Валер’ян Підмогильний. “Коли б хтось із читачів оцих моїх літературних спогадів та запитав мене, кого з молодих українських письменників 20-30 років я вважаю найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким або, попросту кажучи, найбільш інтелігентним, то я б ні на хвилинку не задумався і відказав: – Валер’яна Підмогильного”, – так говорив український письменник, журналіст, театральний критик Юрій Смолич про талановитого українського письменника і перекладача, одного з найвизначніших прозаїків “розстріляного відродження”.
Валер’ян Підмогильний народився 2 лютого 1901 року на
Катеринославщині (нині Дніпропетровська область) в селі Чаплі. Батько помер
рано, мати виховувала сина самотужки. Працювала в панських економіях. Освіту
хлопець здобував спочатку в церковно-приходській школі, потім вчився в реальному
училищі в Катеринославі. Односельці згадували, що майбутній письменник ще
змалечку був здібним хлопцем. Шкільний матеріял засвоював швидко, додому брав
додатково купу книжок над якими міг просидіти аж до ранку. Сором’язливий,
замріяний, вже тоді пробував себе в літературі, віршував, писав оповідання.
Творчий дебют Підмогильного відбувся в 1919 році, на
шпальтах місцевого журналу “Січ” були опубліковані дві його праці – “Гайдамаки”
та “Ваня”. Водночас хлопець поринув у вивчення іноземних мов. З роками він
настільки досконало опанує цими знаннями, що стане одним із найкращих
перекладачів зарубіжної літератури. Того ж року Валер’ян вступив до
Катеринославського вишу на математичне відділення. Проте зовсім скоро йому
довелося покинути навчання.
Здобувати вищу освіту завадила матеріяльна скрута. Щоб
заробити гріш на життя, пішов вчителювати. Спочатку працював у місцевій школі,
потім у павлоградській. Зрештою, доля закинула Підмогильного у Ворзель, де він
і продовжив займатися освітянством. У 1920-му вийшла перша збірка оповідань
письменника “Твори”. До неї увійшли роботи написані за часів навчання в
училищі.
1921 рік ознаменувався створенням циклу “Повстанці”.
Частково оповідання були опубліковані в Катеринославі, повне зібрання вийшло за
кордоном. У своїх роботах автор висвітлював нелегке життя людини, чим і
вирізнявся від молодих письменників. Адже останні були на гребені революційної
ейфорії, тому майже всі їхні праці були присвячені саме цій темі. Критики
досить стримано сприйняли появу збірки. Того ж року сталася ще одна подія –
Валер’ян узяв шлюб із Катрею Червінською, донькою священника.
Після весілля подружжя замешкало в Києві. Тут письменник з головою поринув у роботу. Він не лише писав твори, а й став активним учасником культурно-громадського життя міста. Вступив до Асоціації письменників. Спочатку вона мала назву “Аспис”, потім “Ланка-Марс”. Це була своєрідна філія ВАПЛІТЕ, до складу якої входило чимало талановитих і знаних літераторів. Тут були і Б. Антоненко-Давидович, Г. Косинка, Т. Осьмачка, Є. Плужник та багато інших. Водночас Валер’ян Петрович працював у журналі “Життя й революція”.
Із 1921 до 1930 років Підмогильний активно друкувався в
різних часописах. Зокрема світ побачили його твори “Собака”, “Історія пані
Ївги”, “Військовий літун” тощо. 1924-го вийшла нова збірка. Пізніше всі ці
праці увійшли до найповнішого видання робіт Підмогильного “Проблеми хліба”, яке
витримало кілька перевидань до 1930 року.
У свої творах письменник намагався уникати більшовицької
риторики та агітації. Його турбувало, що “ура-комунізм” просочувався скрізь –
він був і в літературі, і в повсякденному житті. Валер’ян вважав, що українські
митці мають продовжувати розвивати тему філософсько-психологічної прози, як це
робили Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська.
Підмогильний постійно порушував проблематику саме людської
душі, виявляв небезпечні симптоми духовної деградації людей післяреволюційної
доби. І якщо спочатку критики ставилися до письменника більш-менш байдуже, то з
часом вони зрозуміли, що він надто вже не вписується в межі пролетарського
письменства. Надто специфічна й інтелігентська його література, таке в той час
не прощали.
У нас всякий твір, коли він абсолютно і категорично не
відповідає вимогам офіційної ідеології, засуджують, – зауважував Валер’ян
Підмогильний.
Тематика, яку обирав письменник для своїх творів, була надто
незручна й провокативна. Чого тільки вартує порушення проблем голоду в Україні,
чи позбавлення людини її індивідуальності, або взагалі крамола – Підмогильний
торкнувся повстанського руху. Відчайдух на сторінках своїх творів правдиво
відтворив непросту ситуацію, що склалася на теренах України.
Все це відбувалося на тлі початку гонінь на українську інтелігенцію. Почалися репресії та публічні процеси. У липні 1929-го заґратували майже п’ять тисяч людей, які буцімто належали до “Спілки визволення України”. Дивно, але тоді Підмогильний не потрапив до цього списку. Він продовжував писати.
Валер’ян Підмогильний (у центрі ліворуч) й учні ворзельської
школи, 1921
Та хмари поступово згущувалися і над Валер’яном Петровичем.
Його звільнили з журналу, твори не друкувалися. Тоді, письменник перебрався до
Харкова. Але й там ситуація була не надто сприятлива. За три роки у світ вийшло
лише одне оповідання. Тоді Підмогильний поринув у перекладацьку діяльність.
Адаптував українською твори Дідро, Карла Гельвеція, долучився до видання до багатотомників
Бальзака і Франса.
6 грудня дружина принесла сумну звістку – в Києві
заарештували Євгена Плужника. А за два дні по тому прийшли й за Підмогильним.
Йому інкримінували “участь у роботі терористичної організації, що ставила собі
за мету організацію терору проти керівників партії”. На допитах Валер’ян
Петрович винним себе не визнавав. Але слідчі тиснули, зрештою в протоколі 11
січня 1935-го з’явився запис, де письменник ніби то визнав себе приналежним “до
групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до
вождів партії”. За це йому у березні винесли вирок – 10 років таборів на
Соловках.
Але й там Підмогильний не кинув пера. В нелюдських умовах
займався перекладами, потім писав листи до дружини, в яких розповідав про
розпочаті ним повісті та оповідання. Проте восени 1937 року Особлива Трійка
управління НКВС по Ленінградській області засудила до смертної кари 1116
в’язнів з усього Радянського Союзу, які утримувалися у Соловецькій тюрмі.
Прізвище Підмогильного також потрапило до цього списку. Третього листопада того
ж року в урочищі Сандармох обірвалося життя Валер’яна Петровича. Реабілітований
в 1956-му.
Мар'яна Шевелєва
Немає коментарів:
Дописати коментар