Ми вже
розповідали про гросмейстера Давида Бронштейна. Серед його суперників був,
зокрема, один з кращих шахістів світу 1960-х років Леонід Штейн. Але, якщо
уродженець Білої Церкви Давид Бронштейн прожив 82 роки, то уродженець
Кам’янець-Подільського Леонід Штейн пішов з життя лише у 38. А чому так –
розповімо далі.
У дитинстві я
посміхався, коли бачив у газетах звіти про шахові турніри, де водночас грали
гросмейстери Штейн і Бронштейн. Згодом ці посмішки мені відгукнулись: під час
армійської служби в моєму господарчому взводі поруч зі мною, рядовим
Левенштейном, художником, служив єфрейтор Гольдштейн, який був свинарем на
підсобному господарстві. Наш ротний старшина, веселий прапорщик, жартома
відрізняв нас наступним чином: Штейн, який малює, та Штейн, який свинар.
"Штейн" це камінь на ідиш. Звідти маса різних прізвищ. Але наш Штейн, який шахіст, був справжнім дорогоцінним камінцем у світі давньої гри.
Життя до шахових висот
Леонід Захарович
Штейн народився 1934 року в Кам'янці-Подільському у простій сім’ї. Він був
другою дитиною – в нього була сестра, старша на 4 роки. Під час війни родина
евакуювалась до Ташкенту, де батько, 36-річний Захар Лазаревич Штейн, помер від
тифу. Він взагалі був людиною слабкого здоров’я, і це, на жаль, успадкував його
син Леонід. До цього додалось постійне голодування воєнних часів, що зумовило
подальшу хворобливість видатного шахіста…
Після війни мати
Чарна Абовна з дітьми переїхала до Львова. Вона працювала буфетницею в школі.
Леонід навчився грати в шахи досить пізно – у 10 років. У тринадцять він
вступив до першої у Львові шахової школи, де його вчителем був Олексій
Сокольский, чемпіон України 1947 і 1948 років.
У загальній школі
Штейн вчився погано, цілком зосередившись на шаховій грі. У 15 років він здобув
перший розряд та увійшов до збірної Львова. У 1950 році він кинув школу після
7-го класу, вступив до електромеханічного технікуму, який залишив через рік.
Тоді він познайомився з тренером молодіжної збірної України Юрієм Сахаровим,
посів 4-е місце на молодіжному чемпіонаті України та потрапив у складі збірної
України на командну першість СРСР, що пройшла в Ленінграді, де Україна посіла
друге місце.
Характерною рисою
гри Штейна тієї пори була швидкість, яка заважала йому на пізніх стадіях партій
після здобутих у дебюті добрих позицій. По досягненню 18 років він став брати
участь у дорослих турнірах; діставшись півфіналу чемпіонату України, став КМС.
Але зіграти у фіналі йому не довелось: призвали до армії.
З весни 1953-го
до листопада 1956-го Штейн служив у лавах Радянської армії – спочатку в
Азербайджані, потім – у Барнаулі, Сибіру та Москві. Активно грав у шахи,
виступав на армійських турнірах, став чемпіоном Збройних Сил (1955).
Повернувшись з армії до Львова, Штейн поставив собі за мету стати майстром спорту. Він працював тренером у Будинку офіцерів. У травні 1957 року на чемпіонаті України в Києві Леонід посів 10 місце, хоча виграв у майбутнього чемпіона Юхима Геллера. Саме на тому турнірі запрошений як уродженець України гросмейстер Сало Флор (він народився в Городенці на Галичині) сказав Штейну, вигравши в нього важку партію: "Знаєте, якщо ви будете грати так гарно, як першу половину партії зі мною, вас будуть очікувати великі успіхи. Недавно гросмейстер Лілієнталь скаржився мені, що він не просто Таль. Так може й гросмейстер Бронштейн мені скоро поскаржиться, що він не просто Штейн".
До нормативу майстра
спорту Леонідові тоді не вистачило півтора очка. А потім у нього трапилась
чорна смуга. Влітку 57-го Штейн вступив до механічного технікуму, але навесні
наступного року його не відпустили до Чернівців на чемпіонат України. Він кинув
навчання та повернувся до Будинку офіцерів. У Чернівцях він посів перше місце у
півфінальному турнірі, але до фіналу його не допустили: Спорткомітет
відсторонив Штейна через те, що він у вільний час грав у карти зі своїми
товаришами – мовляв, то було порушення спортивного режиму (грали вночі).
Штейн оголосив,
що завершує спортивну кар’єру, та пішов працювати слюсарем на завод. Проте
навесні 1959-го він взяв відпустку за власний рахунок, щоби поїхати на півфінал
чемпіонату України до Харкова. Там Штейн став лише п’ятим та вирішив остаточно
кинути шахи.
Але тут доля йому
посміхнулась. На фінальний турнір чемпіонату України до Києва не змогли
приїхати двоє учасників, і судді запросили Штейна. Але він пропустив два тури,
і тому був змушений грати обережно, а не у своїй манері блискавичного дебюту.
Така вимушена тактика принесла йому бронзову медаль та омріяне звання майстра
спорту.
На шаховому Олімпі
Після вдалого
виступу в Києві старший тренер збірної України Юхим Геллер включив Леоніда
Штейна до складу команди на ІІ Спартакіаду народів СРСР. Там новоспечений
майстер набрав 3 очка з 4-х, а збірна України стала третьою.
