Якщо ми вимовимо
серед друзів або знайомих такі імена, як Ерік Артур Блер, Реджіналд Кеннет
Дуайт, Едсон Арантіс ду Насіменту, Софія Віллані Шиколоне або Аллан Стюарт
Конігсберг, і запитаємо їх, що це за люди, то малоймовірно, що хтось
відповість.
Проте імена
письменника Джорджа Орвелла, музиканта Елтона Джона, футболіста Пеле, актриси
Софі Лорен та режисера Вуді Аллена добре відомі багатьом з нас. Важко уявити,
але перші імена всі ці люди отримали при народженні, а прославилися під
вигаданими іменами, які називають псевдонімами.
Чому ж багато творчих людей беруть псевдонім? Навіщо піддавати забуттю своє власне ім’я, щоби здобути славу під новим — псевдонімом? Невже вибір вигаданого імені здатний змінити людську долю? Як це — стати іншим і залишитися собою?
Написавши, подписывайся. Если не гонишься за известностью и боишься, чтобы тебя не побили, употреби псевдоним. Но памятуй, что какое бы забрало ни скрывало тебя от публики, твоя фамилия и твой адрес должны быть известны редакции.
Это необходимо на случай, ежели редактор захочет тебя с Новым годом поздравить
Антон Чехов «Правила для авторів-початківців»
ІСТОРІЯ
ПСЕВДОНІМУ
Псевдонім у
перекладі з грецької означає неправдиве чи вигадане ім’я (прізвище), яке людина
використовує замість свого справжнього, отриманого від народження та
зафіксованого в офіційних документах імені.
Історія появи
псевдоніма веде початок із раннього християнства, та особливого поширення явище
використання вигаданих імен досягло в епоху Відродження. У християнській
традиції була обов’язковою зміна імені при прийнятті священником сану, а ім’я
папи римського завжди носить запозичливий характер і є псевдонімом.
Раннє
використання псевдонімів також було характерним під час вступу новобранця до
війська; традиція збереглася до сьогодні, і тепер у якості псевдонімів
військовослужбовців виступають їхні позивні — таким чином зберігається повна
анонімність військового під час бойових дій.
Систематизація та
перші наукові статті про псевдоніми виникають у XVII столітті.
Зокрема, в 1652
році з’явилася книга І. Сауерса «Про підписи і знаки, під якими приховані
справжні імена», у 1669-му — трактат Ф. Гейслера «Про зміни імен та анонімних
письменників», а 1674 року Вінцент Плакцій видав «Огляд анонімів і
псевдонімів», який був доповнений у 1690 році книгою француза Анрі Байє з дуже
довгою назвою «Автори, що ховалися під чужими, запозиченими, вигаданими,
хибними, зашифрованими, навмисне зміненими, вивернутими або перекладеними іншою
мовою прізвищами».
Багато великих
художників Відродження відомі нам тільки під псевдонімами: наприклад, Рафаель
насправді Рафаелло Санті, Ель Греко — це Доменікос Теотокопулос, Караваджо —
Мікеланджело Мерізі, а Боттічеллі — це художник Алессандро ді Маріано ді Ванні
Філіпепі, псевдонім якого перекладається як «барильце».
В епоху
Відродження псевдоніми набувають популярності серед людей творчих та
інтелектуальних професій — від художників та письменників, до вчених та
філософів.
Кожне наступне
століття, починаючи з XVII, збільшує кількість бажаючих використовувати магію
та привабливість псевдоніма, а у віці двадцятому псевдоніми охоплюють усі сфери
діяльності людини — від поезії до політики.
Під час
Жовтневого перевороту 1917 року у ході був жарт, що революцію зробили
псевдоніми.
Вацлав
Михальський у книзі «Весна в Карфагені» (2003) пише: «Переважна більшість
борців за світле майбутнє діяла не під рідними прізвищами, а під псевдонімами
чи під прізвиськами. В емігрантській пресі так і писали: «У Росії до влади
прийшли псевдоніми». Чи це випадково? Навряд. Усвідомлено? Ймовірніше, ні.
Інстинктивно. Усі великі неподобства у світі завжди відбуваються в ім’я правди,
добра і справедливості. Ну як тут не сховатися за псевдоніми».
