Міф 1. Велика Вітчизняна війна
Намагаючись
викорінити у сьогоднішній Україні сам термін «Велика Вітчизняна війна»,
замінивши його на «Другу світову війну», теперішня українська влада не тільки
прагне спотворити суть масштабного історичного протистояння, але й наносить
глибоку образу своїм ветеранам, забираючи у них світле свято, зраджують пам’ять
мільйонів українців, що воювали у рядах Червоної армії та віддали свої життя
саме за захист своєї Вітчизни від фашизму.
Заява
Міністерства закордонних справ РФ щодо прийняття Верховною Радою України пакета
законів про декомунізацію, 10 квітня 2015 р.
Суть міфу
Міф-термін: назва «Велика Вітчизняна війна Радянського народу проти німецько-фашистських загарбників» означала боротьбу у єдиному пориві проти ворога-супостата за спільну радянську Вітчизну, а тому як історичний термін — єдино правильна.
Факти стисло
«Велика
Вітчизняна війна» — це ідеологічно обтяжена радянська назва збройного конфлікту
між СРСР та Німеччиною 1941—1945 років, складової Другої світової війни.
Хронологічні рамки «Великої Вітчизняної війни» та ідеологічний зміст, який
виражає ця назва, не відповідають досвіду українського народу під час Другої
світової війни.
Факти докладніше
«Велика Вітчизняна війна» — це радянська історіографічна та ідеологічна концепція, яку створив СРСР, та яку дотепер нав’язливо використовує Російська Федерація як альтернативу до терміна «Друга світова війна» зі сподіванням зберегти вплив на Україну та пострадянські республіки.
Спочатку
словосполучення було ординарним ідеологічним кліше. Вперше воно прозвучало у
виступі Йосифа Сталіна по радіо 3 липня 1941 року:
«Війну з
фашистською Німеччиною не можна вважати війною звичайною. Вона є війною не
тільки між двома арміями. Вона є разом з тим великою війною всього радянського
народу проти німецько-фашистських військ. Метою цієї всенародної Вітчизняної
війни проти фашистських поневолювачів є не тільки ліквідація небезпеки, що
нависла над нашою країною, але й допомога всім народам Європи, що стогнуть під
ігом німецького фашизму».
У 1939-1941
роках, радянська пропаганда називала цей глобальний конфлікт «Другою
імперіалістичною війною», абсолютно не співчуваючи жертвам нацистської агресії
та їх прагненню захищати власні вітчизни. Навпаки, через Комінтерн
комуністичним партіям європейських держав дали вказівку критикувати уряди за
зусилля, спрямовані на оборону від загарбника.
Після 23 серпня
1939 року співпраця комуністів та нацистів тривала майже 22 місяці протягом
1939—1941 років. Назва «Велика Вітчизняна війна» — це фіговий листок для союзу
Гітлера та Сталіна. Радянська пропаганда після нацистської агресії намагалася
прикрити ним факт попередньої співпраці двох тоталітарних режимів.
Концепція «Великої Вітчизняної війни» пропонує спрощену «чорно-білу» картинку, де СРСР — це «сили добра», а його супротивники — «сили зла». Дійсність була значно складнішою.
«Друга світова» і «Велика Вітчизняна» — не тотожні поняття ані хронологічно, ані географічно.
Участь України у
Другій світовій війні не обмежувалась періодом протистояння СРСР та Німеччини у
1941—1945 років.
Уже від самого
початку 1 вересня 1939 року ця війна торкнулася території України. До
останнього дня Другої світової війни — 2 вересня 1945 року — майже на всіх її
фронтах у складі збройних сил не тільки СРСР, але й Польщі, Канади, США та
інших країн Об’єднаних Націй зі зброєю в руках боролися солдати та
офіцери-українці.
Улітку 1941 року
багато мешканців радянських міст та сіл не усвідомлювали загрози нацизму у
повній мірі. Адже від вересня 1939 року радянська пропаганда приділяла багато
уваги співпраці із союзним Третім Райхом.
Газета «Правда»
23 грудня 1939 року опублікувала телеграми Гітлера та Ріббентропа, у яких вони
сердечно вітають Сталіна із 60-річчям. Сталін відповів: «Дружба народів
Німеччини та Радянського Союзу, що була скріплена кров’ю, має усі підстави бути
довгою та міцною».
Орден Вітчизняної
війни 1-го ступеня — один із візуальних елементів радянського міфу про Велику
Вітчизняну війну
Радянська
пропаганда дезорієнтувала значну частину радянських громадян, які перестали
сприймати Третій Райх як потенційного ворога. На частині території України
також залишалася пам’ять про німців взірця 1918 року.
