Купання в крижаній воді на Водохреще давно стало звичним зимовим видовищем — і в Києві, і в малих містах. Для одних це акт віри, для інших — випробування характеру або модний ритуал. Але чи справді українці “завжди так робили”? І чому церква сьогодні ставиться до цієї практики стримано, а подекуди критично?
Відповіді — у джерелах, етнографії та здоровому глузді.
Що таке Водохреще в українській традиції
Водохреще — одне з найдавніших і найшанованіших християнських свят. В
українській традиції воно відоме під кількома назвами: Йордан, Водощі, Ардан, а
в церковному календарі — Богоявлення або Хрещення Господнє.
Назва «Водохреще» зафіксована в писемних джерелах ще 1148 року — у Літописі
Руському. Центральний обряд свята — освячення води на річці, озері чи ставку.
Саме вода, а не купання, була головним сакральним елементом.
Як виглядало традиційне водосвяття
За етнографічними описами XIX — початку XX століття:
- у кризі вирізали ополонку у формі хреста;
- з льоду часто вирубували великий хрест і прикрашали його;
- громада йшла до водойми урочистою процесією;
- священник тричі занурював хрест у воду, після чого вона вважалася освяченою.
Цю воду набирали додому, зберігали цілий рік, використовували для:
- окроплення оселі;
- лікування;
- обрядових дій;
- побутових і господарських потреб.
Саме набір води, а не занурення в неї, був масовою й загальноприйнятою
практикою.
То чи купалися наші предки в ополонці?
Коротка відповідь: так, але не всі і не всюди.
Твердження, що купання в ополонці — «чужа» або «неукраїнська» традиція, не відповідає історичним даним. Водночас ідея про «загальнонародний обов’язковий обряд» — теж міф.
Що кажуть етнографи
Українські дослідники XIX століття фіксували купання на Водохреще в різних регіонах:
- Київщина — про це писав Михайло Максимович;
- Поділля та Канівщина — згадки у працях Павла Чубинського;
- Волинь, Буковина, Закарпаття — локальні звичаї;
- Середнє Подніпров’я, зокрема Київ — описував митрополит Іван Огієнко.
Занурювалися зазвичай:
- молоді чоловіки та парубки;
- іноді — люди, які вважали себе «грішними» або хворими;
- перебрані колядники — щоб “змити скверну масок”.
Це був не церковний припис, а народне уявлення про очищення та здоров’я.
Чому церква не заохочує купання
Важливий момент: церква ніколи не вважала купання обов’язковим або сакральним актом.
Позиція традиційних церков
- освячення води — богослужбовий чин;
- купання — народний звичай, не пов’язаний із таїнствами;
- віра не вимірюється фізичними випробуваннями.
Священники історично ставилися до “перегонів за водою” і купань скептично,
вважаючи це:
- проявом забобонів;
- надмірною демонстративністю;
- змішуванням віри з магічним мисленням.
І сьогодні церква наголошує: освячена вода не втрачає сили без купання, а здоров’ю шкодити не варто.
Чи це лише українська традиція?
Ні. Подібні звичаї існують у багатьох православних народів:
- Греція — пірнання за хрестом у морі;
- Болгарія — танець “хоро” у крижаній річці;
- Румунія, Сербія, Чорногорія — хресні ходи й купання.
Тобто це не російське “винахідництво”, а ширший балкансько-православний культурний пласт.
Чому купання стало масовим лише наприкінці XX століття
У радянський період будь-які публічні релігійні обряди були заборонені.
Після 1991 року сталося одразу кілька речей:
- повернення релігійної свободи;
- поява медіа та телебачення;
- трансформація обряду в масову подію.
З’явилися нові, світські елементи:
- гучні заходи;
- частування;
- фото й відео;
- участь посадовців.
Саме в цей час купання стало виглядати як “обов’язкова традиція”, хоча історично такою не було.
традиція — складніша, ніж здається
Купання в ополонці на Водохреще:
- існувало в Україні, але локально;
- не було масовим і не вважалося обов’язковим;
- не є церковною вимогою;
- має більше народно-обрядовий, ніж богословський сенс.
Віра — не в температурі води й не в кількості занурень. А історія Водохреща нагадує: українська традиція — багатошарова, і прості відповіді рідко бувають правдивими.
Кожен може обирати сам — пірнати чи ні. Але варто робити це усвідомлено,
без міфів і без примусу.
Ірма Шелест
Немає коментарів:
Дописати коментар