1918 рік. Київ починають штурмувати більшовики та цілеспрямовано знищують будівлю головного національного осередку — будинок Грушевських. По сусідству мешкає уже відомий на той час архітектор і мистецтвознавець Василь Кричевський. Вибігши на вулицю з дружиною та місячним немовлям, він бачить, як язики полум’я охопили мансарду, яку він сам проєктував: там була його майстерня-музей із величезною колекцією предметів мистецтва. Вогонь безжально знищує усе, чому він присвятив життя.
1943 рік.
Відступаючи, фашисти підпалюють до того розграбовану будівлю Полтавського
земства — унікальної споруди-візитівки українського модерну, над якою
Кричевський працював 5 років, а до втілення задуму йшов цілих 10.
1944-й.
Виїжджаючи з України через переслідування радянською владою, Кричевський
втратить частину свого доробку разом з цінними рукописами на вокзалі у
Словаччині. Його скриню вкраде хтось зі своїх, таких же біженців. А його ім’я,
донині визнане в Українській соціалістичній республіці й піднесене до щабля
доктора мистецтвознавства, буде в розстрільних списках і викреслюватиметься з
підручників.
Василь
Кричевський захоплювався народним мистецтвом, але водночас руйнував міф про
сільську культуру. Його називають батьком українського модерну. Йому не дуже
щастило, він мав слабке здоров’я, але водночас — неймовірну силу духу.
Після втрати усього майна й доробку Кричевський створить герб УНР, який ляже в основу сучасного герба України. Відстоюватиме своє бачення, попри закиди імператора, що це «шкодить імперії». Працюватиме з тим, хто в минулому його ледь не розстріляв. Любитиме Україну і до самої смерті сподіватиметься на повернення. Хоча так і не відчує взаємності.
Найстарший із восьми дітей
12 січня 1873-го
Прасковія, дружина сільського фельдшера Григора Кричевського, народила
первістка. Василь став найстаршим із її восьми дітей.
Хлопчик ще змалку
ніби вбирав у себе мальовничі краєвиди Слобожанщини. Навідуючись до пацієнтів у
Лебединському повіті, батько часто брав малого з собою, тож з дитинства Василь
добре знав широку, порослу вербами долину річки Псел, давні дерев’яні козацькі
церкви у сусідніх селах і барвисто розписані стіни тамтешніх хат.
Він любив народні
традиції, завжди охоче ходив колядувати й щедрувати. А найяскравіші спогади
були пов’язані з тим, як малими під проводом батька вони з братами й сестрами
«проганяли кутю» — після Різдва бігли трощити киями глечики й горщики на кілках
тину. Тому мати завжди заздалегідь ховала весь добрий посуд.
Василь перечитав
усі книжки у батьковій шафі: любив Гоголя, «Енеїду» Котляревського, казки
Андерсена й Гомерову «Іліаду», яка справила на нього найбільше враження.
Завжди малював,
коли мав олівця. А це було нечасто, пише у своїй монографії пасерб Кричевського
Вадим Павловський. Малював свою хату, батьків, діда і бабу Тоцьких у Лебедині,
їхнє подвір’я.
А вже 13-річним
підлітком, вступивши до Харківського залізнично-технічного училища, із
захопленням перемальовував взірці фасадів, архітектурних деталей та
скульптурних прикрас, точно відтворюючи оригінали.
Талант хлопця
помітили потрібні люди. Його малюнки дійшли до кресляра міської управи. І
закрутилося. Юнак мав перші замовлення житлових будівель, отримуючи 20
карбованців за проєкт. Згодом став помічником архітектора Шпігеля в міській
управі й працював у проєктному бюро харківського архітектора Бекетова.
Створити український модерн
Полтавський
краєзнавчий музей імені Василя Кричевського — зразок того, що важко знайти в
українській архітектурі. Навіть не заходячи всередину (де нині тривають
ремонтні роботи), фасад будівлі можна розглядати годинами. Він здається не
масивним, а навпаки — ажурним і легким.
Архітектура ніби жива: народні орнаменти, понад 30 «дерев життя», кахлі опішнянських майстрів, потрійні вікна, колони — ніби карамельки, і вплетені сюди старовинні герби полтавських полків.
Будівля
Полтавського краєзнавчого музею імені В. Г. Кричевського (на початку XX ст. —
будівля Полтавського губернського земства)
Іван Биков
Лишається єдина загадка: як таку споруду, що фактично ознаменувала народження цілого напряму — українського архітектурного модерну — взагалі дозволили звести на початку XX століття. Тим паче, що це було держзамовлення — будинок Полтавського губернського земства.