Від часів
Голодомору минуло вісім років, а від Великого терору — лише три. За
десятиліття, яке передувало подіям Другої світової, комуністичний режим винищив
в Україні щонайменше п’ять мільйонів осіб. Багато хто серйозно сприймав початок
німецько-радянської війни як можливість звільнення від більшовизму.
Радянська
пропаганда, сталінські репресії та пам’ять про минуле були для частини
суспільства поживою для позитивного сприйняття німців і певних надій щодо них
як визволителів від комуністичного лиха. Про це, зокрема, свідчать зведення про
настрої громадян Київського УНКВД влітку 1941 року.
Масова здача у
полон солдатів і офіцерів Червоної армії також була свідченням того, що сотні
тисяч радянських громадян не були готові воювати за сталінський режим і не сприймали
цю війну як «Вітчизняну».
Радянський міф
«Вітчизняної» повсякчас підкреслював масовий героїзм червоноармійців під час
наступу Вермахту, уникаючи «невигідних» фактів. Загальна картина суттєво
відрізнялася від такого чорно-білого і спрощеного бачення цього розділу
історії.
Яна Примаченко
Міф 2. Радянський Союз завжди був непримиренним
противником німецьких нацистів
Непримиренний
противник нацизму Радянський Союз виступає потужним чинником у боротьбі проти
німецької агресії.
Узульяс А. (полковник Андре). «Сыновья ночи»
Суть міфу
СРСР завжди був послідовним
противником нацизму.
Факти стисло
У міжвоєнний
період Москва і Берлін прагнули зруйнувати лад,
встановлений переможцями Першої світової війни. Протягом 1922—1933 років
Радянський Союз допомагав Німеччині відновлювати військовий потенціал.
Російські більшовики мали на меті світову комуністичну революцію, тож в 1923
році не цуралися підтримувати німецьких нацистів. В період 1933—1939 років СРСР
та Німеччина поводилися як ідеологічні вороги, що дозволило їм отримати
підтримку міжнародного співтовариства. Накопичені сили Сталін та Гітлер використали
для спільного розв’язання Другої світової війни.
Факти докладніше
Після завершення
Першої світової війни у 1918 році держави-переможниці встановили систему
міжнародних відносин, відому як Версальсько-Вашинґтонська. Ця система
передбачала дискримінацію переможеної Німеччини.
Метою Великої Британії, Франції та їхніх союзників було не дати Німеччині відродити свій військовий потенціал. Для цього було призначено репарації та встановлено обмеження на види і обсяг озброєння. У Німеччини забрали всі колонії та значну частину європейських територій.
Окрім того,
держави-переможниці намагалися ізолювати економічно та політично Радянський
Союз, оскільки побоювалися комуністичної експансії. Фактором стабільності
Європи вважалися нові незалежні держави, такі як Польща, Чехословаччина та
інші.
Німеччина та СРСР були однаковою мірою незадоволені післявоєнним устроєм і намагалися змінити його, що стало передумовою налагодження між ними союзницьких відносин. Першим кроком у цьому напрямку став Рапалльський договір СРСР та Німеччини в 1922 році.
Таємна німецька
авіашкола в м. Липецьку з висоти пташиного польоту
Між 1922 та 1933
роками Німеччина ще не була нацистською державою. Однак, завдяки співпраці з
СРСР, Німеччина почала відновлювати армію (Райхсвер). Протягом 1926—1931 років
Німеччина стала найбільшим торговим партнером Радянського Союзу.
Для підготовки
німецьких військовослужбовців СРСР організував навчально-дослідні центри
«Липецьк» (авіатори), «Кама» (танкісти), «Томка» (хімічне озброєння).
Стажування в СРСР проходили майбутні військові командири Третього Райху.
Співпраця Москви з Німеччиною не обмежувалася урядовими колами. У 1923 році франко-бельгійська окупація Рурської області в Німеччині спричинила радикалізацію опозиції в цій країні. В СРСР розраховували, що хвиля народного гніву в Німеччині переросте у комуністичну революцію. Зважаючи на популярність націоналістичних і пронацистських угруповань, Москва прямо вимагала від Комуністичної партії Німеччини співпрацювати з правими екстремістами.
Німецькі літаки
«Фоккер D XIII» на летовищі в липецькій авіашколі
Після приходу до
влади Гітлера у січні 1933 році відносини зіпсувалися. Між двома державами
загострився конфлікт на ґрунті ідеологічного антагонізму між нацизмом і
комунізмом. Однак за лаштунками ідеологічного протистояння в обох держав
зберігався спільний інтерес — ліквідація Версальсько-Вашинґтонської системи. У
травні 1933 року Тухачевський заявив делегації Райхсверу в СРСР:
«Не забувайте, що
нас роз’єднує наша політика, а не наші почуття, почуття дружби Червоної армії
до Райхсверу. Німеччина і СРСР можуть диктувати свої умови всьому світу, якщо
ми будемо разом».
