"Грати "хороших радянських людей" мені не довіряли": чому Богдан Ступка міг ніколи не потрапити в кіно

  

Серед ролей Богдана Ступки було багато історичних постатей: гетьмани Іван Брюховецький ("Чорна рада"), Іван Мазепа ("Молитва за гетьмана Мазепу"), Богдан Хмельницький ("Вогнем і мечем"), а також Чингісхан ("Таємниця Чингісхана"), Олександр Керенський ("Червоні дзвони"), Борис Годунов ("Кремлівські таємниці"), Остап Вишня ("Із житія Остапа Вишні") та інші. Серед останніх його кіноробіт були: "Тарас Бульба", "Дім", "Одного разу в Ростові" та "Безодня"...

"Мені не завжди аплодували. Були й розгромні рецензії. Але мої ролі – як діти, ні від кого не відмовляюся", – згадував актор.

Ріс у творчій сім'ї

Богдан Ступка із самого народження був причетний до театру. До сцени його привчали родичі. Адже батько співав у хорі Львівського оперного театру, мамин брат був там солістом. Крім того, тітка Ступки була у Львівській опері головним концертмейстером.

Тому Богдан все дитинство провів за лаштунками театру. Там він побачив багатьох видатних співаків повоєнного часу, зокрема Івана Козловського і Сергія Лемешева.

 

"Мама. Вона мала стати великою актрисою і не стала. Я виріс у театрі. У сім років батько привів мене до Львівської опери, де працював хористом. Кожної суботи і неділі я дивився вистави. Слуху не мав, але співав. Сусіди скаржилися, а батько мене захищав. Коли я надумав стати актором, то він досить критично до цього поставився і нічим не допомагав. Це правильно, бо в нашій професії потрібно мати сильний характер, щоб чогось добитися. Актор, з одного боку, м'яка губка, а з другого – вольова людина. Це дуже важка праця, насильство над собою: змінюєш ходу, звички, мелодику мови. Актор – важка професія, в ній не можна раз і назавжди схопити Бога за бороду. Треба постійно залишатися учнем і завжди бути готовим до змін...", – казав Ступка.

Акторської майстерності Ступка навчався у Бориса Тягна, а той, своєю чергою, – у геніального українського драматурга Леся Курбаса.

Не мріяв бути актором

Попри те, що багато членів родини були театралами, сам Богдан у дитинстві не мріяв бути актором. У дитинстві він планував бути лікарем, однак відмовився від цієї ідеї, коли побачив травмовану спину двоюрідного брата – вона була закривавленою і ця рана добряче налякала маленького Ступку.

Уже підлітком Богдан спробував вступити на хімічний факультет у Львівську політехніку, проте стати хіміком йому теж не судилось – він провалив іспити.

Та й до своїх творчих здобутків ставився скромно: "Якщо повіриш у те, що кожен твій крок на сцені – високе мистецтво, то це вже катастрофа! Тільки сумнів дає прогрес. Усе наше життя – суцільна імпровізація, а отже, все наше життя – це джаз! Мені завжди казали: не хвалися, що ти це зробив. Ти – просто провідник ідей, які дали тобі батьки і Господь Бог. Якщо у тебе є здібності, ти не маєш цього закопати. І ніколи не будь гордим..."

Скандал із першою роллю

Свою першу роль в кіно Ступка отримав через скандал. Мовиться про фільм "Білий птах із чорною ознакою" режисера Юрія Іллєнка. Сценарій до стрічки писали спільно Іллєнко та актор Іван Миколайчук. Він мав зіграти українського націоналіста Ореста Дзвонаря, тож роль писав під себе.

Але це була роль бійця УПА (тобто негативна за радянських часів), тодішні цензори не хотіли, щоб її грав Миколайчук, який з успіхом створив кінообраз Кобзаря. Затвердили Ступку, за яким після ролі Річарда III у Львівському театрі ім. М. Заньковецької закріпився негативний імідж.

Саме ця роль стала для нього щасливим білетом у кінематограф і принесла світове визнання.

Труднощі з грою

Дивлячись сучасні фільми з Богданом Ступкою, важко повірити, що перша роль в кіно могла викликати труднощі у видатного актора. Але як пізніше розповідав сам Ступка, йому було дуже складно перемикнутися із театрального актора у кіноперсонажа. Це сталось під час зйомок фільму "Білий птах із чорною ознакою", де Ступка грав одну із головних ролей.

