Навколо ромів
та їхньої культури досі існує надто багато міфів і упереджень — настільки
стійких, що вони й сьогодні можуть обертатися переслідуваннями і мовчазною
згодою суспільства на дискримінацію. Ми говоримо про ромів без екзотизації й
без стереотипів — натомість із повагою до історії, пам’яті та реального досвіду
громади.
Гостя епізоду — Наталя Зіневич, кандидатка історичних наук, головна редакторка медіа «Погляд».
На межі ХІХ—ХХ
століть тисячі українців вирушили за океан у пошуках кращої долі. Їхньою новою
домівкою стала далека й незнайома Бразилія. Хто були ці люди? Чому вони
наважувалися на таку ризиковану подорож? І як їм вдалося не загубити себе так
далеко від дому?
Разом із дослідницею української діаспори Оленою Владикою говоримо про українську еміграцію до Бразилії — одну з найменш проговорених, але найбільш чисельних у нашій історії.
Є свята, які на
перший погляд здаються дуже світлими й затишними: зелень у хаті, пахучі трави
на долівці, гілля на воротах, початок літа. Сьогодні можна побачити уквітчані
гіллям офіси, ресторани й кав’ярні. Але в українській традиції Зелені свята —
це не лише про красу. Це також час, коли поминають предків, остерігаються
русалок, а прикрашання оселі має не просто милувати око, а слугувати оберегом
від нечистої сили. І недарма — адже вірять, що саме в цей період межа між
людським і потойбічним світами стає особливо тонкою.
У новому випуску «Пороблено» говоримо про Трійцю, русальний тиждень, клечання, троїцьке зілля, водіння куста та інші звичаї Зелених свят разом із Володимиром Галайчуком — доктором історичних наук, професором кафедри етнології Львівського національного університету імені Івана Франка.
Терещенки. Найбагатша українська родина 19-го – початку 20-го століть. Вони володіли найбільшими цукровими заводами, елітною нерухомістю, яхтами, палацами, літаками. Були відомими меценатами, які володіли найбагатшою в Україні колекцією мистецьких творів, доклались до будівництва Київського політехнічного інституту, лікарні Охматдит та Володимирського собору. Але ким вони були насправді – українськими патріотами чи династією, лояльною російській імперії? Дізнайтесь у новому епізоді «Реальної історії» з Акімом Галімовим.
Після загибелі Романа Шухевича в бою з МГБ у березні 1950 року підпілля не припинило опір. Активний спротив тривав ще приблизно десятиліття. Совєтська машина кинула титанічні зусилля на "розробку" й переслідування лідерів ОУН. У цей період нові очільники спротиву постали перед загрозою повного фізичного знищення. Такий сценарій був передбачуваним і навіть прийнятним. Загибель покоління мала стати історичним міфом для наступних плеяд борців за Українську державу. На жаль, в цей час наростав тиск не лише совєтських силовиків, а й конфлікти всередині організації, непорозуміння із закордонним проводом, численні зради. Ті, хто потрапив до рук ворога, пройшли шлях тортур і показових спроб дискредитації. Після таборів вони жили під постійним наглядом і тиском КГБ. Вже після падіння червоної імперії, вони повернулися до активного політичного й просвітницького життя. Але за свого віку так і не отримали від українського суспільства належного визнання. Про покоління нескорених говоримо з істориком Володимиром В’ятровичем.