21 березня 1888 року в селі Колодяжне в знаній волинській родині Косачів народилась донька, яку назвали Ізидорою. Дочка Олени Пчілки та Михайла Косача. Не типове для Волині ім’я «Ізидора» вибирала сестра Леся разом з мамою, дуже хотіли, щоб вона була колись, як виросте, «донна Ізидора». Вона могла стати видатною вченою і також прославити свій рід Косачів-Драгоманових, пише Diaspora.ua, але доля приготувала для неї інший шлях.
Є цікаві спогади Лесі Українки про свою сестру Ізидору, від 1894 року, які вона описує в своєму листі до М. Драгоманова.
«Дуже добре мені з Дорою, що в неї такий нетрудний характер, ніколи вона не скучає, зранку іде гратися з дітьми надворі до заходу сонця, потім я її заганяю в хату (сама ніколи не приходить), починає співати, розказувати мені якісь безконечні анекдоти з київського життя, представляти сцени з театру українського, потім, вичерпавши останні невибігані сили, лягає спати в 9 або 9 ½ і спить до 8 ½ рано. Ніколи ще не показувала капризів або явного «непослушания» (що, нігде правду діти, случалося при мамі). Шкода тільки, що через роботу і Дору не можна ходити часто в ліс, з Дорою теж трудно, бо вона томиться і без дітей їй в лісі скучно, мені ж знов в компанії (та ще крикливій) не цікаво, оставляти ж її саму, та щоб не питати час від часу, де вона, я не можу і не повинна. А так би часом хотілося побродити самій по лісі, по тих місцях, де стільки споминів літає поміж деревами».
Ізидора була наймолодшою, шостою, дитиною в родині. Початкову освіту дівчинка здобула дома під наглядом старших братів і сестер, зокрема Леся навчала її французької мови та гри на фортепіано. У 1905 році закінчила гімназії в Києві, навчалася на Вищих жіночих сільськогосподарських курсах у Петербурзі. Вищу освіту здобула на сільськогосподарському факультеті Київського політехнічного інституту.
Вийшовши заміж за агронома Юрія Борисова, вона починає свою професійну кар'єру на дослідній станції виноградарства й виноробства в Кишиневі, згодом працює в Кам'янці-Подільському, де викладала хімію в гімназії та агротехнікумі. 1914 року вона народила доньку Ольгу, та родинну ідилію ледь не перекреслила Перша світова війна – чоловік Ізидори потрапив в австрійський полон. На щастя, повернувся у 1918 р. У подружжя була єдина дочка Ольга.
З 1925 року мешкала в Києві, працювала агрономом на Київщині, викладала в Агроінженерному інституті (Біла Церква). Займалась науковою діяльністю на кафедрі ботаніки сільськогосподарського інституту (Київ). Перекладала з французької для державного видавництва України.
Життєвий шлях
Ізидори робить кардинальний поворот в 1930 році, коли чоловіка Ізидори, Ю.
Борисова було вислано до Вологодської області, згодом він загине в таборах
Сибіру.
За кілька років Ізидора теж буде заарештована, а саме в 1937 році. Вона сиділа в Лук’янівській в’язниці в Києві. У січні 1938 р. оголосили вирок: вісім років виправно-трудових таборів за контрреволюційну агітацію. Її етапом відправили на північ, на лісоповал. Вона буде до 1940 року в засланні в таборі Онеглаг (територія Архангельської області, Росія).
Зліва направо: І. Г. Бріф, В.Просяниченко (товариші Миколи Косача), Ізидора Косач, Антон Шимановський, Олена Пчілка, Є. Карвасовський (голова Ковельського з’їзду мирових посередників), П. А. Косач, Микола Косач, Леся Українка, О. Карвасовська. Колодяжне, біля “сірого” дому. 1904 р. t-skrypka.name
Під час німецької окупації Ізидора, хоча і не належала до українських національних партій, була обрана до складу заснованої Олегом Ольжичем та іншими націоналістами Української національної ради (котра мала стати ядром майбутньої самостійної України). Через це потрапила до гестапівської в'язниці разом з іншими оунівцями. Невдовзі їй пощастило звільнитися з ув'язнення.
Восени 1943 року
разом із донькою Ольгою та онуками Михайлом та Ольгою, Ізидора їде з України.
«...хочеться лише, щоб всі близькі, дорогі люде вижили, щоб жити разом і щоб ніхто не займав», – писала вона про те рішення.
Окремо з України
вибиралася і її старша сестра Ольга. Після перебування в таборі для переміщених
осіб у Новому Ульмі в Німеччині родина в грудні 1949 року нарешті прибула до
США, оселилась у містечку Нью-Маркет (штат Нью-Джерсі). Ізидора, як і більшість
повоєнних емігрантів, працювала мийницею посуду, вишивала для крамнички Союзу
Українок Америки у Філадельфії.
Згодом Ізидора
Косач співпрацювала з жіночими громадськими організаціями, була обрана почесною
головою Комітету при УВАН у США для видання праці її сестри Ольги Косач «Леся
Українка. Хронологія життя і творчости». Вона й сама написала спогади про Олену
Пчілку, Лесю Українку, Миколу Лисенка, рідне Колодяжне та Зелений Гай.
Опублікувала в журналі «Наше життя», що був органом СУА, спогади про своє
перебування на каторзі.
Сповнений труднощів та національної гідності, щирої любові та болю життєвий шлях Ізидори Косач обірвався 12 квітня 1980 року в містечку Піскатавей, штат Нью-Джерсі. Похована на українському цвинтарі св. Андрія в Саут-Баунд-Бруці.
Автори: Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО, Микола ШМИГІН
Немає коментарів:
Дописати коментар