«Є місця, які покохала історія».
Таку фразу ми почули від краєзнавця, дослідника Холодного Яру Михайла Шитка.
Він процитував нею іншого дослідника, і стосується вона Холодного Яру, без
перебільшення легендарної, могутньої та харизматичної місцини. Місцини, яка не
лишає байдужим. Ти в неї або закохуєшся, або боїшся і тремтиш від неї.
Тут усе
просякнуто вогняно-бунтарським духом свободи, повстань, вічної боротьби. Хтось
пов’язує це з тектонічними розломами, хтось із географічним стиком степу й
лісу, хтось ще з чимось. Тут люди одвічно жили в лісах, одвічно воювали.
Воювали за рідний край, за Україну.
Трішки більше
ніж 100 років тому братами Чучупаками з села Мельники було організовано
Холодноярську республіку, яка свідомо боролася у вирі повстань та отаманщини за
українську державність, а не виключно за власне село.
Іншу, також
без перебільшення, фразу нам довелося почути від Юрія Ляшка, ще одного з
небагатьох дослідників Холодного Яру. «Начиталися Шевченка і пішли в ліс у
“банду”». А він, своєю чергою, почув її від прокомуністичного діда.
Ох які фрази, ох які місця, ох яка історія. Від самої згадки про них перехоплює дух і так багато ще хочеться написати, але що ті слова. Дивіться, що ми побачили у Холодному Яру цієї осені, кого зустріли та що почули. Здійснювали експедицію ми слідами і мотивами книги-спогадів Юрія Горліса-Горського “Холодний яр” яка покроково описує події столітньої давності в яких автор сам приймав участь.
Немає коментарів:
Дописати коментар