Тарковські та Україна

  

Олександр Карлович Тарковський, український поміщик, шляхтич давнього українсько-польського роду, поет, перекладач, батько Арсена. Він народився 3 вересня 1862 р. у с. Миколаївка, нині Кіровоградщина; вважав себе вихованцем Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) і його родичем, адже перша дружина Івана Тобілевича – Надія Тарковська, старша сестра Олександра Карловича. Батьки ж Надії та Олександра померли в один день. Чотирьох малолітніх сиріт Іван Карпович узяв на виховання, Сашкові тоді було 11.

Мама Арсена, Марія Данилівна Рачковська, була домашньою вчителькою – красуня з твердим характером. Закоханий Олександр Карлович сватався до неї 14 разів і отримував одкоша. Якось вони випадково зустрілися на весіллі й Олександр зробив спробу номер 15. І знову «Ні!». Ах, так! Зараз він впаде на підлогу, буде кричати, бити ногами. Ну і що? Він так і зробив, після чого, нарешті, отримав згоду.

Арсен Тарковський народився 25 червня 1907 р. в Єлисаветграді на Херсонщині. Мама Арсена передала сину свою красу та характер. У спогадах Арсеній Тарковський писав: «…Детей надо очень баловать. Я думаю, это главное. У детей должно быть золотое детство. У меня оно было… Может быть потому я так хорошо помню свое детство – ведь главное в мире это память добра. Меня очень любили…». Віршувати Арсен почав «від горщика». Шестирічним заявив, що стане поетом.

Здобував освіту Арсеній Тарковський у приватній класичній гімназії Мелетія Крижанівського. Нині ця вулиця названа ім’ям Арсена Тарковського. Одночасно відвідував музичну школу Густава Нейгауза, батька відомого музиканта Генріха Нейгауза.

У дитинстві друг тата лікар О. Михалевич познайомив Арсена з творчістю поета Григорія Сковороди. Пізніше Арсен писав:

Топтал чебрец родного края,

И ночевал – не помню где,

И жил, невольно подражая,

Григорию Сковороде.

Любив Арсен твори М. Лермонтова, ходив із батьком на виступ великого шанувальника Михайла Юрійовича – Костя Бальмонта. Чи думав тоді Арсен, що вони з Костем будуть кохати одну жінку – Марину Цвєтаєву?teatr

14-річного Арсена з друзями більшовики арештували за те, що вони опублікували в газеті акровірш, перші літери якого невтішно характеризували главу радянського уряду Леніна. Злочинців повезли до Миколаєва, Тарковському вдалося втекти з поїзда. Майже два роки він переховувався: блукав по Україні, Криму, був учнем шевця, працював у риболовецькій артілі. Після повернення у Єлизаветграді на вул. Олександрівській 16 річний Арсен пізнав перше кохання. Це була дочка сусіда Густава Фальца (управителя маєтком барона Фальц-Фейна) Марія, солом’яна вдова білого офіцера, старша за Тарковського на 9 років. Їй він присвятив близько двадцяти віршів. Гарненька, розумна, освічена жінка прекрасно співала, грала на роялі і стала Прекрасною Дамою поета. Вона знала, що хворіє на туберкульоз, тому вони розлучилися. Він після смерті батька виїхав до Москви до своєї тітки, Марія померла в Одесі. Розумний, талановитий, шляхетний красень Тарковський подобався жінкам. Як правило вони були або однолітками, або старшими за його.

Арсен – учень Леся Курбаса, грав на сцені з Мар’яном Крушельницьким.

Друкувався Арсен із 1926 року, його перший псевдонім Тарас Підкова.

У 1925 – 1929 рр. Тарковський у Москві опановував вищі літературні курси. На цих курсах Арсен познайомився з Марією Вишняковою, яка теж писала вірші. У лютому 1928 р. вони одружилися, народили Андрія (1932—1986) й Марину (*1934) .

Арсен Тарковський залишив рідне місто 18-річним юнаком, але часто приїздив додому до матері.

У 1936 р. Тарковський познайомився з Антоніною Бохоновою, дружиною критика Володимира Треніна. Влітку 1937 р. Арсен остаточно залишив свою родину і поєднав життя з Бохоновою, а розлучення та новий шлюб оформив у 1940 р.

А з осені 1940 р. Арсена, як колись Костя Бальмонта, Марина Цвєтаєва буде звати на «ти» (навіть власного чоловіка вона звала на «ви»).

 

Арсенію Тарковському присвячений останній вірш Марини Цвєтаєвої:

Всё повторяю первый стих

И всё переправляю слово:

— «Я стол накрыл на шестерых»…

Ты одного забыл — седьмого.

 

Невесело вам вшестером.

На лицах — дождевые струи…

Как мог ты за таким столом

Седьмого позабыть — седьмую…

 

Невесело твоим гостям,

Бездействует графин хрустальный.

Печально — им, печален — сам,

Непозванная — всех печальней.

 

Невесело и несветло.

Ах! не едите и не пьете.

— Как мог ты позабыть число?

Как мог ты ошибиться в счете?

 

Как мог, как смел ты не понять,

Что шестеро (два брата, третий —

Ты сам — с женой, отец и мать)

Есть семеро — раз я́ на свете!

 

Ты стол накрыл на шестерых,

Но шестерыми мир не вымер.

Чем пугалом среди живых —

Быть призраком хочу — с твоими,

 

(Своими)…

                    Робкая как вор,

О — ни души не задевая! —

За непоставленный прибор

Сажусь незваная, седьмая.

 

Раз! — опрокинула стакан!

И всё. что жаждало пролиться, —

Вся соль из глаз, вся кровь из ран —

Со скатерти — на половицы.

 

И — гроба нет! Разлуки — нет!

Стол расколдован, дом разбужен.

Как смерть — на свадебный обед,

Я — жизнь, пришедшая на ужин.

 

…Никто: не брат. не сын, не муж,

Не друг — и всё же укоряю:

— Ты, стол накрывший на шесть — душ,

Меня не посадивший — с краю.

 

6 марта 1941