«Коли будинок був побудований і приїжджала міська комісія, будівельне риштування не зняли, аби прикрити ці герби. Ще існує легенда, що коли будівлю оглядав російський імператор Микола II (бувши в Полтаві на ювілеї святкування Полтавської битви), він сказав своїм підлеглим, щоб таких зразків у культурі народів більше не було, бо це “шкодить імперії”», — розповідає екскурсоводка музею Олена Устименко.
На будівництво унікальної споруди пішло 5 років.
Будівля
Полтавського краєзнавчого музею імені В. Г. Кричевського
Олександра Лобченко
Основне, що хотів Кричевський, — щоб українська культура не сприймалася суто сільською.
Олександр Савчук, видавець, науковець, дослідник творчості Василя Кричевського
Обрати саме проєкт Кричевського допомогло певне громадське лобі — як очільників регіону, що мали козацьке коріння, так і академіків-архітекторів, каже дослідник його творчості та видавець Олександр Савчук.
«Коли у 1908 році завершилось будівництво земства, тоді, власне, й народився цілий напрям — український архітектурний модерн. Можливо, голосно називати суто його батьком модерну, але те, що він збудував один з перших і найбільших будинків у цьому стилі, — це факт», — наголошує Савчук.
Пропрацювавши 10
років як архітектор у Харкові, досліджуючи народне мистецтво в численних
етнографічних експедиціях, Кричевський був готовий до створення головного
шедевру свого життя. Який уже за 35 років підпалять, відступаючи, фашисти, знищивши
мансардний і другий поверхи будинку. Нинішнього вигляду будівля набула вже
після реставрації.
Грушевський: «Я
Кричевському могоричував»
У 1907-му
34-річний Кричевський перебрався до Києва.
«Щосереди о шостій вечора 7-12 або й більше письменників і художників збиралися в нас на обід, щоб почитати вірші, представити свої роботи й узагалі обговорити багато наукових і мистецьких тем. Мати готувала для гостей настоянки», — згадуватиме його донька Галина Кричевська-Лінде.
Василь
Кричевський мав широке мистецьке оточення. Однією з найважливіших постатей у
його житті став Михайло Грушевський. Їхня дружба зародилася з цікавості до
археології й посилилась, коли очільник Центральної Ради запропонував оздобити
Кричевському фасад його прибуткового будинку. Коли йому вдалося те, що не
вдалося Грушевському, — домовитися з опішнянським майстром про виготовлення майолік,
— історик тріумфував.
«Чотири з половиною тисячі великих і триста малих майолік. Коли їх привезли до Києва, у Грушевського був тріумф. У своєму щоденнику він пише: “Я Кричевському могоричував”. А це, зрозумійте, була для Грушевського дуже нетрадиційна форма спілкування. Але ж радість», — каже історикиня й директорка історико-меморіального музею Грушевського Світлана Панькова.
Ілюстрація
будинку Грушевських на вул. Микільсько-Ботанічній, 14 у Києві, 1908-1910 рр.
У 1909-му сім’я Грушевських оселилася в будинку, де навіть шпалери добирав Кричевський. На мансардних поверхах була його власна майстерня. А нижче, на 6-му, він жив разом з дружиною Євгенією Щербаківською. Це був його другий шлюб.
Кричевський проявить себе і як книжковий графік. Саме він розробив ілюстрацію та обкладинку до відомої «Ілюстрованої історії України» Грушевського. Разом вони заснували Українську академію мистецтв.
Засновники
Української академії мистецтв. Стоять (зліва направо): Георгій Нарбут, Василь
Кричевський, Михайло Бойчук. Сидять (зліва направо): Абрам Маневич, Олександр
Мурашко, Федір Кричевський, Михайло Грушевський, Іван Стешенко, Микола Бурачек.
Грудень 1917 р.
З видання «Facie ad faciem: Ілюстрований життєпис Михайла Грушевського»
«Килим Полуботка
горить!»
У лютому 1918-го
будинок — гордість Михайла Грушевського — стане легкою здобиччю більшовиків. І
під час наступу зазнає обстрілу. В пожежі згорає майстерня, а разом з нею вся
колекція і Грушевського, і Кричевського. Останній вибігає на вулицю з дружиною
та донькою, якій ледь виповнився місяць. Життя обнуляється.
