу відводив на рибній ловлі, любив рибалити сам. На риболовлі писав музику і тексти до пісень. 8 вересня 2009 р поїхав у село Шепель біля Луцька, усамітнився біля ставу. Приблизно о 16.00 у Слави почався приступ, діабетична кома: він упав у воду й захлинувся. У воді пробув 20 хвилин. Вже після смерті був виданий останній незакінчений альбом «Это не сон» (2011).

Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.