Наступного, 1960
року, Леонід вперше виграв чемпіонат України. Золото на турнірі в Києві він
здобув у додатковому матчі проти Юрія Сахарова. Допомагав Штейну його новий
тренер Євсей Поляк.
У січні 1961 року
Леонід блискуче виступив на чемпіонаті СРСР у Москві. Він поділив 3-4 місце з
Геллером, завдавши єдиної поразки переможцеві турніру Тіграну Петросяну. Після
того чемпіонату Штейн став грати у міжнародних турнірах. Вигравши турнір у
Бухаресті, він став міжнародним майстром. А у 1962 році на міжзональному
турнірі в Стокгольмі поділив 6-8 місця, виконавши норматив міжнародного
гросмейстера. Результат дозволяв йому брати участь у турнірі претендентів, але
тоді діяла квота на представників від однієї країни (5 осіб), і від Радянського
Союзу вже була можлива кількість.
Певною
компенсацією стала друга перемога Штейна на чемпіонаті України, де він на
пів-очка обійшов Едуарда Гуфельда. А у 1963 році Леонід вперше став чемпіоном
СРСР, обігравши у додатковому матч-турнірі Бориса Спаського і Ратміра Холмова.
У 1964 році Штейн
знову грав на міжзональному турнірі – в Амстердамі. Там він в останньому турі
зіграв внічию з Клаусом Даргою (ФРН) і посів 5-е місце, пропустивши вперед
трьох чемпіонів світу різних часів – Василя Смислова, Михайла Таля і Бориса
Спаського, а також найсильнішого тоді європейського шахіста Бента Ларсена
(Данія). Таким чином Штейн знову опинився поза турніром претендентів…
Всесоюзний успіх львівський гросмейстер повторив ще двічі – у 1965 та 1966 роках. Нагадаємо, що за складом учасників чемпіонат СРСР тоді був сильнішим за будь-який міжнародний турнір. Тому у 65-му році Леоніду Штейну присвоїли звання заслуженого майстра спорту СРСР.
У 1967 році після
перемоги на ювілейному турнірі до 50-річчя Жовтневої революції Леонідові Штейну
запропонували підписати відкритого листа з осудженням "ізраїльських
агресорів, що розв’язали війну на Близькому Сході". Він рішуче відмовився.
У 1968 році Штейн
з родиною переїхав зі Львова до Києва. За іронією долі, отримати квартиру на
вулиці Червоноармійській йому допоміг заступник голови Спорткомітету України
Андріан Мізяк – той самий чиновник, який колись наполягав на відстороненні
Штейна від чемпіонату України через картярство.
В активі Леоніда
Штейна було чимало перемог та призових місць на великих турнірах. Його вплив та
спадщина визнані найбільшими шахістами світу.
Показово виглядає
баланс зустрічей Штейна з чемпіонами світу (без урахування нічийних партій): з
Михайлом Ботвинником – 1:1, з Василем Смисловим – 1:1, з Михайлом Талем – 3:0,
з Тіграном Петросяном – 1:1, з Борисом Спаським – 3:2.
Передчасна смерть та пам’ять
Доля відпустила
Леонідові Штейну неповних 39 років. Він помер 4 липня 1973 року у московському
готелі "Росія". Там мешкали члени збірної СРСР, які мали вирушити на
командний чемпіонат Європи до Англії, а звідти – до Бразилії.
Леонід Штейн був
великим життєлюбом, жартівником, обожнював азартні ігри, жінок, застілля,
тютюн. Він міг інколи, якщо суперник по шаховій партії надовго роздумував над
ходом, пограти за кулісами в більярд.
Роберт Фішер згадував:
"Леонід Штейн був талановитим шахістом, блискучим гросмейстером і добрим другом. Я був вражений його смертю у 1973 році... Він сам руйнував своє здоров'я безперервним курінням. Якось я засік на годиннику, скільки тривала його затяжка. 31 секунду! Просто дивно, як доросла людина може так хижацьки ставитись до свого здоров'я і сама собі копати могилу!"
А ось, що писав
Віктор Корчной:
"Я знаю, як він помер. Штейн готувався до міжзонального турніру у Бразилії. І, як усім, хто від'їжджав до екзотичних країн, йому зробили сильні щеплення від різних хворіб... Організм цього не витримав. У готелі "Росія" глибокої ночі мені хтось зателефонував і нічого не сказав. Пізніше я зрозумів: це Льоня дзвонив, але він уже не мав сили нічого сказати. Так, мовчки попрощавшись, пішов із життя у розквіті років і сил найталановитіший шахіст".
Є ще одна версія,
чому не витримало серце гросмейстера: у ту ніч Леонід Штейн мав любовне
побачення, яке додало навантаження на організм, підірваний надмірним палінням
та важкими щепленнями…
Поховали
видатного шахіста на Байковому кладовищі в Києві. На могилі поставили пам’ятник
у формі шахової тури.
У Львові у 1977
та 2000 роках провели меморіальні турніри пам’яті Леоніда Штейна. Переможцями
стали відповідно Олександр Бєлявський та Василь Іванчук.
У грудні 2022
року іменем Леоніда Штейна було названо сквер на вул. Князя Романа у Львові.
Ігор Левенштейн
Немає коментарів:
Дописати коментар