(Не)відомі волиняни: лікарка та громадська діячка Ганна Рощинська

  

Сьогодні хочемо розповісти про історію лікарки та громадської діячки Ганни Рощинської. Знаємо, що вона народилась у місті Кременці у 1893 р. Її батьком був Іван Струтинський. Він був протоієреєм та працював у місцевій духовній семінарії.

Відомо, що Ганна Рощинська навчалась на лікаря у одному із вишів міста Петербурга. Потім працювала за фахом у лікарському закладі армії УНР, а по переїзді до Волинського воєводства її місцем роботи став шпиталь у місті Рівному.

Родина лікарів Петра та Ганни Рощинських переїхала на Волинь у 1920-х роках. Однією із причин була політична, а саме внаслідок поразки Української революції 1917–1921 рр.

Також за другою версією біографії родини Рощинських, познайомились вони у місті Рівному, де вже працювала лікарем Ганна, а Петро з Польщі приїхав на роботу у місцевий шпиталь.

На Волині, подружжя з часом стало членами Українського лікарського товариства, яке було створене у 1910 році, певний час не діяло, проте у 1921 р. відновило свою діяльність. Вкінці 1930-х років організація нараховувала близько 460 учасників. Петро Рощинський долучився до неї у 1927 році, а Ганна у 1931 році.

З біографії лікарки Г. Рощинської дізнаємось, що певний період вона також мешкала у містечку Костопіль. У 1924 році її чоловік був запрошений на роботу до Костополя посаду лікаря при Касі хворих.

Ганна Рощинська була також українською патріоткою, активною громадською діячкою, просвітянкою. Вона була однією із організаторок Союзу українок на Волині.

Що відомо про чоловіка Ганни, Петра (1890-1943)? Він, як і дружина був лікарем. Навчався у одному із медичних вишів міста Варшава, а потім Москви. Коли розпочалась Перша світова війна, то працював за фахом у російській армії, проте з часом перейшов до армії УНР. Для того, щоб уникнути репресій з боку радянської влади, він змушений був емігрувати до Польщі.

У 1920-ті разом із дружиною повернувся на Волинь. Проте у 1938 році Петро та Ганна Рощинські змушені були переїхати міста Кременця, причиною були утиски з боку польської влади, якій не подобалась українська позиція подружжя лікарів. До того Петро Рощинський навіть був арештований польською владою і ув’язнений табору в Березі Картузькій (сучасна територія Білорусії).

У місті Кременці Рощинські продовжили працювати за фахом. В книзі волинянина Уласа Самчука «На білому коні» є згадка про перебування Ганни Рощинської у місті Кременці. Вона була присутня при приїзді до міста Кременця Володимира Кубійовича, голови Українського Центрального Комітету (УЦК) в роки Другої світової війни.

Відомо, що В. Кубійович очолив УЦК у квітні 1940 року і був його керівником до 1944 року.

В добірці фото є світлина, де Ганна Рощинська одягнена у волинський традиційний одяг, ймовірно, фото було зроблене якраз під час візиту В. Кубійовича у м. Кременці. І автором фото є згадуваний вище Шеккер.

На жаль, доля Ганни Рощинської та її чоловіка є трагічною. Обоє вони загинули в роки Другої світової війни. Полтавський краєзнавець Анатолій Чернов зібрав цінні факти про те, яким був останній день життя подружжя.

Анатолій Чернов пише: «Взимку 1943 року гестапівці арештували в Крем’янці групу інтелігенції, серед них і Петра та Ганну Рощинських. Українські підпільники готували напад на в’язницю, встановили зв’язок з полоненими. Місцевий провід УПА стягнув під Крем’янець близько трьох сотень озброєних вояків. Але німецькі посіпаки таки випередили: ввечері 23 лютого Рощинських разом з іншими заручниками розстріляли на подвір’їКрем’янецької тюрми. Лікар М.Данилюк наводить спогади в’язнів, які в цей час працювали неподалік тюрмиі залишилися живими. Вони розказали, як «доктор Петро і небіж доктора Ганни, Юрко Черкаський, вирвали з рук гестапівця автомат, доктор Петро направив його на німців, але схвильований не міг знайти забезпечника, тягнув за курок, а автомат не випалив…Доктора Ганну хотіли перед розстрілом роздягнути, але вона не далася і її розстріляли на доріжці до ями, кудигестапівець тягнув її за коси…».

Про смерть волинських лікарів писали навіть за океаном. Так, А. Чернов віднайшов новину в одній із канадських газет: «Тисячі ниток, що в’язали їх з українським селом, нагло і боляче обірвались. Зокрема, далека Костопільщина, що була твором їхніх рук, немов осиротіла. Вістка про їхню смерть дійшла до них, вже оповита легендою».

Автор: Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО