Цієї зими виходить книга Філа Пухарєва «Це вам не естрада. Крутими стежками української поп-музики XX століття». Пухарєв — музичний оглядач у багатьох українських медіа, він розповідає про українську попмузику 1950—1990-х років. У книзі він пише про головні події української попсцени, хіти радянського періоду та їхніх виконавців. «Бабель» з дозволу видавництва «Лабораторія» публікує уривок з книги — про те, як композитор Ігор Шамо і поет Дмитро Луценко за два дні написали гімн Києва.
У травні 1962-го
столиця України здобуває комуністичну «ачівку» — Орден Леніна. Тому міська
влада готується прийняти делегацію із «самої» москви, яку хоче вразити
особливим подарунком — піснею про Київ. Колись популярний «Київський вальс» для
цього вже не годиться. Шлягер, який написали Платон Майборода та Андрій Малишко
в далекому 1950-му, нині слухають хіба динозаври. По щось сучасніше треба йти
до нових хітмейкерів, що саме вриваються у 60-ті.
Обов’язковий
відомчий пунктик: автор музики до поп-гімну Києва має бути корінним киянином.
Ним стає 37-річний Ігор Шамо. Подейкують, композитор вміє «витягати» мелодії з
повітря. І це чудово, бо на все про все він має лише два дні.
«Хай Київ тебе надихне!»
Одна безсонна ніч
— і на столі Ігоря Шамо вже лежать ноти майбутнього гімну Києва. Тим часом
Дмитро Луценко легко дає собі раду з куплетами, але забуксовує на приспіві.
Перед поетом
вимальовується сюжетна арка треку. Столичне надвечір’я перетікає у глибоку ніч.
Дотліває вогонь дня, воскресаючи електричними спалахами у вікнах панельних
будинків. А далі... Що далі? Бракує ще кількох рядків — чіпких і звучних. Без
них усе це — лише красиві, але беззмістовні картинки, наче згенеровані штучним
інтелектом.
Ситуацію рятує
Ігор Наумович. «Дімо, а сходи-но прогуляйся, — радить композитор
другу-співавтору. — Якщо пісня про Київ, то хай він тебе і надихне!». Втомлений
і змучений недосипом поет виходить на розлиту сонцем Володимирську гірку. Його
увагу привертає якийсь впертий хлопака, що залицяється до неприступної красуні.
«Скажи, ну як тебе не любити?!» — у відчаї кричить він дівчині вслід.
Історія замовчує,
чим завершилися спроби горе-донжуана. Зате ми точно знаємо, що після цієї фрази
творчим стражданням Дмитра Луценка настав кінець. «Ігорю, є лірика!» —
повідомляє співавтору щасливий поет. І тут таки зачитує йому те, що вийшло:
Де колишуться
віти
Закоханих мрій…
Як тебе не любити,
Києве мій!
Буду мріяти й
жити
На крилах надій…
Як тебе не
любити,
Києве мій!
Вечорів оксамити,
Мов щастя прибій…
Як тебе не любити,
Києве мій!
Замовники з
високих кабінетів приймають пісню Шамо та Луценка без правок. Проте залишається
ще одне питання. Хто зможе вивчити «Києве мій» на позавчора і не налажати з
виступом перед партійною елітою?
«Російський слід»
українського шлягеру
Cтати народним
артистом України тюменцю Юрію Гуляєву допоміг щасливий випадок. У 1960-му
співак виступає на компартійному «корпоративі» з нагоди українських днів у
москві. Особливо бурхливі оплески в його бік лунають від Микити Хрущова.
Кілька слів на
вушко від захмелілого генсека — і росіянин, що п’ятий рік працює при Донецькій
філармонії, робить карколомний кар’єрний стрибок у напрямку Києва. В
українській столиці Гуляєв працює в опері. Допоки не знаходить пісню, що робить
із нього поп-зірку. Точніше, пісня знаходить співака сама.
27 травня 1962
року Юрій Гуляєв виконує «Києве мій» у Жовтневому палаці. Заради історичної
справедливості на сцені до росіянина долучається українець Костянтин Огнєвий.
Невдовзі Костянтин Дмитрович наробить естрадного галасу з хітами «Кохана» та
«Чорнобривці». Натомість на Юрія Олександровича чекатиме москва. А його фани
чекатимуть на «Києве мій» на концертах від Ужгорода до Новосибірська.
Але чому
саундтрек української столиці доручили заспівати саме Гуляєву? Є кілька
можливих пояснень. По-перше, київські чиновники чудово знали про фурор співака
на московському бенкеті. По-друге, етнічний росіянин, що співає про український
Київ, — ідеальний спосіб задобрити москалів. Є ще третя версія, і до неї багато
запитань. Нібито ідею «Києве мій» Дмитру Луценку підкинув сам Юрій Гуляєв під
час тієї ж таки прогулянки Володимирською гіркою. І лише потім на обрії
з’явився Ігор Шамо, який смиренно написав мелодію за референсами співака.
Втім,
безпосередні автори пісні нічого такого публічно ніколи не розповідали. Тут явно
відгонить пропагандистським фейком з метою інтегрувати «російський слід» в
українську естрадну класику.
Рецептів створення пісень не може бути. Єдине, що можу сказати: нам приємно, що ця пісня пройшла випробування часом.
Дмитро Луценко про «Києве мій»
Love is in the air
«Києве мій» — пісня не просто про любов до міста. Вона про любов як таку. Я не випадково розповідав вам лавсторі Ігоря Шамо та Дмитра Луценка. Обидва естрадники знайшли у Києві свою долю та своє покликання. Дніпрові кручі, оксамитові вогні ліхтарів, жовтогарячі канни — кожен популярний туристичний геотег, кожен невідомий закуток української столиці пульсував у ритмі переповнених натхненням сердець творців.
І хоч приводом до
створення пісні стала комуністична нагорода, проте ми отримали справжній шлягер
про Київ, актуальний і сьогодні.
Автори «Києве
мій» щиро любили місто, і воно відповідало їм взаємністю. Точніше, досі
відповідає. У 2014-му міська влада затвердила шлягер Шамо — Луценка офіційним
гімном Києва. Присвяту незламній українській столиці можна почути на Майдані
Незалежності на початку кожної години.
Софія
Коротуненко, Катерина Коберник
Немає коментарів:
Дописати коментар