1892, 18 грудня – на Херсонщині народився Микола Куліш, письменник, режисер, драматург, життя якого обірвали сталінські репресії

  

Микола Куліш — письменник і громадський діяч. Був членом та президентом літературного об’єднання ВАПЛІТЕ, співпрацював із театром Леся Курбаса "Березіль", жив у будинку "Слово". Став жертвою сталінських репресій, розстріляний в урочищі Сандармох.

Суспільне Культура розповідає біографію Миколи Куліша — одного з найвизначніших українських драматургів, який зробив вагомий внесок у розвиток театрального мистецтва України.

Ранні роки та освіта

Микола Куліш народився в бідній родині 18 грудня 1892 року в селі Чаплинка Дніпровського повіту Таврійської губернії (нині – Херсонська область). Батько був наймитом, а мати — неписьменною селянкою.

Навчався Микола в народній школі, по закінченню якої сільська інтелігенція зібрала для хлопця близько 100 карбованців для подальшої освіти. Куліш вирушив до Олешківського міського училища. В автобіографії драматург зазначає, що з училища його неодноразово виганяли через "організацію гуртків молоді й неповагу до начальства". У 1909 році вступив до Олешківської чоловічої гімназії. Коли до закінчення Миколою гімназії лишалося менше ніж рік, її закрили. Куліш поїхав на Кавказ, де в той час було легше скласти іспити екстерном.

Улітку 1914-го Микола Куліш вступив на перший курс філологічного факультету Одеського університету, але розпочати навчання не встиг — драматурга мобілізували на фронт Першої світової війни.

Перша світова війна та Українська революція

Спочатку Куліш служив у запасному батальйоні, потім письменника скерували до одеської школи прапорщиків. У 1915-му відіслали до Смоленська.

У 1915–1917 роках Микола Гурович перебував на передовій, де отримав поранення та контузію. Дружина згадувала, що чоловік продовжував писати на фронті:

"Миколу любили в штабі і в полку. Він писав у польовій газеті такі дотепні вірші на генералів і полковників, що її буквально розхоплювали й у вільні хвилини всі читали й дуже сміялися. Писав він тоді й маленькі одноактові п'єси на злобу дня, що їх виконували вояки, переодягаючись, коли треба було, у жіночі одяги, пороблені з простирал".

Перебуваючи в Херсоні, у липні 1919-го Микола Куліш організовує Перший Український Дніпровський полк. Його учасники називали митця своїм батьком: "Веди нас, батьку Куліш!"

За гетьманату Скоропадського Миколу Куліша було ув'язнено на 5 місяців.

Коли в Олешках уже встановили радянську владу, Миколу призначили інспектором Наросвіти. Він організовував школи, дитсадки, ясла й притулки; відкривав ті, що закрилися під час війни.

Перші письменницькі спроби

Писати Микола Гурович почав в Олешківській гімназії. Він заснував російськомовний рукописний журнал "Наша жизнь" і взяв псевдонім Гурій Коняга. Згодом директор гімназії довідався про існування журналу й заборонив його видання. Куліша це не зупинило й він створив новий, назвавши його "Колючка". Над оформленням журналу Микола працював із братами своєї майбутньої дружини — Михайлом і Всеволодом.

У журналі публікувалися сатиричні, оповідання, фейлетони, епіграми й вірші, присвячені погоді, учителям, директорові, якого, до речі, називали Козлом, бо той мав прізвище Козловський. Згодом Куліш працював над журналами "Стрела" й "Веселое язычество".

Гімназистом Куліш створив свою першу російськомовну п'єсу – "На рыбной ловле", яка згодом стала основою для комедії "Отак загинув Гуска".

Дружина Тося

Дружина драматурга Антоніна Куліш згадувала, що її брати Петро і Всеволод якось запросили додому шкільного товариша Миколу.

"Миколі на той час було 14 років... Я була тоді вже гімназисткою й мені було 16 років: мала я довгі каштанові коси і очевидно сподобалась Кулішеві. Сестра зауважила, що Микола дуже задивляється на мене. Але я цьому не зовсім зраділа. Був він такий незграбний... Навіть не думала я тоді, що ця перша зустріч була, мабуть, Богом призначена йому й мені", — зі спогадів Антоніни Куліш.

Побралася пара у 1915-му, коли Куліша відіслали до Смоленська. У шлюбі народилися донька Ольга й син Володимир.

"Мина Мазайло" як одна з найвизначніших п'єс драматурга

П'єсу Миколи Гуровича "Мина Мазайло" відзначають за глибоке новаторство. Національна комедія стала приводом для звинувачень у наклепах на радянську дійсність і переслідувань режисера й драматурга.

Пам'ятаєте з п'єси таку неприємну персонажку — Баронову-Козино? Вона була вчителькою "правильних проізношеній". Так-от Баронова-Козино мала прототипа. Коли Куліш навчався у восьмому класі гімназії, директорка й власниця закладу запросила його диригентом хору. Микола працював за їжу.

