Потяги-примари, нерозв’язані загадки та залізничні колії, що ведуть в невідомі астральні виміри...
Минуло понад 105 років від публікації збірки оповідань Стефана Ґрабінського, темою яких була залізниця, а книжка й далі захоплює читачів та змушує тремтіти від страху пасажирів потягів.
Залізничний
тунель під Яремчем і Камінь Довбуша, 1925–1930. У 1930-х роках Ґрабінський
проводив вакації поблизу Яремча, яке тоді було відомим курортом. Фото: Polona
Миниатюра
Невелика збірка
оповідань «Демон руху» (це також назва одного з оповідань у цій збірці) була
видана у Кракові у 1919 році. Темою тих оповідань, від яких у жилах стигла
кров, найчастіше були примарні поїзди-втікачі, невияснені залізничні
катастрофи, зловорожі станційні доглядачі й моторошні залізничні демони. Герої
з’являлися в одному з оповідань, щоб потім повернутися в іншому, а вигадані
назви станцій та місцевостей утворювали своєрідні траси, яких марно шукати на
справжніх картах.
Книжка була
кмітливою формою гри і мала концепцію «залізничної літератури» (а варто
нагадати, що це був популярний жанр наприкінці ХІХ століття), однак надто
моторошною, щоб хтось наважився читати її під час подорожі залізницею. Збірка
також є цікавим прикладом літератури, яка покликається на філософські традиції
і спробою пояснення суті вітальних енергій та їх руху (над цими темами
мізкували чимало філософів — від Геракліта до Берґсона), а ще була захопливим
чтивом для широкого загалу. Авторові вдалося створити мітологію залізниці і
викликати ностальгію за поїздами в епоху, коли цю технологію все ще визнавали
символом сучасности. Напевно, польська література ніколи не була настільки
сучасною, популярною і рафінованою водночас. Як взагалі виникла книга «Демон
руху» ?
Польський Едґар По, польський Лавкрафт
Вчительський
колектив І Державної Гімназії у Перемишлі та учні Іб класу, вересень 1919 року.
Стефан Ґрабінський у першому ряду, другий зліва. Фото з колекції Державного
Архіву в Перемишлі
Автором «Демона
руху» був 32-річний Стефан Ґрабінський, письменник та вчитель. Він народився
1887 року в Камінці-Струмиловій, невеликому галицькому містечку (зараз це місто
Кам'янка-Бузька у Львівській області), виховувався у Самборі і Львові, де
вивчав полоністику та класичну філософію у Львівському Університеті.
У дитинстві
Ґрабінський підхопив інфекцію (внаслідок рани, коли однокласник дряпнув його
пером), від якої мало не помер. Сам випадок, як і багатомісячне підозріле
лікування, що його призначив місцевий фельдшер, мали великий вплив на життя
письменника. Великий вплив на хлопця мала також релігія. Потім Ґрабінський так
згадував роки дитинства:
Я дивився на світ як на символ, наповнений глибшими значеннями і в кожному життєвому явищі намагався побачити прояв Духа.
Подальше
захоплення фантастикою письменник також завдячував низці метафізичних
пережиттів:
Фантастика — це вираз людської туги за чудом, за таємничістю. Це спроба виразити у формі оповідання найвищі тези, які стосуються «іншого боку», буття. Це спроба перекинути місток між життям та іншим берегом, це спроба вторгнення у великі та безкраї «левади таємниці», це перевірка божественного, позаземного родоводу людини.
(З інтерв’ю Казімєжа Вєжинського зі Стефаном Ґрабінським, 1930)
Ґрабінський
дебютував у 1909 році томом оповідань, який серед критиків та читачів пройшов
майже непоміченим. У 1917 році, після переїзду до Перемишля, письменник посів
посаду вчителя гімназії. Коли після 123 років неволі Польща здобула
незалежність, то це, як видається, не мало жодного впливу на літературну
творчість Ґрабінського. Натомість у 1919 році вийшла збірка оповідань «Демон
руху», яка була наслідком замилування залізницею. Книжка мала неабиякий попит
на видавничому ринку, а сам автор здобув реноме значущого творця фантастичної
літератури.