Проте для творчих
людей причини заміни справжнього імені вигаданим відрізняються від мети
застосування гидких кличок політиків-злочинців типу Леніна, Сталіна чи Троцького,
і саме їх спонукальні мотиви цікаві нам усім.
НАВІЩО ЛЮДИНІ ПСЕВДОНІМ
— Да, кстати, Ляпсус, почему вы Трубецкой? Никифор Трубецкой? Почему вам не взять псевдоним еще получше? Например, Долгорукий! Никифор Долгорукий! Или Никифор Валуа? Или еще лучше — гражданин Никифор Сумароков-Эльстон?
Ільф та Петров «Дванадцять стільців»
То чому ж творчі
люди минулого й сьогодення публікують книги, пишуть картини, знімають
кінофільми, роблять кар’єру актора, музиканта та співака під несправжнім ім’ям?
Хто надійно захований від настирливої публіки і створює заслін між
собою-людиною та собою-творцем? Навіщо прославляти псевдонім, кидаючи в забуття
своє справжнє ім’я?
Причини, які
спонукають творчу людину обрати той чи інший псевдонім, можуть бути різними,
але загальні тенденції використання вигаданого імені вже відомі.
Головною
підставою для заміни справжнього імені на псевдонім є неблагозвучність свого
імені та прізвища. Автор вважає, що стати відомим письменником з ім’ям
Ієхіел-Лейб Файнзільберг або Амандіна Аврора Люсіль Дюпен, Семюел Ленгхорн
Клеменс або Вільгельм Аполлінарій де Вонж-Костровицький є геть немислимим, а
ось Ілля Ільф, Жорж Санд, Марк Твен і Гійом Аполлінер — зовсім інша річ!
Іноді псевдонім
необхідний, оскільки власне прізвище, ім’я та по батькові нестерпно довгі та
нудні, а для акторів, співаків і музикантів, людей публічних — це абсолютно
неприйнятно.
Наприклад, Роберт
Аллен Циммерман — Боб Ділан, Георгіос Кіріакос Панайоту — Джордж Майкл, Моріс
Джозер Майклуайт — Майкл Кейн, Франческа Романа Рівеллі — Орнелла Муті, Стефані
Джоан Анджеліна Джерманотта — Леді Гага, Філіпп Ауреол Теофраст Бомбаст фон
Гогенгейм — Парацельс.
Буває, що
псевдоніма не уникнути, тому що у вас знайшовся видатний попередник
однофамілець, бо стати відомим під прізвищем Шекспір або Достоєвський —
безнадійна справа.
Іноді в епоху
жорсткої цензури псевдоніми використовувалися авторами з метою особистої
безпеки, у деяких країнах це й досі є поширеною практикою.
Для творчих
початківців псевдонім може бути необхідний, щоб захистити власне ім’я від
негативної реакції оточуючих на результати їх творчості. Автор завжди може
сховатися за псевдонімом, ніби за щитом невідомості, і навіть кинути його на
поталу публіці, залишивши віч-на-віч із критиками та хейтерами.
Зрідка письменник
бере псевдонім, оскільки, будучи науковцем у серйозній галузі мистецтва, видає
твори, які можуть «зганьбити» його основне заняття.
Скажімо, Григорій
Шалвович Чхартишвілі, відомий вчений-японіст та перекладач з японської мови,
став автором «розважальних» детективів, а тепер дуже відомим письменником
Борисом Акуніним.
Іноді псевдонім
необхідний, щоб об’єднати під одним ім’ям двох чи групу авторів, наприклад:
Козьма Прутков (три брати Жемчужнікові + Олексій Костянтинович Толстой),
Кукринікси (три художники: Купріянов, Крилов та Соколів), Бустос Домек —
спільний псевдонім двох аргентинських письменників Хорхе Луїса Борхеса і
Адольфо Біой Касареса.
Писатели Хорхе Луис Борхес и Адольфо Биой Касарес, писавшие под псевдонимом Онорио Бустос Домек. В 1942 году был опубликован сборник детективных рассказов «Шесть задач для дона Исидро Пароди». За ним в 1946 году последовали еще два рассказа — «Две достопамятные фантазии».
