Куліш називав
Вілінську "мовчущим божеством", порівнював її душу з крутим берегом,
на якому ростуть незрушні сосни і до якого йому так і не вдалося причалити
22 грудня 1833-го народилася письменниця Марія Олександрівна Вілінська, відома як Марко Вовчок, яка дала новий подих українській літературі кінця 50-х – початку 60-х років.
ТЯЖКЕ ДИТИНСТВО
Марко Вовчок і її
брат Дмитро писали про своє дитинство винятково в чорних барвах. Після
батькової смерті мати вийшла заміж удруге – за колишнього військового. Вітчим
виявився алкоголіком і картярем. До садиби тепер з'їжджалися професійні шулери,
вони пиячили, грали, галасували, а ще знущалися і віддавали накази. З дому
почали витікати гроші, коштовності, землі, цінності. Напившись до білої
гарячки, вітчим трощив меблі в кімнатах, а тоді хапав сокиру й ганявся за
Марією і її матір'ю.
Рятуючи доньку
від хаосу і злиднів, мати віддала її до Харківського жіночого пансіону. У рідне
Катерининське Марія більше не повернеться. А заради зустрічей із донькою мати
сама мусила їздити в Харків.
Кажуть, через
обставини свого дитинства Марія почала боятися людей, стала відлюдною і
мовчазною. На канікули їздила до тітки – Катерини Мордовиної – в Орел. В домі
Мордовиних Марія жила як бідна родичка – за ширмою в комірчині.
СВОГО ЧАСУ БУЛА
ЄДИНОЮ В УКРАЇНІ ЖІНКОЮ-ПИСЬМЕННИЦЕЮ
Наприкінці 50-х
років ХІХ ст. Марія Вілінська була єдиною в українській літературі жінкою-письменницею.
РЕПУТАЦІЯ
"ФАТАЛЬНОЇ ЖІНКИ"
Вілінську любили
чоловіки й ненавиділи жінки. Доказом цьому є записи Катерини Юнґе, доньки графа
Ф. Толстого й авторки спогадів про Тараса Шевченка, в якого вчилася малювати.
Ось що вона писала про Вілінську: "Що є такого в цій жінці, що всі нею так
захоплюються? Зовні – проста баба, відбиток чогось commun; противні білі очі з
білими бровами та віями, пласке обличчя; в товаристві мовчить, ніяк її не
розворушиш, відповідає тільки "так" і "ні". А всі мужчини
втрачають від неї глузд: Тургенєв лежить біля її ніг, Герцен приїхав до неї в
Бельгію, де його мало не схопили, Куліш через неї розлучився з дружиною, Пассек
захопився аж так, що покинув свою працю, свою кар’єру, змарнів увесь і їде з
нею, не зважаючи зовсім на те, що брат тільки-но видужав після гарячки, а мати
захворіла з горя… Марковичева вміє так зробити, що її прихильники скрізь
відстоюють її, вона покинула чоловіка, чудову людину – кажуть: "Він її не
вартий"; покинула хлопця, тримала його, як собаку, на кухні – кажуть:
"Її душа надто велична, щоб задовольнятися життєвими дрібницями". Як
мене обурює ця жінка!"
А Олена Пчілка
називала Марка Вовчка "проклятою кацапкою, яка вкрала українську
личину…"
Куліш називав Марію "мовчущим божеством", порівнював її душу з крутим берегом, на якому ростуть незрушні сосни і до якого йому так і не вдалося причалити. Тургєнєв називав її "нерозгаданим сфінксом". За нею зітхали Боткін, Костомаров, Некрасов і навіть Лев Толстой. Про неї мріяв і Тарас Шевченко, хоча він швидко оцінив свої шанси і сам змінив ролі, написавши історичне "Моя ж ти доне…".
її шлюб із
Опанасом Марковичем, за якого вона вийшла у 17, закінчився розлученням.
Нехтуючи тодішніми патріархальними традиціями, заміжня Марія дозволяла собі без
супроводу виїжджати на відпочинок за кордон, легко приймала чоловічий флірт.