Мама директорки садовила гостя за окремий стіл і пригощала тільки однією стравою. Якось сама власниця гімназії це побачила й зауважила матері, що то в неї безплатний учитель співу. Жінка на це відповіла: "Ах, Аничка, что ты волнуешься, он же хохол!"

Миколу Куліша це повеселило, більше він до тієї хати не ходив. Однак згодом стара стала прототипом Баронової-Козино у п'єсі "Мина Мазайло".

 

"Мина Мазайло" Миколи Куліша. Видання 1940 року, Прага. Видавництво "Колос"/diasporiana.org.ua

Драматург: п'єса "97" і театр "Березіль"

П'єса "97" стала першою професійною для Миколи Куліша. Перша редакція вийшла у 1924 році.

9 листопада 1924 року на сцені театру імені Івана Франка у Харкові відбулася прем'єра "97". Режисером і виконавцем ролі Копистки став Гнат Юра. Куліш критично виступав проти фіналу, зміненого Гнатом Юрою на "оптимістичніший", як писала преса, — "з ідеологічних міркувань".

У Харкові під час спектаклю "97" жінки непритомніли, а під столичним театром чергували карети швидкої допомоги. Протягом театрального сезону 1924–1925 років виставу показали понад п'ятдесят разів.

Зі спогадів дружини Антоніни:

"«97» виставлялася на харківській сцені безліч разів і на 50-ту, ювілейну, виставу Миколу запросили приїхати. Він узяв відпустку і поїхав. На харківському двірці зустріли його сам Гнат Юра і письменник Аркадій Любченко.

Микола вперше бачив свою п'єсу на сцені. Він сидів в льожі, його фотографували з усіх боків. Після третього акту режисер проголосив зі сцени, що автор п'єси — в залі. Зірвалися оплески і не вгавали, а Миколу, який не хотів іти на сцену, артисти винесли на руках. Побачивши автора, публіка зробила йому велику овацію. Люди кидали квіти і кричали".

Згодом Куліш починає співпрацювати з театром Леся Курбаса "Березіль". За допомогою театру Курбас мріяв створити модель ідеального суспільства. У першому номері "Барикади театру" Курбас пише: "«Березіль» — проти академізму, проти естетства і проти безграмотності. «Березіль» — проти всякої флегматичності й сонливості".

Куліш, на відміну від Курбаса, був романтиком-антиутопістом. Разом митці працювали над багатьма виставами "Березолю", зокрема за п'єсами драматурга "Народний Малахій", "Отак загинув Гуска" (переробленої з оповідання "На риболовлі"), "Маклена Граса", "97", "Мина Мазайло" та іншими.

 

Трупа театру "Березіль" в період роботи над виставою "Маклена Граса" М. Куліша. Музей театрального, музичного та кіномистецтва України

Президент ВАПЛІТЕ

Засноване в Харкові літературне об'єднання ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури) проіснувало з 1926 до 1928 року. Учасники академії мали на меті відродження української нації та відмову від ідеології більшовизму і російського імперіалізму.

Серед учасників ВАПЛІТЕ були такі відомі митці, як Майк Йогансен, Павло Тичина, Юрій Яновський, Микола Бажан, Володимир Сосюра, Юрій Смолич, Олекса Слісаренко та інші.

У листопаді 1926 року Микола Куліш став другим — після Миколи Хвильового — президентом літературного об'єднання. Як президент ВАПЛІТЕ у своїй заяві до газети "Комуніст" Микола Гурович пише:

"У межах літературних заступаємо собі право вести й надалі боротьбу зі всіма літературними течіями, подіями, явищами, що гальмуватимуть або фальсифікуватимуть розвиток української пролетлітератури".

 

Гнат Юра та Микола Куліш, 1920-ті рр. Музей театрального, музичного та кіномистецтва України

Розстріл у Сандармоху

У 1935 році під час судового процесу у справі "українських есерів-боротьбистів" Миколу Гуровича та ще 17 митців, серед яких Валер'ян Підмогильний, Євген Плужник, Микола Любченко, звинуватили у підривній роботі проти КП(б)У, підготовці терористичного акту проти Сталіна та його найближчих соратників.

Миколу Куліша засудили до десяти років Соловецьких таборів із конфіскацією майна. Останні роки драматург провів у камері-одиночці без права працювати, гуляти на свіжому повітрі та користуватися шпиталем.

Відповідно до протоколу № 83 засідання Особливої трійки УНКВС по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року, Миколу Куліша розстріляли в Сандармосі — лісовому урочищі в Медвеж'єгорському районі Автономної Республіки Карелія.

Реабілітували письменника 4 серпня 1956-го "за відсутністю складу злочину".

Софія Коваленко