1885, 16 липня - народився Володимир Сальський, генерал-хорунжий Армії УНР, військовий міністр УНР

  

Володимир Сальський народився в Острозі на Волині у дворянській родині. Військову освіту здобував у Віленському піхотному училищі та Миколаївській академії генерального штабу.

Військову службу розпочав у піхотних частинах, де й прослужив все життя, як на бойових так і на штабних посадах. Учасник Першої світової війни. Протягом 1914-1917 років пройшов кар’єрним шляхом від капітана до підполковника. Війну розпочав на посаді старшого ад'ютанта штабу 70-ї піхотної дивізії, а закінчив ад’ютантом 12-ї армії яка у 1917 р. воювала на Північному фронті – на території сучасних країн Балтії.

За весь час служби у російській царській армії, включно з Першою світовою війною, Володимир Сальський отримав ряд високих і шанованих на той час нагород, зокрема Георгіївську зброю та орден Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом. Також відзначений французьким орденом Почесного легіону.

Службу в українському війську розпочав у листопаді 1917 року. Був начальником штабу 1-ї Сердюцької дивізії військ Центральної Ради. Під час наступу більшовиків на Лівобережну Україну та Київ перебував у штабах військових з’єднань які організовували спротив окупантам.

В армії Української держави член комісії по формуванню українського війська, перший помічник начальника відділу піших шкіл Головної шкільної управи Військового міністерства Української Держави, член комісії з організації військових шкіл та академій в Україні. У цей час працював під керівництвом генерала Миколи Юнаківа.

У 1919 році очолив Запорізьку дивізію Армії УНР. Брав участь у виправі на Київ, а згодом очолив всю Армію УНР. З листопада 1919 року – міністр військових справ УНР (цю посаду також обіймав в екзильному уряді УНР).  Це  був дуже складний період для існування українських збройних сил, які почали відходити на Захід. Крім безпосередніх ворогів: більшовиків та білогвардійців, цьому сприяла не менш страшна загроза – тиф.

 

Зліва направо: польський генерал Антоні Лістовський, Головний Отаман військ УНР Симон Петлюра, військовий міністр УНР Володимир Сальський та командувач 6-ї Січової дивізії Марко Безручко. Бердичів, травень 1920 р. Фото: gazeta.ua

Попри те, що українська армія опинилась на вигнанні, вона не перестала існувати. Військові частини продовжували зберігати свою організацію в таборах інтернованих, проводилась робота з розробки військових відзнак та нагород. Відповідно й посада Володимира Сальського на той час не була суто номінальною.

 

Стоять перед вагоном зліва нпапрвао: лейтенант Святослав Шрамченко, генерал-хорунжий Володимир Савченко-Більський та генерал-хорунжий Володимир Сальський на станції Борисів. Вересень 1920 р. Архів ОУН в УІС - Лондон. Фото: ounuis.info

В еміграції проживав у Каліші та Варшаві. Крім військової урядової роботи займався також громадською діяльністю, дописував в українські військові часописи.

10 травня 1936 року нагороджений Хрестом Симона Петлюри під час першого пленуму головної ради цього ордену.

Помер 5 жовтня 1940 року у Варшаві. Похований на православному цвинтарі на Волі. На цьому кладовищі знаходяться поховання таких визначних діячів Української революції 1917-1921 років як генерал-хорунжі Марко Безручко та Всеволод Змієнко, генерал-поручники Олександр Бурківський та Михайло Бондарівський, міністр освіти УНР, художник Петро Холодний та інші.

Український інститут національної пам'яті