Про неї пліткували. Марія ніколи не спростовувала пліток і не давала інтерв’ю.
"Поки я жива, біографія передчасна".
Другим її
чоловіком був… молодий приятель її сина – Михайло Лобач-Жученко. У суспільстві
такий мезальянс викликав осуд, але Марія вперто не давала інтерв’ю, була
холодно-люб’язною і не чула того, чого не хотіла чути. Через багато років Борис
розгорне її щоденник і прочитає, що вона пожалкувала про це одруження.
ПИСЬМЕННИЦЯ
ВОЛОДІЛА МАЙЖЕ ДЕСЯТЬМА МОВАМИ
Марія знала близько 10 іноземних мов, серед яких французька, англійська, польська, чеська, німецька, українська (рідною для неї була російська) та інші. У родині письменниці повсякденною мовою була французька.
Цікавий факт:
майже 40 років Марко Вовчок була постійним співробітником журналу Magasin
d`Education et de Recreation, у якому друкувався Жуль Верн.
ТАЄМНИЦЯ
ПСЕВДОНІМУ "МАРКО ВОВЧОК"
Версія виникнення
псевдоніму М. Вілінської – прізвище її першого чоловіка Марковича. Згодом
письменниця познайомилася з Пантелеймоном Кулішем, який вигадав "Марко
Вовчок", поєднавши прізвище чоловіка Марії з її "вовкуватістю" у
спілкуванні. Попри славетний псевдонім, який наразі знає майже кожен українець,
сама письменниця люто ненавиділа це "прізвисько".
До речі,
сучасники підтверджували, що у спілкуванні Марія була небалакучою,
"вовчкуватою". Ганна Барвінок, дружина Пантелеймона Куліша, згадувала
про неї: "…Була мовчазна, мало говорила, так що трудно було узнати її
розум. Може, од того Куліш назвав її "Вовчком", що вона наче злякана,
мовчуща!"
НАЙБІЛЬШУ СЛАВУ
ПИСЬМЕННИЦІ ПРИНЕСЛА ПОВІСТЬ "МАРУСЯ"
Найбільшу славу принесла їй повість "Маруся" – історія дівчинки, що гине, допомагаючи запорожцям. Повість була написана у 1860-х роках. Згодом отримала нагороду Французької Академії та була перекладена багатьма мовами.
Цей твір свого
часу було рекомендовано для обов'язкового вивчення у французьких школах.
Марію
Вілінську... підставила двоюрідна сестра її колишнього чоловіка
Аби прогодувати
себе і сина, Марко Вовчок, залишившись без чоловіка, багато перекладала з
французької мови. Уклавши у травні 1870 р. контракт із видавцем Семеном
Звонарьовим на видання та редагування часопису "Переклади кращих іноземних
письменників", до перекладів Марія залучила знаних і невідомих
письменниць, які вільно володіли французькою, англійською й німецькою мовами.
Перший номер
"Перекладів кращих іноземних письменників" побачив світ на початку
1871 р. До справи наповнення редакційного портфеля долучилися всі без винятку
співробітниці, зокрема Марія Маркович вмістила початок власної повісті "Маруся",
перекладеної російською мовою. За 1,5 року читач отримав 17 книжок
"Переклади кращих іноземних письменників".
Попри те, що
наклади перших трьох книжок альманаху були повністю розпродані, підлеглим Марія
Олександрівна малювала картину економічної скрути. Мовляв, продажі кепські,
тому гонорари вполовину менші від обіцяних на початку співробітництва.
Більшість емансипованого жіноцтва злидні терпіли мовчки, трудячись задля
великої справи просвіти.
У колі сумлінних
перекладачок-авторес опинилася й двоюрідна сестра покійного Опанаса Марковича –
Катерина Керстен. Пробним її перекладом для альманаху стали новітні оповідання
П’єра-Жуля де Сталя, під псевдонімом якого оригінальні твори друкував паризький
видавець П’єр-Жуль Етцель. Вовчку вони сподобалися. Марія доручила Катерині
Керстен перекладати термінове замовлення – "Казки" Ґ. Х. Андерсена,
на видання повного зібрання творів якого Вовчок уклала угоду із С. Звонарьовим.