Ґрабінський видав
ще кілька інших збірок оповідань (частина з них також об’єднана спільним
лейтмотивом, наприклад, «Книга вогню») а також кілька повістей, у яких
порушував цікаву тему демонології, медіюмів та спіритуалізму. На жаль,
письменникові не вдалося здобути більшої популярности — він ніколи не скинув зі
себе тавра провінційного письменника, автора дивакуватої «галицької» прози.
Останні роки свого життя письменник прожив в убогості й самотності. Помер у 1936
році від туберкульозу, з яким боролася уся його родина і привид якого тягнувся
за ним упродовж цілого життя.
Метафізика руху
Коли Ґрабінський
писав «Демона руху», він зійшов на вершини свого письменницького мистецтва. Ця
збірка оповідань, від яких кров холоне в жилах, стала майже об’явленням для
польської фантастичної літератури, яка в ті часи була ще у сповитку. Так само
новаторською або й цілком авангардною була ідея презентування сучасних
технологій у вигляді надприродної сили, що викликає жах.
Більшість
оповідань, які потрапили до першого видання збірки, написані у Перемишлі під
час Першої світової війни. Вчитель, який оселився неподалік від міста, багато
часу проводив на Перемиському залізничному вокзалі. Стефан Ґрабінський навіть
отримав був спеціяльну перепуску від керівництва вокзалу, яка давала йому
можливість досліджувати приміщення та території, недоступній для сторонніх.
Колишні учні згадували, що професора часто бачили на залізничному віадукті, де
він перебував упродовж довгих годин. Навіть можна піддатися спокусі і висунути
припущення, що він був прекурсором відслідковування поїздів (trainspotting).
На думку Йоанни Маєвської, авторки монографії про Ґрабінського, залізничний вокзал у Перемишлі був одним із найпоказніших на усій галицькій залізниці ім. Карла Людвіґа у Галичині. Її будівництво завершили у 1892 році, залізниця вела з Кракова до Львова і далі, аж до Тернополя. Завдяки ній регіони Австро-Угорщини, які були розташовані на сході, отримали сполучення з узбережжям Адріятики.
Залізниця ім.
Карла Людвіґа, завершена у 1892 році, вела з Кракова до Львова, фот. Wikimedia.
Основною темою оповідань зі збірки «Демон руху» є залізниця і швидкість, які назавжди змінили наше сприйняття часу та простору, а також те, як ми сприймаємо наші тіла. Іншим важливим елементом сюжетів є переконання деяких з романтичних (або шалених) героїв оповідань, що першорядною метою залізниці є не сполучення окремих станцій (тобто полегшення сполучення та комунікації), а рух як такий, тобто швидкість і динаміка. Зрозуміло, що зовсім не за ця ідея вела інженерів, котрі проєктували залізницю ім. Карла Людвіґа.
Ґрабінський
багаторазово відвідував залізничний вокзал у Львові, 1917, фот. Polona.pl
Книжка була
виразом захоплення Ґрабінського новою технологією, швидкістю та механікою,
проте її автора цікавило також (а може, насамперед) те, як у цьому чаді та
увінчанні людської логіки та розуму приховане щось нераціональне. На думку
критиків, «Демон руху» кодифікує усю мітологію та метафізику, пов’язану з
раціональним, на перший погляд, винаходом, яким є залізниця. На сторінках
оповідань Ґрабінського у потягах та станціях живуть духи та демони, а також
інші надприродні сили, а самі поїзди — це засоби транспорту, що ведуть до
зовсім іншого виміру.
Миниатюра
Що цікаво,
Ґрабінського можна визнати винахідником своєрідного виду залізничної ностальгії
(тобто того дивного та неспокійного відчуття, котре ми переживаємо, коли чуємо
вдалині гудок поїзда чи бачимо червоне світло семафора, яке миготить у темряві
нічного горизонту) або ж цілої метафізики постіндустріяльних залізничних
теренів. Багато героїв його оповідань, наприклад, Шимон Вавера, проявляли
захоплення залишеними й забутими залізничними полотнами та вокзалами, що
поросли дикими травами, які предивним чином плекають пам’ять про давню велич
цих місць. Як каже Вавера:
Тут всюди живуть ті спогади: бродять невидимі для людського ока, поміж стінами цього яру, товчуться по тих торах, волочаться ген усюди. Тільки треба вміти дивитися і слухати.