Влітку того
самого року німецький генштаб провів військово-штабні навчання, які передбачали
спільний з Червоною армією розгром Польщі.
У період з 1933
до 1939 року СРСР вів активну пропаганду проти наростання фашистської загрози в
світі. Антифашистський курс Сталіна привернув на бік СРСР багатьох прихильників
і дозволив подолати міжнародну ізоляцію.
В цей самий час
Німеччина проголосила себе головним противником комуністичної експансії. Гітлер
переконував лідерів західних держав, що має намір воювати з СРСР і навіть уклав
антирадянський договір з Польщею.
Велика Британія і
Франція повірили в антикомуністичну спрямованість Німеччини, тому не заважали
відродженню її промислової і військової могутності. Колишні переможці Першої
світової війни не протестували навіть проти територіальної експансії Третього
Райху. Від показового протистояння Німеччина та СРСР виграли не менше, ніж від
співпраці у попередній період.
У вирішальний
1939 рік Сталін свідомо зруйнував спроби організації антигітлерівської коаліції
за участі СРСР. За приєднання до союзу з Францією та Великою Британією
радянський вождь вимагав права на окупацію східних регіонів Польщі. Це була
неприйнятна умова.
Натомість одразу
після окупації Гітлером Чехословаччини, в квітні 1939 року розпочалися таємні
німецько-радянські переговори. Про їх результати може свідчити німецький план
агресії проти Польщі «Вайс» (квітень 1939 року). Згідно цього плану, ведення
бойових дій на схід від Вісли не передбачалося. Гітлер збирався ділити Польщу
разом зі Сталіним.
Максим Майоров
Міф 3. СРСР
послідовно боровся за мир, а Пакт Молотова — Ріббентропа був вимушеним кроком
Позиція західних
держав поставила Радянський Союз перед альтернативою: опинитися в ізоляції
перед прямою загрозою нападу фашистської Німеччини або, вичерпавши можливості
укладення союзу з Великою Британією і Францією, підписати запропонований
Німеччиною договір про ненапад і тим самим відсунути загрозу війни. Обставини
зробили неминучим другий вибір. Укладений 23 серпня 1939 радянсько-німецький
договір сприяв тому, що, всупереч розрахункам західних політиків, світова війна
почалася із зіткнення всередині капіталістичного світу.
«Большая
советская энциклопедия», видання 3-є, том 5
Суть міфу
Політика СРСР
перед Другою світовою війною передбачала лише на підтримку загального миру і
зупинення агресії Гітлера. Тільки відмова Заходу від мирних пропозицій Москви
змусили радянське керівництво піти на укладання Пакту Молотова – Ріббентропа,
щоб виграти певний час і відтермінувати війну.
Факти стисло
Сталін прагнув
нової великої війни, яка дала б можливість комуністичному руху захопити владу в
європейських країнах. Підписання радянсько-німецького пакту прискорило початок
Другої світової війни.
Факти докладніше
Пропозиція щодо організації системи колективної безпеки проти можливої агресії Третього Райху пролунала від Британії та Франції ще у квітні 1939 року. 12 серпня до Москви прибули військові місії цих країн, але переговори закінчилися 21 серпня нічим у зв’язку з тим, що радянське керівництво висунуло завідомо неприйнятні умови співпраці. Радянський представник Климент Ворошилов вимагав права на окупацію Червоною армією Галичини та Віленської області, які входили до складу Польської держави.
Водночас з
переговорами із Лондоном і Парижем, Москва звернула свій погляд на Берлін.
19 серпня 1939
року Сталін публічно висловився про необхідність підштовхнути Європу до
масштабної війни, яка б стала увертюрою до «світової революції».
Виступаючи на
засіданні Політбюро ЦК ВКП(б), радянський вождь підкреслив:
«Питання війни чи
миру вступає в критичну для нас фазу. Якщо ми укладемо договір про
взаємодопомогу з Францією і Великою Британією, Німеччина відмовиться від Польщі.
Війна буде відвернена. <…> Якщо ж ми приймемо пропозицію Німеччини про
укладення пакту про ненапад, вона, звичайно, нападе на Польщу, і втручання
Франції та Англії у цю війну стане неминучим. Західна Європа зазнає серйозних
збурень та розрухи. <…> ми зможемо сподіватися на наш успішний вступ у
війну. Досвід двадцяти останніх років показує, що в мирний час неможливо мати в
Європі комуністичний рух настільки сильний, щоб більшовицька партія змогла
захопити владу. Диктатура цієї партії стає можливою лише в результаті великої
війни. Ми зробили свій вибір, і він зрозумілий».
