Історичний дайджест/Historical digest: Різдво у петриківському розписі

Серед традиційних тем петриківського розпису є й особлива – Різдво. Навіть зима на петриківських мальовках яскрава і тепла, з особливим святковим настроєм.

…На полях замерзли грудки,

скоро – Диво, Різдвяні Святки!

Буде мед, узвар і кутя,

і народиться Боже дитя.

Встане-зійде зоря-звізда,

полетить золота Коляда

над степами й димами рідними,

над багатими і над бідними.

На Святвечір, в Різдвяну ніч

гарно буть не самому в хаті,

і у світлі воскових свіч

ждать Божественної благодаті.

Леся Степовичка

Христос народився! Худ. Галина Назаренко.

Різдво – пора піднесеного настрою, чудес і єднання зі сім’єю. Завжди хочеться, щоб магія зимових свят продовжувалася якомога довше. Саме тому ми пропонуємо добірку картин петриківського розпису про різдвяні традиції на Придніпров’ї.

Мальовка Катерини Дьяченко для поштової листівки.

Петриківський розпис – українське декоративно-орнаментальне народне малярство, яке сформувалося на Дніпропетровщині в селищі Петриківка. Побутові речі з візерунками в стилі петриківського розпису збереглися з XVII століття. Нині знаменита техніка малювання перетворилася на бренд. У 2012 році Міністерство культури України визначило петриківський розпис об’єктом нематеріальної культурної спадщини України. 5 грудня 2013 року Петриківський розпис було включено до Списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Різдво. Худ. Вікторія Тимошенко.

Петриківський розпис відзначається особливою самобутністю і водночас органічно продовжує народні традиції регіону Придніпров’я. Це цілий пласт оригінальної національної культури України. У давнину розписувалися не лише хати, а й усі господарські споруди у селянській садибі. Це була ціла традиція – щороку наново розписувати хату, оновлювати житло, немов власне життя. З часом символічний розпис удосконалювався. Настінні розписи, які здавна робилися власноруч виготовленими барвниками з соків рослин, переходять на папір, фарби змінюються на фабричні, відкриваються нові художні можливості, що збагачують розвиток традиційної школи.

Але у петриківському розписі не змінюється головне – духовна єдність людини з природою, навколишнім середовищем і вільне виявлення творчої особистості майстра.

В основу поданих нижче зразків лягли зимові барви та святковий настрій різдвяних свят. Споконвіку існував у нашому народі гарний звичай на Різдво бажати один одному і господарям щастя, здоров’я, многих літ і всіляких статків у хаті й родині.

«Різдвяна коляда». Худ. Галина Назаренко.

Худ. Галина Назаренко.

Благословіть колядувати!

Уже по Святій Вечері українці починали ходити по хатах, піснями та святковим дійством поздоровляли господарів, усю родину, бажаючи їм злагоди й достатку. Колядники носять із собою на палиці велику зірку – вона символізує Віфлеємську, яка ознаменувала народження Христа. Перед тим, як зайти до житла, молодь або дітлахи просять дозволу заколядувати. Коли господарі погоджуються, колядники починають співати про народження Христа, а також бажають господарям щастя, здоров’я і достатку, за що колядників обдаровують солодощами та грошима. Вважається, що чим більше колядників відвідає оселю, тим щедрішим буде для родини рік.

Вертеп від хати і до хати

Пливе, мов човен, у снігах.

– Благословіть колядувати! –

Змахнув крилом Різдвяний птах.

– Благословіть колядувати!

– рипить під чобітками сніг.

– «Я хочу срібну гривню мати!» –

колядників лунає сміх.

І предків незабутніх лиця,

прилинуть до вікна: «Дивись,

чи всі дванадцять страв на місці,

чи наш звичай не перевівсь?»

На землю сніг впаде лапатий,

з гостинцем зайчик пробіжить.

«Благословіть колядувати!..»

Різдво дає нам силу жить.

Так повелося в Україні

віддавна славити Христа.

Бо в ніч Різдвяну зореплинну

нам сяє істина проста:

«Ісус родився! Прославляймо

Його народження Святе.

У Сина Божого навчаймось

Любити ближніх, як себе».

Встає зоря над Віфлиємом,

пливе Різдвяна Коляда.

Радіє світ, і в ньому є ми,

є Україна молода.

– Благословіть колядувати! –

лунає в селах і в містах.

В оселю входить Божа Мати

із Немовлятком на руках...

Леся Степовичка

Різдвяні колядницькі ватаги споряджали переважно хлопці. Вони заздалегідь вибирали ватага, «козу», «пастуха з пугою» тощо. «Козу» зодягали у вивернутий вовною назовні кожух, прилаштовували солом’яні роги, хвіст і дзвіночок на шию. Обов’язковим атрибутом мала бути рухома зірка, яку постійно носив ватаг («береза»).

Заходячи на подвір’я, колядники просили дозволу і, коли господар погоджувався, починали виставу з пісень-колядок та жартівливих сценок. Колись кожна українська родина вважала за честь, якщо колядники її не оминули і прийшли привітати з Різдвом Христовим.

Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся!