Левко Чикаленко, археолог

  

Левко Чикаленко – громадсько-політичний діяч, відомий представник Празької школи українських археологів, учень антрополога Федора Вовка. Він народився 3 березня 1888 року в селі Перешори (нині Подільський район Одеської області) в сім’ї мецената Євгена Чикаленка.

Освіту здобув в Лозанському університеті у Швейцарії. У 1909 році на запрошення Федора Вовка став його асистентом і продовжив навчання в Петербурзькому університеті. Про це пише Український інститут національної пам'яті.

Левко Чикаленко досліджував ранні культури кам’яного віку в Україні, вів розкопки палеолітичної стоянки поблизу села Городок на Рівненщині, спільно з Вовком досліджував Мізинську стоянку на Чернігівщині.

У роки Української революції 1917-1921 років входив до Української соціал-демократичної робітничої партії, був членом Української Центральної Ради. У 1920 році емігрував до Польщі, де працював у Краківському університеті та музеях Польської академії знань.

У 1922 році Левко Чикаленко перебрався до Праги (Чехія), а вже 1923-го захистив докторат з археології. Викладав у Празькому Високому Педагогічному інституті та Чеському Національному Музеї. Досліджував культуру моравської мальованої кераміки, з’ясовував її зв’язки з трипільською цивілізацією.

У 1926 році переїхав у Францію, опрацьовував трипільську кераміку з печери Вертеба.

Левко Чикаленко очолив Еміґраційний український комітет допомоги голодуючим в Україні, який створили у Варшаві 1934 року. Структура діяла при Українському центральному комітеті, який гуртував петлюрівських емігрантів у Польщі.

Українські комітети допомоги з різних держав вирішили розробити книгу про Голодомор та його причини і перекласти її кількома європейськими мовами. Комітет у Варшаві подібне рішення прийняв ще в перші дні свого існування, проте проєкт не виконали з огляду на «брак відповідної політичної кон’юнктури».

Чикаленко у звіті, який отримала польська розвідка, спочатку відзначав, що попередній голод з 1921 року, який також приніс мільйонні людські втрати, був стихією, «незалежною від людської волі».

Левко Чикаленко писав: 

«Голод сьогоднішньої доби є результатом свідомої соціально-національної політики комуністичної московської партії в Україні і відповіддю на неї (політику – авт.) широких мас українського населення. При допомозі брутальної сили у сільських місцевостях забрано все, що планувалось забрати, не враховуючи наслідків цих кроків для населення України».

Водночас він відзначав, що українська діаспора володіла вичерпною інформацією щодо страхіття, яке відбувалося в Україні.

Чикаленко у своєму звіті відзначав, що комітетові не вдалося залучити до співпраці більше польських громадян, як це зробили подібні структури в Болгарії, Англії, Чехословаччині та Франції.

На його думку, така дійсність, була результатом політичної кон’юнктури, яка до моменту виготовлення рапорту не дозволяла публікувати в жодному польському виданні інформації про Голодомор.

Левко Чикаленко повідомив, що в одній із редакцій довелося навіть почути, що голод – це казка, придумана в Берліні, і що польське суспільство має зовсім іншу думку щодо цього.

«Ведемо пропаганду серед еміграції у Польщі про встановлення одного дня у місяці, коли люди будуть роздумувати про Україну та добровільно дотримуватись посту, а заощаджені таким чином кошти передаватимуть світовим організаціям, які організовують допомогу нашій батьківщині», – такими словами завершив свій звіт Левко Чикаленко.

У 1943 році він виїхав до Німеччини, а 1948-го – до США, де зайнявся розробкою теоретичних проблем первісного мистецтва. Помер Левко Чикаленко 7 березня 1965 року у Нью-Йорку (США). Його прах за заповітом у 1998 року перевезли в Україну і перепоховали у селі Перешори.

Джерело: history.rayon.in.ua