Зізнаюся чесно: бувають дні, коли мене все дістає і не хочеться нічого.
Почала помічати, що останнім часом живу від обстрілу до обстрілу. Стрічка новин щодня лякає заголовками: про накопичення ракет росією, про важку зиму 2026–2027 років... Новини про ТЦК викликають у мене сильний страх. Для мене це особиста тема: моя мама все життя пропрацювала у військкоматі, але у 90-х її скоротили за кілька місяців до пенсії. Ця несправедливість досі відгукується в неї.
Зараз я вчуся знаходити щастя в дрібницях. Наприклад, якщо два дні не було нічних атак і вдалося поспати — це вже величезна радість. Хоча через панічні заголовки в інтернеті я щоночі налаштовуюся на гірше. Перші 4 роки війни я жодного разу не спускалася в метро під час тривоги. А за останні два місяці через страх ховалася там уже разів п'ять.



.jpg)