Юрій Кондратюк із Полтави - український Ціолковський

  

20 липня 1969 року людина вперше ступила на поверхню іншого небесного тіла, ніж Земля. Ніл Армстронг сказав чисту правду - це був гігантський стрибок для всього людства. Преса практично всього світу захоплювалася, навіть наша преса бурмотіла крізь зуби чергові компліменти - просто промовчати все ж не посміли.

Але ніхто тоді не знав, що ця унікальна експедиція повністю повторювала схему польоту, запропоновану ще 1916 року уродженцем Полтави. Може, воно й на краще, а то радянська преса наговорила б такого, що досі було б незручно...

А звали його - принаймні в дитинстві та юності - Олександр Гнатович Шаргей. Ріс він у цілком типовій українській родині. Тато - єврей, який вихрестився в католицтво. Мама, що в Полтаві навіть логічно - нащадок шведського генерала Шліппенбаха, того, що в пушкінській «Полтаві» - «уходить Розен крізь тіснини, здається палкий Шліппенбах»... Після полтавської поразки він перейшов на службу до Петра, що переміг його, і дослужився до генерал-поручика - він якраз і є пра- (5 разів) - дідусь немовляти Олександра.

Його батьки брали участь у тогочасних студентських протестах і, як це буває за всіх часів, скінчилося це для них неабиякою бідою. Його вагітну матір заарештували на протестній демонстрації й обійшлися там із нею з таким тактом і чуйністю, що для неї це скінчилося душевною хворобою. Вона померла в лікарні для душевнохворих, коли її син був зовсім малюком, і з шестирічного віку він виховувався в сім'ї бабусі.

Він закінчив гімназію зі срібною медаллю і вступив до Петроградського політеху. Уже в 16 років, після прочитання роману Бернгарда Келлермана «Тунель», він спершу замислився над проєктом такого тунелю зі США до Європи через центр Землі, визнав, що поки що це скрутно, і замислився над реальнішим проєктом - міжпланетною подорожжю.

Ще тоді він розробив чіткий поетапний план здійснення подорожі на Місяць: випробувати дію пристосування для підйому в атмосферу; політ не особливо далеко від земної поверхні, на кілька тисяч верст; політ на Місяць без посадки; політ навколо Місяця; політ на Місяць із посадкою. Практично так у підсумку і вчинили.

Закінчити інститут у нього не вийшло - школа прапорщиків, війна, три роки в окопах на турецькому фронті. Після революції його мобілізували в білу армію, але його це не влаштувало, і він дезертирував. Червона армія влаштовувала його не більше - після взяття Києва більшовиками, він узагалі спробував сховатися за кордон, але не вийшло. Жити ставало небезпечно: про долю офіцерів за радянської влади ходили жахливі чутки (як виявилося, багато в чому вірні). Треба було щось робити, але що саме?

На допомогу прийшла його мачуха Олена Петрівна Карєєва. У викладача її дочки, зведеної сестри Олександра - Ніни, від туберкульозу помер брат-студент. Вона домовилася з цим викладачем, і він передав Олександру документи покійного. Так він став Юрієм Васильовичем Кондратюком, і в тому організаційно-бюрократичному кафешантані, що коївся в радянських установах 1921 року, цього ніхто й не помітив. Під цим ім'ям світ надалі його і знав. Але ми запам'ятаємо і його справжнє ім'я.

А чи була взагалі ця історія? Була, не звольте сумніватися. Коли 1969 року про Кондратюка написали статтю в «Українському енциклопедичному словнику», особисто Шелест, тодішній перший секретар ЦК КПУ, наказав створити комісію, щоб вивчити біографію «українського Ціолковського». Тут-то вся ця історія і випливла. Зрештою комісія навіть порівнювала почерки Шаргея до 1921 року і Кондратюка після, Ніна Шаргей, якій мати повідомила всю цю історію перед смертю, 1977 року дала письмові свідчення, і цей факт було визнано. Але без жодного галасу. Мовляв, сам захотів зватися Кондратюком - ну й нехай, його вже за це не покараєш.