У свою чергу, із власними найманими перекладачками письмово Марко Вовчок ніколи
договорів не укладала.
Імовірно,
прагнучи помсти за зрадженого двоюрідного брата чи з матеріальної скрути,
Катерина відплатила Марії Олександрівні. Родичка взяла готовий переклад
"Казок" Андерсена, у 1863 р. виконаний дочкою декабриста В. Івашова
Марією Трубніковою і старшою сестрою літературного критика Володимира Стасова
Надією Стасовою, який було надруковано в жіночій видавничій артілі. І майже дослівно
переписала всю збірку.
Навіть не
пробігши очима, Вовчок поставила підпис на титульному аркуші рукопису і
надіслала видавцеві Семену Звонарьову. Коли І том плагіату вийшов друком,
анонімно Катерина Керстен надіслала по одному примірнику видання Трубніковій і
Стасовій. Прочитавши з десяток сторінок "Казок" Андерсена у перекладі
начебто Марко Вовчок, жінки були спантеличені: їхній текст було скопійовано до
останньої коми.
Важливе значення
мав і той факт, що Марія Маркович була знаною демократичною письменницею, котра
обстоювала права жінок і брала участь у розповсюдженні революційних видань
Ґерцена, організовувала для часопису "Дзвін" матеріали політично-викривального
характеру.
Письменниця
навіть не змогла позиватися до колишньої родички – адже письмового договору про
найману працю між ними існувало.
ПИСЬМЕННИЦЯ
ВИПУСКАЛА ВЛАСНИЙ ЖУРНАЛ
Марко Вовчок
випускала журнал, що мав допомагати інтелігентним жінкам, у якому піднімалося
питання емансипації. У 1871 році вийшло 12 чисел видання, а в 1872 – п'ять.
"Мене дуже
тепер хвилює думка, скільки б могли зробити жінки, священицькі доньки й
дружини, і що вони нічого не роблять", – писала Марія Вілінська.
МАРІЯ ВСИНОВИЛА
СВОГО ОНУКА
Письменниця
усиновила першого онука, щоб врятувати честь майбутньої невістки через те, що
хлопчик народився до шлюбу.
Як це було?
Наприкінці липня 1875 р. наречена Богдана, сина письменниці, 22-річна Ліза
Корнильєва народила позашлюбну дитину. Хлопчика вихрестили в
Покрово-Коломенській церкві Санкт-Петербурга і записали в метричній книзі
Борисом. Марія Олександрівна вирішила ситуацію по-дорослому. З-під Полтави
викликала годувальницю Явдоху, залишила в себе породіллю (подалі від родичів і
батьків дівчини), а хлопчика зареєструвала як власного сина.
Офіційно Ліза та
Богдан побралися аж наступного року, а в 1877-му в них народилася друга дитина
– для сторонніх начебто первісток, якого назвали Богданом, на честь батька.
Тоді Марія змусила невістку присягнутися, що та ніколи в житті не
намагатиметься побачити свого сина Бориса. Щоправда, офіційно Вілінська та
Лобач-Жученко усиновили Бориса тільки 28 липня 1891 р.
ТЯЖКА ХВОРОБА
ЗАБРАЛА З ЖИТТЯ ВІЧНО МОЛОДУ ПИСЬМЕННИЦЮ
Коли лікарі
виявили у письменниці пухлину мозку, у її русій косі не було ані сліду сивини.
Свої роки Марія доживала на Кавказі, де служив її чоловік – дрібний чиновник
Михайло Лобач-Жученко.
Марія часто
сиділа в саду, неспішно редагуючи журнал "Переводы лучших иностранных
писателей". Там її і знайшли 10 серпня 1907 року – під дикими грушами.
Поховали її під тими ж грушами – як вона й заповідала.
Немає коментарів:
Дописати коментар