«Трагічну втрату своєї величезної колекції він переживав зі слізьми. Це правда. Є спогади про той жахливий день — будинок обстрілюють, а до Центральної Ради прибігають дружина й донька Михайла Грушевського, вони не стримують сліз: “Килим Полуботка горить!”» — говорить Світлана Панькова.
Руїни будинку
Грушевських, лютий 1918 року
Wikipedia
Кричевського повертає до життя пропозиція Михайла Грушевського розробити державну символіку УНР. Згодом саме ескіз Кричевського офіційно затвердили як герб Української Народної Республіки. В його основі — тризуб київського князя Володимира.
У березні 1918 року створений Кричевським герб УНР фактично ляже в основі нашого герба. І я майже сміливо можу сказати, що, власне, він є автором герба і сучасної України.
Олександр Савчук, видавець, науковець, дослідник творчості Василя Кричевського
Великий і малий
герби УНР, створені Василем Кричевським
Wikipedia
«Пізніше, коли москва знищила всю інтелігенцію, яку лише могла, тільки двоє батькових друзів залишилися серед живих. Тоді вже не час був для таких зустрічей щосереди», — ділитиметься спогадами його дочка.
«Той, кого я ледь не вбив»
Дочка Галина у
своїх мемуарах також описує період, коли батько був залучений до створення
кіно. У 1925-му він був історичним та художнім консультантом Одеської
кіностудії.
Цікаво, що «партійним» директором студії був молодий комуніст Павло Нечес. За 6 років до того у Миргороді він наполягав, аби Кричевського (який тоді очолював Миргородську керамічну школу) розстріляли за те, що той не раз відмовлявся надавати приміщення школи для проведення зібрань комуністів. Бо це заважало би навчальному процесу.
Письменникові Юрію Яновському Нечес потім зізнався: «І ця надзвичайно цінна людина — той, кого я ледь не вбив».
Зі спогадів дочки Василя Кричевського Галини Кричевської-Лінде
Василь
Кричевський. 1910-ті
Всеукраїнське
фотокіноуправління
Кричевський декорував 12 стрічок. Зокрема, був залучений до знімання першого повнометражного фільму, присвяченого Тарасові Шевченку.
Так дочка згадує
про одне з «ноу-хау» батька: «Режисер фільму Чардинін ламав голову над тим, як
швидко зробити величезний гобелен. Адже саме такі зазвичай висіли на стінах у
великих маєтках століття тому. “Де його взяти? І скільки це нам коштуватиме?”.
Мій батько відповів: “Не хвилюйся, я про це подбаю”.
Батько замовив
величезну кількість дешевих мішків. Їх розпороли по швах, склали на землю й
обережно зшили разом. Потім йому принесли великі відра. Вони були наповнені
розбавленою дешевою фарбою, використовуваною для обробки внутрішніх стін
будівель. У кожному відрі містився певний відтінок коричневого.
Процес створення
гобелена розпочався рано-вранці. Окрім усього іншого, батько зробив невеликий
нарис і поділив його на парну кількість квадратів. Тоді майже без сторонньої
допомоги він ходив по натягнутій мішковині, озброївшись звичайною мітлою, і
креслив відповідні квадрати на її поверхні, наче сітку.
Я добре пам’ятаю
це: майже вся знімальна група спостерігала, як працює мій батько. Я теж там була.
Ніхто не мовив ані слова.
До кінця дня
роботу було завершено. Кілька чоловіків обережно віднесли його до павільйону.
Висячи на стіні, це творіння виглядало доволі химерно. Але справжнє диво
сталося, коли фільм було знято. Замість звичайної мішковини з ледь наміченим
візерунком ви можете побачити на стіні величезний прекрасний гобелен, на якому
змальовано давньогрецьку битву. Як це вдалося?..
Батько пояснив
мені пізніше, що так відбувається тому, що груба “зернистість” мішковини на
відстані дуже подібна до ткацьких стібків і створює відповідне враження на
екрані. Диво? Ні. Справдешнє ноу-хау».
«Не пам’ятаю, як
ми вижили. Здається, мали трохи консервів»
Починаючи з
1920-х Василь Кричевський мав визнання, а в 1939-му навіть здобув ступінь
доктора мистецтвознавства. Та усе змінила Друга світова війна. Совєти не
пробачили йому того, що він лишився в Києві під час німецької окупації. Хоча,
як писала донька, через стан здоров’я Кричевський просто не пережив би довгої
дороги.
Згодом Київ опинився в блокаді. Я постійно бігала кудись, щоб дістати молоко для дочки. Справді, я не пам’ятаю, як ми вижили. Здається, мали трохи консервів.