Він сам розумів, що з такими нюансами біографії краще не висовуватися. Працював у маленьких українських містечках - Смілі та Малій Висці - змащувачем, причіплювачем, механіком на елеваторі. У 1925 році з'їздив до Москви - чи не зацікавиться хтось його ідеями про космонавтику? Професор Академії Жуковського, Вєтчинкін, сприятливо відгукнувся про його книжку, навіть збирався перетягнути її до Москви, та щось не зрослося. Книга вийшла 1929 року під редакцією Ветчинкіна, але коштом автора - уже в Сибіру, куди він перебрався, найімовірніше, щоб знизити ймовірність викриття.

У Сибіру він здійснив справжній інженерний подвиг - побудував у місті Камінь-на-Обі гігантський елеватор на 13 000 тонн зерна, який прозвали «Мастодонт», причому без єдиного цвяха (ну не було цвяхів, тоді багато чого не було). За це його й посадили - мовляв, на цвяхах економив, щоб народне зерно погубити? Виправдовувати тодішні суди просто не вміли, не винен - ось тобі п'ять років, а йому дали тільки три роки, тобто по-хорошому - треба було нагороджувати. Елеватор, до речі, пропрацював до середини 90-х, і загинув тільки від випадкової пожежі.

Врятувало Кондратюка тільки те, що НКВС якраз тоді почав заводити «шарашки» - такі собі НДІ за колючим дротом, де розум і знання освічених ув'язнених використовувалися з більшим ККД, ніж на лісоповалі.

Він зробив там кілька корисних винаходів і навіть зміг брати участь у конкурсі на проєкт вітроелектростанції в Криму, оголошеному Наркомом важковажпрому. Його проєкт так сподобався Орджонікідзе, що його звільнили достроково. Його направили на роботу в Інститут променергетики до Харкова.

Дещо пізніше він перебрався до Москви. Там йому, колишньому зеку, запропонував роботу майбутній зек - Сергій Корольов. Але він відмовився - найімовірніше, тому, що секретна робота передбачала суворі перевірки, під час яких могло спливти його справжнє прізвище. До речі, цілком ймовірно, Корольов його знав - 1947 року він допоміг із перевиданням його книги, а через три роки Корольов запросив в архівах рукописи Олександра Шаргея, коли практично ніхто ще не знав цього прізвища. До подробиць зараз не докопатися, але співпраця цих двох людей могла дати вражаючі результати. Та от не судилося...

З початком Другої світової, Кондратюк пішов добровольцем на фронт, служив у військах зв'язку. Там він незабаром і загинув. Спочатку датою його загибелі вважали жовтень 41-го, але потім знайшли відомість, де він розписався за отримання грошового забезпечення за січень 42-го. Тож тепер датою його загибелі вважають 25 лютого 1942 року.

Він похований біля орловського села Кривцово, але навряд чи колись вдасться точно встановити, де саме.

Що нам залишилося від його ідей? Дві тоненькі книжки - «Тим, хто буде читати, щоб будувати» 1919 року і «Завоювання міжпланетних просторів» 1929 року. Двохсот сторінок не набереться. Що ж за ідеї він там виклав? Давайте згадаємо.

• Розрахунок швидкості ракети для подолання земного тяжіння - виконано незалежно від Ціолковського і зовсім іншим оригінальним способом.
• Ідея багатоступеневої ракети - незалежно від Ціолковського і Цандера.
• Розрахунок оптимальної траєкторії запуску ракети з урахуванням обертання Землі і руху Місяця, що дає помітну економію. 
• Пропозиція використовувати в атмосфері крила для гальмування ракети і розрахунок оптимальних варіантів гальмування.
• Обґрунтування необхідності проміжних космічних баз, включно з місячними.
• Розрахунок траєкторії польоту до Місяця і назад, який і зараз називають «петлею Кондратюка».
• Рекомендація сідати на Місяць в окремому посадковому модулі.