Нацистська
Німеччина і сталінський СРСР були рівною мірою незадоволені світовим устроєм,
сформованим внаслідок Першої світової війни. У тих умовах зближення Третього
Райху і Радянського Союзу було природним. Вибір на користь союзу з Німеччиною
давав Кремлю можливість успішно реалізувати геополітичні цілі. При цьому вступ
країни у «велику» війну радянська верхівка планувала у зручний момент.
Відтягування ж цього моменту завдяки пакту з Німеччиною — лише супутній елемент
цієї політики.
Задля того, щоб
зблизитися зі Сталіним, Гітлер пообіцяв йому всіляке сприяння у реалізації
територіальних домагань щодо Балтійських країн, Польщі (зокрема теренів
теперішніх Західної України та Західної Білорусі), Фінляндії, а також у сфері
торговельно-економічних відносин.
Ще 19 серпня
представники Німеччини та СРСР підписали надзвичайно широкий економічний
договір. Того ж дня В’ячеслав Молотов передав до Берліна проект пакту про
ненапад між двома країнами. Угода гарантувала Гітлерові спокій на східних
рубежах Німеччини і дозволяла, «не озираючись», воювати з Польщею, Францією та
Британією.
23 серпня до
Москви прибув міністр закордонних справ Німеччини Йоахім Ріббентроп. Переговори
завершилися підписанням Пакту про ненапад, за яким в історіографії закріпилася
назва «Пакт Молотова — Ріббентропа» і який по суті був пактом Сталіна —
Гітлера.
Документ справив
найтрагічніші наслідки для народів Європи і світу. Саме ця угода стала тим
механізмом, який «відчинив двері» для нової світової війни.
Термін дії угоди визначався десятьма роками з автоматичним продовженням на п’ять років у випадку, якщо жодна зі сторін його завчасно не денонсує. Обидві держави зобов’язувалися утримуватися від будь-яких насильницьких дій одна щодо одної, висловлювали готовність не підтримувати третіх держав у разі нападу на якусь із договірних сторін. Угода забороняла брати участь у міжнародних блоках та союзах, спрямованих проти когось із учасників пакту.
«Нейтральні
країни: Ми в б-б-безпеці, поки сидимо т-т-тихо…» Карикатура Л. Іллінверта з
британської газети «Дейлі мейл», 1940 р.
Поруч із
договором уклали таємний додатковий протокол, який передбачав розмежування сфер
впливу сторін у Східній та Центральній Європі. Цей документ грубо порушував
суверенітет і територіальну цілісність цілої низки незалежних держав.
Радянська сфера
впливу охоплювала Естонію, Латвію, Фінляндію, Бессарабію та східну частину
польської держави (на схід від річок Нарва, Вісла, Сян). На радянському боці,
окрім українських і білоруських етнічних земель, опинилися Люблінське та
частина Варшавського воєводства, заселених головним чином поляками.
Ця змова відверто
порушувала існуючі європейські кордони та систему міжнародних угод. По суті
Німеччина та СРСР цим ініціювали не лише швидкий поділ Польщі, але й
континентальний воєнний конфлікт, бо гарантами безпеки Польщі виступали
Британія та Франція.
Радянська сторона
заперечувала аж до кінця 1980-х років існування таємних протоколів до Пакту про
ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом та пізнішого Договору про дружбу та
кордон.
Питання про
таємні протоколи постало під час перебудови. Спеціально створена Особлива
комісія на чолі з секретарем ЦК КПРС Олександром Яковлєвим вивчила питання і на
з’їзді народних депутатів СРСР 24 грудня 1989 року виклала висновки. З’їзд
засудив факт підписання таємного додаткового протоколу та інших таємних
домовленостей з Німеччиною, зазначивши, що прописані у них розмежування «сфер
інтересів» СРСР і Німеччини та інші дії юридично суперечили суверенітету третіх
країн.
Радянський
оригінал додаткового протоколу знайшли дещо пізніше — у жовтні 1992 року після
розсекречення архіву ЦК КПРС. Цей таємний протокол разом з іншими документами
«Особливої папки» оприлюднили наприкінці 1992 — на початку 1993 років.
Проте й у наш
час, всупереч історичним фактам, наявність додаткового таємного протоколу
радянсько-німецького пакту багатьма російськими істориками та політичними
діячами заперечується як, начебто, підробка, сфальшована західними спецслужбами
з метою заплямування СРСР.
Підписання пакту зробило керівників СРСР співучасниками злочину, здійсненого Гітлером, — розв’язання Другої світової війни.
Кирило Галушко,
Ростислав Пилявець
Далі буде...
Немає коментарів:
Дописати коментар