Перший президент
Української народної республіки, батько нації, найвидатніший український
історик. Всі ці епітети найчастіше трапляються, коли йдеться про Михайла
Грушевського – одного із чільних діячів українського національного відродження
19 сторіччя та визвольних змагань 1917-21 років. Саме перу Михайла Сергійовича
належить і легендарна 10-томна «Історія України-Руси» – найбільш докладна й
розлога праця з історії України, коли-небудь написана однією людиною. Втім,
справа – не стільки в обсязі цієї знакової монографії, скільки в тій схемі
історії України, яку він створив та обґрунтував. Ключовий внесок Грушевського
полягає у тому, що він аргументовано показав безпідставність зазіхань Москви на
києво-руську спадщину. Впродовж сторіч – і аж дотепер – Москва виводить початки
своєї історії з княжого Києва, стверджуючи, що Давня Русь начебто є не
українською, а російською державою, центр якої після монгольського зруйнування
Києва нібито переміщається у Володимир, а згодом – в Москву. Грушевський довів
хибність цієї ідеї й обґрунтував тяглість української історії: від Русі – через
козацьку добу – й до сучасної модерної України.
У 26-ому епізоді проєкту «Батьки-засновники» ведучі Наталя Соколенко і Сергій Стуканов спільно з істориком Ігорем Гиричем розповідають про спадщину Михайла Грушевського. Чому його підхід до історіописання називають народницьким? Яку роль він відводив народові та державі в історії України? Які аргументи Грушевського розтрощили російську схему історії, яку придворні російські історики ладували протягом кількох сторіч?
Немає коментарів:
Дописати коментар