Багатьом із нас здається, що так вважали завжди, а все це висловлено ним у двох тоненьких книжках, виданих за десятиліття до запуску першого супутника. Тоненьких, на поганому папері, написаних на орендованих квартирах - своєї за радянської влади він так і не удостоївся - реалізованих набагато пізніше його смерті...

Утім, чи так це? Цілком можливо, що так - біографія чудових людей має властивість обростати легендами. Але і в легендах варто розібратися. Тим паче, що правда в них теж є.

Скажімо, найімовірніше правда те, що в нацистському ракетному центрі Пенемюнде виявили сильно пошкоджений зошит із його записами та розрахунками. Звідки він там? Невже правдива легенда про те, що він не загинув, а потрапив у полон і потім працював у групі, яка в Пенемюнде створювала «Фау-2» під керівництвом Вернера фон Брауна?

Не хотілося б, звісно, та це й не обов'язково. Цілком могли забрати в мертвого Кондратюка зошит із незрозумілими записами, розібратися, про що вони, і з усім німецьким орднунгом переправити в Пенемюнде - раптом фон Брауну знадобиться.

Але є і ще одна версія, більш вражаюча. Про те, що Кондратюк не тільки працював у Пенемюнді, а й утік після війни в Америку слідом за своїм шефом Вернером фон Брауном, який, як відомо, і керував програмою «Аполлон». Ви вже помітили, що викладені вище ідеї Кондратюка реалізувалися в програмі «Аполлон» практично без змін? Ну ось. Навіть дату його смерті в Америці хтось наводить - 1952 рік. Доказів, зрозуміло, жодних.

Тим паче, історія застосування ідей Кондратюка в програмі «Аполлон» начебто вже вивчена. Запропонував цю схему один з американських учених - Джон Хуболт. Ніхто його ідей спочатку не прийняв. Фон Браун відразу сказав: «Це не годиться». Але Хуболт, якого всі висміювали, настільки вірив у свою ідею, що написав дуже емоційного листа заступнику директора НАСА, домігся нового розгляду своєї ідеї і в підсумку переконав навіть фон Брауна.

Немає сумніву, що це заощадило програмі мільярди доларів і роки часу. А про те, що це ідея, запозичена у Кондратюка, американська преса досить багато писала. Хуболт і сам це визнавав - його заслуг це анітрохи не применшує...

Щоправда, конспірологи не сумують. «Усе дуже просто» - відповідають вони. - «Кондратюк, прибувши до Америки, змінив ім'я і став зватися Джон Хуболт! Можете це спростувати?». Думаю, що зміг би - навряд чи Хуболт не залишив би документальних слідів про своє довоєнне життя. Але навіть не хочеться - надто вже красиво виходить...

Американці пам'ятають про заслуги Кондратюка. Пам'ятник йому встановлено на головному американському космодромі, на мисі Канаверал. 18 жовтня 2014 року Кондратюка прийняли в галерею міжнародної космічної слави в місті Аламогордо, Нью-Мехіко. Пам'ятають Кондратюка і в інших країнах світу - що особливо приємно, і на батьківщині. І в місті Горішні Плавні Полтавської області, і в самій Полтаві встановлено пам'ятники йому. У Києві та Полтаві є вулиці Кондратюка, на його честь випущено українську монету і дві поштові марки. Про такі, практично обов'язкові на його рівні почесті, як астероїд і кратер на зворотному боці Місяця, названі на честь Кондратюка, згадую вже тільки для порядку...

А чому Кондратюка? Адже він же Шаргей, це вже доведено! А яка різниця? Він сам погодився називатися цим ім'ям, він став під цим ім'ям відомим усьому світові - нехай уже так і буде. Не в імені справа...

Борис Бурда