Франц Мазох – видатний лікар і викладач в тіні відомого онука

  

Так, це від його прізвища, успадкованого онуком – письменником на ім’я Леопольд фон Захер-Мазох – походить термін «мазохізм». Лікар родом з Румунії Франц Мазох наприкінці XVIII століття очолив львівське товариство хірургів-практиків,  у перші роки ХIX-го, був одним з тих, хто рятував Львів від епідемії віспи. Втративши єдиного спадкоємця, він все ж таки зберіг прізвище для історії, а от династія лікарів пішла до забуття.

Франц, Франциск або Францискус Мазох народився 21 квітня 1763 року  у Темешварському Банаті (сучасна Румунія). Студіював філософію у Тирнаві й Празі, закінчив медичний факультет Віденського університету. Від 1788 року працював у віденському загальному шпиталі. Одружившись з Розою П’єро 10 лютого 1793 року тридцятилітній лікар переїздить до Львова, як і багато його сучасників, у пошуках кращої долі. Місто приєднане до Австрійської імперії відносно недавно стрімко перебудовувалось, вирувало реформами, і віддячувало ентузіастам, які тут селились, за сумлінну працю достойним життям.

У тому ж 1793 році Франц Мазох стає професором кафедри хірургії Львівського університету, отримує звання почесного громадянина Львова. Майже одразу долучається до товариства хірургів-практиків, яке невдовзі й очолює. Доктор фармацевтики, професор медико-теоретичного навчання для хірургів – у 1802 році його вперше обирають ректором Львівського Університету. Тоді на галицьких землях вкотре спалахує епідемія віспи. Як відповідь на цей природний виклик, Ф. Мазох разом з професорами Крауснекером та Седеєм власним коштом створює заклад безкоштовного щеплення. А за 4 роки, коли вірус пожвавлюється знову, дбаючи про якість вакцини, наказує постачати її безпосередньо з Англії. Можемо уявити авторитет людини, котра віддає подібний наказ. Не дивно, що серед населення повага до лікаря стрімко зростала. Пізніше Леопольд фон Захер-Мазох у спогадах про своє дитинство напише “коли ми проходили єврейським кварталом, перехожі кланялися доземно дідусю”.

 

Головний корпус медичного факультету поч. ХХ ст. Фото взято з архіву ЛНУ

Водночас консисторія (керівний орган університету – сенат) ставиться до викладача-добродія дещо інакше. Автор «Історії Львівського університету» Людвіг Фінкель, вивчаючи протоколи вишу, натрапив на декілька неприємних зауваг щодо доктора Мазоха. Зокрема, у 1797 році професор видав свідоцтво хірургові єврею без відома представника медичних студій у консесі. А в 1806, у розпал боротьби з віспою його звинуватили у недбалості в службових справах. Позаяк, того ж 1806 року польські магнати Яблонський, Цетнер, Потоцький, низка впливових міщан, а також львівські архієпископи латинського та вірменського обрядів звертаються до цісаря, просячи надати Францу Мазоху шляхетство за велику самопожертву, виявлену ним у виконанні професійного обов’язку медика. На жаль, цісар прохання відхиляє.

У 1807 році Мазох відмовляється від професорства та виходить на пенсію. На довгі 20 років, чоловік, який поєднував у собі дві найшляхетніші професії – лікар і викладач –  цілком присвячує себе першій. Доки у 1827 його не обирають ректором знову. Знову доводиться ділити професійні обов’язки з суспільними. Rector magnificus Львівського університету за сумісництвом депутат Станового сейму від Перемийської греко-католицької митрополичої капітули.

У будинку №97 біля Краківської брами, неподалік Латинської катедри відомий лікар прожив увесь вік. Стіни Катедри розділили радість батьківства із 41-річним Мазохом, коли той хрестив первістка – Йосифа  Едуарда Антона. За місяць разом з ним оплакували хлопчикову смерть. Усього дружина Роза П’єро подарувала Францу п’ятеро дітей й загинула через 3 дні після народження останньої дівчинки. Лише трьом нащадкам Франца Мазоха судилося дожити до дорослого віку. Синові Францу Каролю, донькам Зиновії та Кароліні (у джерелах частіше зустрінете Шарлота).

Вирішивши продовжити династію лікарів, Франц Мазох молодший швидко здобув докторський ступінь й відразу пішов працювати у шпиталь. Під час епідемії тифу, підхопивши вірус від одного з пацієнтів, юнак помер – розпачу батька не було меж. Минає одинадцять років опісля сімейної трагедії, перш ніж Франц Махох старший просить дозволу цісаря передати своє прізвище «у спадок» чоловікові своєї доньки Кароліни, директору львівської поліції Леопольду Захеру. На цей раз цісар дає згоду.

Запис у метричній книзі Катедрального собору говорить про смерть Франца Мазоха 18 березня 1845. Похований він на Личаківському кладовищі, де і зараз не важко знайти пам’ятний обеліск. Але хто шукатиме? Майже два століття на ньому квітне кам’яний мак, парадоксально і пророче – символ забуття. Трохи вище викарбуваний, за різними припущеннями, герб лікарської династії або ж емблема медицини, стилізована під герб: під цісарською короною посох Ескулапа. Вінчає меморіал, не портрет, померлого, а куля з двома крилами, Земна куля, довкола якої звивається кільцем символ часу – змія. Портрет самої вічності, яка забуває миті, мов «кусає себе за хвіст». Вічність на тлі одного непомітного, але достойно прожитого життя.

Ксенія ЯНКО