Де засинають військові: фотограф В'ячеслав Ратинський розкрив історію створення виставки "Сон"

  

Усе почалося з цієї фотографії

Український фотограф В’ячеслав Ратинський створив серію світлин під назвою "Сон", присвячену коротким хвилинам відпочинку військових на фронті.

Виставку вперше експонували на конференції "Людина у війську", організованій Правозахисним центром "Принцип".

Історія цієї серії почалася з одного знімка, зробленого влітку минулого року, розповів Вʼячеслав "УП. Життя".

"Я сфотографував військового, що спить, у величезному бліндажі, на артилерійській позиції глибоко в лісі, десь на півночі Харківської області у червні 2024 року", – згадує Ратинський.

 

Тоді позиція була важкодоступною – через активне використання FPV-дронів туди було складно доїхати чи виїхати.

"Хлопці тоді не стріляли, а отже роботи особливо не було, хтось дивився в телефон, хтось готував обід, але більшість спали", – розповідає Ратинський.

 

Фотографа завжди вражала здатність бійців засинати будь-де і будь-коли. Він побачив, що на війні це вміння не менш потрібне, ніж стрільба з автомата.

"Цього не треба вчитись, воно приходить саме собою разом із безмежною втомою", – каже Ратинський.

 

Саме після того першого кадру фотограф почав помічати військових, які сплять у різних умовах, і щоразу намагався це зняти.

"Для цивільних людей ці умови зазвичай всі чудернацькі, бо це погреби із закрутками, нори викопані в землі, тобто бліндажі, окопи, розбиті хати, цілі хати, підвали різних заводів або ж гамак просто неба", – розповідає Вʼячеслав.

 

Більшість фотографій, що увійшли до серії "Сон", були зроблені практично вздовж усієї лінії фронту: в Сумській, Харківській, Донецькій областях.

"Ніщо не зупинить сон, час якого настав"

"Усі, хто провів хоча б добу у підвалі, бліндажі, окопі, у хаті чи просто неба поруч із лінією фронту, точно знають, як солодко спиться під виходи і прильоти, крики із рації чи під шум екофлоу та мерехтіння лампочки. Ніщо не зупинить сон, час якого настав!" – йдеться у тексті, що доповнює фотовиставку Ратинського.

Фотограф згадує, що й сам ночував разом із військовими у різних місцях – від шикарних бліндажів із двоповерховими ліжками до крихітних підвалів із закрутками, де доводилося дрімати просто на землі або по черзі.

Буквально в кінці серпня він спав у підвалі недобудови в Покровську, де військові виділили йому окреме ліжко.

"Іноді я займав місце втомлених солдатів, які так само хотіли спати. Іноді місця для спання просто не було. Військові були завжди гостинні, щедро годували і віддавали найкращі місця", – розповідає чоловік.

 

Знімати сон військових, каже фотограф, не так просто – бо ті майже ніколи не сплять, а завжди працюють.

"Раніше я замислювався, як в таких місцях і за таких умов взагалі можна заснути. Тепер сплю із задоволенням кожну вільну від роботи хвилинку", – додає В'ячеслав.

 

Цікаво, що для фотографа сон на фронті має своє музичне звучання – як Nocturne Op. 9 No. 2 Шопена.

"Щоб заснути на фронті, я завжди вмикав собі в навушниках композиції Фредеріка Шопена. І коли я дивлюсь на ці умиротворені обличчя на фотографіях, то грає саме Шопен", – каже він.

Найпоширеніше бажання військових – просто виспатись. Тож нова серія знімків, за словами автора, – це розповідь про мрії, сни та короткі моменти умиротворення, які на війні може дати лише сон.

Олена Барсукова

Українська правда. Життя