Хорхе Луїс Борхес та Адольфо Біой Касарес, які писали під псевдонімом Оноріо Бустос Домек. У 1942 році була опублікована збірка детективних оповідань «Шість завдань для дона Ісідро Пароді». За ним у 1946 році були ще два оповідання — «Дві достопам’ятні фантазії» / wikipedia.org
Буває, що
псевдонім виникає цілком випадково — як в історії зі всесвітньо відомим
телеведучим Ларрі Кінгом, який мав при народженні ім’я Лоренс Харві Зейгер та
працював прибиральником на радіо і, коли одного разу його попросили вийти в
радіоефір замість ведучого, що захворів, взяв перший-ліпший псевдонім, який
потім замінив йому офіційне прізвище.
А іноді творча
людина хоче наголосити на своїй національній приналежності, подібно до
геніальної української поетеси Лариси Петрівни Косач-Квітки, котра стала всім
відома під псевдонімом Леся Українка.
Трапляється, що використання псевдонімів проводиться з метою містифікації: тут показовою є історія письменника Романа Лейбовича Кацева, який завдяки псевдонімам став єдиним в історії двічі лауреатом Гонкурівської премії: 1956 року як Ромен Гарі, а 1975-го — як Еміль Ажар.
ХТО Є ХТО
Обрати псевдонім легше, ніж створити ім’я
Артур Блох
Адже багатьох відомих людей насправді звали не
так:
- Альберто Моравіа — Альберто Пінкерле;
- Анатоль Франс — Жак Анатоль Франсуа Тібо;
- Андре Моруа — Еміль Саломон Вільгельм Ерзог;
- Андрій Білий — Борис Миколайович Бугаєв;
- Андрій Платонов — Андрій Платонович Климентов;
- Анна Ахматова — Анна Андріївна Горенко;
- Болеслав Прус — Олександр Гловацький;
- Джек Лондон — Джон Гріффіт Чейні;
- Ігор Северянин — Ігор Васильович Лотарєв;
- Кнут Гамсун — Кнут Педерсен;
- Льюїс Керролл — Чарльз Лютвідж Доджсон;
- Марко Вовчок — Марія Олександрівна Вілінська-Маркович;
- Мольєр — Жан-Батіст Поклен;
- Новаліс — Фрідріх фон Гарденберг;
- О. Генрі — Вільям Сідні Портер;
- Остап Вишня — Павло Михайлович Губенко;
- Панас Мирний — Опанас Якович Рудченко;
- Пабло Неруда — Нафталі Рікардо Рейєс Басуальто;
- Стендаль — Анрі-Марі Бейль;
- Шолом-Алейхем — Соломон Наумович Рабінович;
- Поль Елюар — Ежен Еміль Поль Гредель;
- Януш Корчак — Ерш Хенрік Гольдшмідт;
- Вупі Голдберг — Керін Елейн Джонсон;
- Демі Мур — Деметрія Джин Гайнс;
- Жан Габен — Жан-Алексі Монкорже;
- Зіновій Гердт — Залман Афроїмович Храпінович;
- Марина Владі — Катерина Марина Полякова-Байдарова;
- Мерілін Монро — Норма Джин Бейкер;
- Стінг — Гордон Меттью Томас Самнер;
- Чарлі Шин — Карлос Ірвін Естевес;
- Шер — Шерілін Саркісян;
- Едіт Піаф — Едіт Джованна Гассьйон;
- Еразм Роттердамський — Герхард Герхардс;
- Вольтер — Франсуа-Марі Аруе;
- Костянтин Станіславський — Костянтин Сергійович Алексєєв;
- Тіна Тернер — Анна Мей Буллок;
- Фаїна Раневська — Фанні Гіршівна Фельдман;
- Фредді Меркьюрі — Фаррух Булсара.
І ще тисячі й
тисячі імен більше чи менше відомих, перераховувати їх можна майже до
нескінченності. Бо поки існує мистецтво, існуватиме й псевдонім — яскраве ім’я
автора, що запам’ятовується.
Мартін Гал
Український
письменник
Немає коментарів:
Дописати коментар