(З оповідання «Глухий простір»)
Вавера завершує
роздуми, ставлячи питання, яке має універсальне звучання: «[...] чи ж то
можливо, щоби після цього усього не залишилося геть нічого!». Він глибоко
переконаний у тому, що «спогади не гинуть».
Особливо цікаво
те, що Ґрабінський схопив цю ностальгію й описав у той момент, коли залізниця
була ще порівняно новим винаходом, що гордо прямував у своє світле майбутнє.
Справа у постійному русі
Ґрабінський
запланував «Демона руху» замкненою цілістю, однак разом із наступними виданнями
до збірки додавалися наступні тексти. Не всі вони мали бути страхітливі та
похмурі. У першому виданні були два твори, які не повторювали схеми
фантасмагоричного оповідання про духів залізниці. «Вічний пасажир» — це
гумористична розповідь про «мандрівника», котрий цілісінькі дні проводить на
вокзалі, очікуючи на поїзд, проте ніколи не сідає до нього. Отож цей
потенційний пасажир перебуває у стані постійної ексцитації, справжньої
«залізничної лихоманки», заслуговуючи на ім’я «досконалого пасажира». В іншому
оповіданні «У купе» головний герой переживає еротичне захоплення дружиною
одного з попутників. Напевно, не варто додавати, що все завершується вбивством?
До другого
видання збірки у 1922 році Ґрабінський додав ще три оповідання. Одним із них
було оповідання «Дивна станція», де описувалося футуристичну подорож до
дійсности залізничних подорожей ХХІ століття. Це історія пасажирів експресу
«Infernal Mediterranée», подорож яким довкола Середземного моря тривала
упродовж трьох днів. Ґрабінський планував додати до третього видання збірки ще
два оповідання. Одне з них, «Притча про тунельного крота», мало стати вінцем
усієї збірки, що налічувала 14 оповідань. Ґрабінський не дожив до публікації
цього видання.
Перестановка в каноні
Забута творчість
Ґрабінського, яку недоцінювали за життя письменника, поволі здобувала
популярність після Другої світової війни (між іншим, завдяки зусиллям
Станіслава Лема, відданого фаната Ґрабінського, котрий також походив зі
Львова). Однак щойно впродовж останніх кількох декад письменник отримав
розголос як хтось визначніший. аніж лише автор дивакуватої галицької прози.
Завдяки найновішим дослідженням та новій хвилі інтерпретацій (від
психоаналітичних до постколоніяльних), що захопили літературознавство, позиція
Стефана Ґрабінського в каноні польської літератури зазнала значних змін. Колись
його вважали письменником другого сорту, а тепер щораз частіше згадують у
контексті таких авторів як Бруно Шульц чи Вітольд Ґомбрович.
У ширшій
перспективі світової літератури Ґрабінського порівнювали з Едґаром По, Мейріком
чи Лавкрафтом (від котрого він був лише на три роки старший). Попри це,
польський письменник видається окремим творцем (хоча сам Ґрабінський називав
Едґара По своїм найбільшим натхненням).
По суті,
схильність шукати відповіді на питання про вплив надприродних сил на наш світ
та сприйняття літератури як засобу комунікації з таємничими сигналами, що
доходять до нас із засвітів, оселяє Ґрабінського у цілком іншому клубі
літераторів, такому, де кермувати міг би Володимир Набоков. Так чи інакше, «Демон
руху» — це, поза сумнівами, фантастичний вступ до усієї творчості Ґрабінського.
Та ми не радили б
вам брати книжки цього автора у подорож потягом.
Переклад з польської: Ольга Мандрика
Немає коментарів:
Дописати коментар