"Я говорив дуже голосно, як в театрі, і мені постійно режисер повторював: "Не кричи так, говори тихіше", – розповідав актор.

Труднощі виникали і з емоціями. У театрі Богдан Ступка звик показувати емоції гіперболізовано, водночас перед камерами треба було грати більш стримано і природно.

Богдан Сильвестрович згадував: "У театрі вважалося, що я "неврастенік із негативною привабливістю". Тож грати "хороших радянських людей" мені не довіряли. У п'єси совєтських драматургів режисери мене брали дуже рідко. І це я вважаю – добре, бо мав щастя грати Трєплєва у "Чайці", Едмонда у "Королі Лірі", Дона Жуана у "Камінному господарі", Річарда III в однойменній шекспірівській драмі.... Взагалі, якщо актор не грає класику, тоді занепадає".

Був у політиці

У 1999 році Богдан Ступка став міністром культури України. Однак очолював міністерство не довго. Уже через 2 роки він покинув пост. Як зізнався сам Ступка, ця посада була для нього тягарем, тому він вирішив повернувся в кіно.

Знявся в еротичному фільмі

Ще один цікавий досвід актора, про який не так часто і згадують. У 67 років Ступка наважився знятись в еротичній мелодрамі "Сафо". Ступка зіграв роль російського археолога, який із донькою приїхав на грецький острів Лесбос.

Кар'єра на телебаченні

Мовиться про популярну телевізійну гру "Форт Байяр", де Ступка грав роль мудрого Мольфара, який задавав складні загадки гравцям.

 

Кохання на все життя

Був одружений на Ларисі Степанівні Ступці, яка була відомою балериною. На початку свого шлюбу Ступка подавав заяву на розлучення, проте в останній момент відмовився. Відтак, прожив з дружиною аж 45 років.

"Коли Сергій Володимирович Данченко дав мені роль Миколи в "Украденому щасті", я тільки що одружився, і для мене були актуальними супутні почуття: ревнощі, зрада, можливість розлучення... Я все перекладав на образ Задорожного, відчував його характер до найдрібніших подробиць і добре розумів його стан...", – розповідав Богдан Сильвестрович.

Сильний зв'язок із матір'ю

Протягом всього свого життя в актора був сильний зв'язок з матір'ю. Навіть народились вони в один день – 27 серпня. До порад матері Богдан прислухався все життя. Коли легенда кіно відчув, що життєві сили почали покидати його, то сказав, що хоче померти в той день, коли не стало його мами – 23 липня. До цієї дати Ступка не дожив лише добу.

 

Останній бенефіс

Так вийшло, що фактично майстер прощався зі своїми шанувальниками на бенефісі "Концерт №70 від Ступки", який на франківській сцені актор дав 7 жовтня 2011 р. У тому вечорі Богдан Сильвестрович дебютував як "ударник", виконавши соло на барабані й тарілках, шуткував, декламував улюблений вірш "Крила", який написала Ліна Костенко: "Людина нібито не літає...А крила має. А крила має!"...

До материних порад дослухався все життя.

Цікавий факт. Під час виконання ролі Майстра в спектаклях "Майстер і Маргарита" з актором завжди траплялись містичні речі – то прожектор впаде, то ліжко зламається. Через те, а також через застереження матері, Ступка пізніше відмовився грати цього персонажа.

Крім того, саме мати порадила йому під час гри не тримати рук у кишенях. Надалі актор ніколи під час гри цього не робив.

У побуті теж завжди уважно вислуховував настанови й поради матері. Ніколи з нею не сперечався, адже глибоко поважав. Втім волів робити усе по-своєму.

Астероїд на честь Ступки

Ще один цікавий факт із біографії актора – 2008 року на 67 день народження Ступки, працівники Андрушівської астрономічної обсерваторії назвали на його честь астероїд, який відкрили у ніч на 27 серпня. Офіційна назва астероїда – "269252 Богданступка".

Актор казав: "Роби справу чесно, з душею – і твоє до тебе прийде. Це не означає, що завтра з'являться золоті гори. Треба бути терплячим, але істину золотих слів для нинішнього покоління закривають золоті гори... Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відома в усьому світі. Мрії повинні збуватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому..."

5 канал