Зі спогадів дочки Василя Кричевського Галини Кричевської-Лінде
Наприкінці
1943-го сім’я переїхала до Львова. Там Василь Кричевський обіймав посаду
ректора Вищої мистецької школи. Та робота під час окупації й стала його
вироком. За словами родини, його ім’я навіть було у розстрільних списках. А з
підручників усі згадки про нього викреслювали.
«Можна побачити деякі книжки, в яких надруковане прізвище “Кричевський” просто закреслено, замазано. Його навіть не можна було згадувати. Хто побудував Полтавське земство?.. Ну, хтось побудував», — каже дослідник його творчості й видавець Олександр Савчук.
Василь
Кричевський разом із дружиною Євгенією Щербаківською. 1944 рік
Фото з родинного
архіву Кричевських. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва
України
У березні 1944 року Кричевський разом з родиною змушений покинути країну. Виїхали спочатку до Франції, а потім до Венесуели, де митець прожив свої останні 8 років. У 1975-му їхній з дружиною прах перепоховали у штаті Нью-Джерсі, на цвинтарі Баунд-Брук, який називають українським некрополем у США.
«Навесні батько
будив мене о 4-й ранку»
Сам Василь Кричевський не залишив по собі жодного рядка особистих спогадів.
Його біографія і творчість такі багатогранні (архітектура, живопис, прикладне мистецтво, декорації, книжкова графіка, викладання й наукова діяльність), що охопити їх у цій статті неможливо.
Наостанок лиш
хочеться поділитися цитатами доньки, що відхиляють для нас завісу, яким був у
житті митець Василь Кричевський.
* * *
«Батько мав
чудове почуття гумору й часто жартував. Тож часом мені доводилося пояснювати
студентам, що він говорить несерйозно».
«Мама ж, навпаки,
вбачала в багатьох речах трагедію, вона була песимісткою. Батько малював
словом, бо описував речі настільки барвисто, що вони моментально ніби поставали
перед моїми очима. Батько мав талант пояснювати складні речі простими словами».
Мій батько або йшов у справах, або працював удома, але завжди знаходив час для мене. Він ставився до мене з безмежною любов’ю й терпінням.
Зі спогадів дочки Василя Кричевського Галини Кричевської-Лінде
«Батько навчав мене багатьох речей. Коли мені було шість років, я навчилася плетіння гачком. У сім я вже супроводжувала його під час пошуків різних предметів 1814–1830-х рр. для історичних фільмів. Він купляв дуже цікаві речі. Потім навчив мене виготовляти прикраси, використовуючи вишивку. Коли мені було 7-10 років, я робила кращі намиста, ніж у 50».
Василь
Кричевський із донькою Галиною. Київ, 1927 рік
Фото з родинного
архіву Кричевських
«Коли я підросла,
навесні батько зазвичай будив мене десь о четвертій ранку, щоб піти разом до
парку й насолодитися світанком. Це було неймовірне видовище!»
«1931 року ми з
батьком провели два місяці у селищі Шишаки Полтавської області, на березі річки
Псел. Якось о пів на четверту ранку батько потягнув мене надвір, щоб походити
босоніж по соковитій росяній траві. Він сказав, що це дуже корисно для
здоров’я».
«Батьку, як так? — здивувалася я. — У Києві мама не дозволяє мені ходити босоніж навіть у будинку, адже інакше я обов’язково застуджуся!” — “Не хвилюйся, — відповідав він, — з тобою нічого не станеться, ти будеш сильнішою. Твоя мати виросла у місті й нічого не знає про життя, близьке до природи. Я хочу, щоб ти навчилася піклуватися про себе й не квапилася одразу приймати ліки за незначних симптомів. Твоє тіло стане сильнішим, якщо ти просто робитимеш вправи на свіжому повітрі».
«Протягом усього
життя батько харчувався дуже помірно. Він завжди пив чай або каву».
«Моя мама
керувалася в житті старим правилом, яке звучало десь так: “Ти не можеш робити
те, чого століттями не дозволяли робити”. Я маю на увазі те своєрідне ставлення,
яке стримує природну цікавість і розвиток. Це мене приголомшувало, і я не могла
зрозуміти, як такі різні люди, як мої батьки, можуть бути разом так довго.
Я кажу це, бо батько був тим, хто завжди відкривав нові шляхи, віддавав перевагу новим стежкам, а не старим та знайомим. І робив він це не тільки для себе, але й для наступних поколінь».
Оксана Іваницька. Журналістка
Немає коментарів:
Дописати коментар