Відкриваючи таємниці Басейної

  

Цього року відомий київський дослідник та краєзнавець Аркадій Третьяков презентував свою нову книгу «Вулиця Басейна. Архівні дослідження», де він детально розкрив історію однієї з найвизначніших вулиць Києва, починаючи від перших садиб і до сучасного вигляду, який вона набула на межі XIX-XX століть.

Ця невеличка вулиця у серці столиці, що зберегла свою історичну назву — нині є своєрідним діловим центром української столиці, де поряд з відомими пам’ятками архітектури знаходяться численні крамниці, кафе, торгові комплекси та звичайно ж, Бессарабський ринок.

«Вечірній Київ» зустрівся з паном Аркадієм Третьяковим, щоб дізнатися більше про створення книги та про історію самої вулиці.

— Пане Аркадію, що надихнуло вас написати книгу саме про Басейну?

— Для мене цей район завжди був рідним і особливим, адже я прожив понад 50 років на сусідній вулиці Шота Руставелі. Свого часу я вже написав книги про Бессарабську площу та вулицю Малу Васильківську (нині — Шота Руставелі), тому логічним продовженням стало дослідження вулиці Басейної. Кожна з цих книг має своє місце в моєму серці, і я сподіваюсь, що вони допоможуть киянам і гостям міста глибше зрозуміти його історію та культуру.

 

 

— Які цікаві історичні факти або події ви відкрили під час дослідження цієї вулиці?

— Про вулицю Басейну не існувало окремого дослідження до моєї книги, що стало для мене справжнім викликом і одночасно натхненням. Я звернувся до архівних матеріалів і знайшов багато цікавих фактів. Наприклад, що на початку XX століття вулиця була кордоном двох адміністративних районів Києва — поліцейських дільниць. Непарна сторона відносилася до елітної Палацової дільниці, а парна — до Либідської.

Найбільш несподіваним відкриттям став проєкт сараю, розроблений у 1897 році знаменитим зодчим Владиславом Городецьким. Це стало доказом того, що навіть видатні архітектори починали з невеликих проєктів перед тим, як створювати великі будівлі.

Також надзвичайно цікаво було працювати з архівними документами, щоб знайти унікальні авторські креслення відомих київських архітекторів та порівняти їх з сучасними світлинами будівель. Окрім того, мені вдалося дізнатися чимало цікавого про імена відомих киян, які в різний час проживали тут, або ж активно долучалися до розбудови вулиці.

 

Будівлі №5-а та 5-б, збудовані за проєктом Володимира Ніколаєва. Фото: Олексій Самсонов

— Як вулиця Басейна змінилася з плином часу?

— Спочатку вулиця забудовувалася здебільшого одноповерховими спорудами. Це були невеличкі садиби, які відображали типові тогочасні архітектурні стилі. Але в кінці ХІХ — на початку XX століття в місті починається будівельна лихоманка, тож ситуація докорінно змінилася. А на місці одноповерхових будинків виростали розкішні 3-5 поверхові прибуткові будинки. На перших поверхах цих будинків розміщувалися переважно різноманітні крамниці, що сприяло розвитку торгівлі та економіки цього району.

На жаль, частина цієї забудови була втрачена в різний час, зокрема кварталу, де знаходиться нинішня будівля ТЦ «Мандарин Плаза». Проте сучасна вулиця Басейна, яка має довжину лише 300 метрів, відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні архітектурного обличчя Києва, оскільки на ній знаходиться чимало знакових архітектурних об’єктів та пам’яток, зокрема і будівля колишнього готелю «Пале-Рояль» на Басейній 1/2.

 

— Ви згадували, що понад півстоліття проживали неподалік. А чи є на цій вулиці місця, які мають особливе значення для вас особисто?

— Звичайно, з багатьма будинками на Басейній у мене пов’язані якісь спогади чи життєві історії. Але, мабуть, особливе значення для мене мав будинок № 16 — «Нічліжний дім» або «Нічліжка Терещенка». Він був зведений на «острівці» посеред вулиці у 1885 році за проєктом Володимира Ніколаєва, коштом відомого благодійника та підприємця Ніколи Терещенка.

Заклад надавав нічний прихисток безхатченкам та був розрахований на 500 місць. А першому поверсі розміщувалися кімнати для жінок, а на другому й третьому — для чоловіків. У радянський час ця будівля використовувалася, як пологовий будинок, а згодом як будівельний офіс.

Сумно, що цей історичний будинок був знесений у 1996 році, у зв’язку з ремонтом трамвайної колії, яку невдовзі демонтували. Ця невеличка, але дуже вишукана будівля з цегляним декором мала надзвичайне значення для історії вулиці, тож її втрата, на мою думку, є досить істотною для Києва.

— Які ще об’єкти та пам’ятки цієї вулиці є найбільш знаковими? І хто є їхнім автором?

— Значну роль у формуванні історичної забудови цієї вулиці відіграв відомий київський архітектор німецького походження Андрій-Фердинанд Краусс, який став автором семи будинків, які нині мають статус пам’яток архітектури та історії.

У роки першої хвилі будівельної лихоманки цей технік-будівельник спорудив понад сотню прибуткових будинків, які стали типовими для нашого міста, визначивши характерні риси київського неоренесансу. Хоча його творіння були дещо однотипними, їх легко впізнати у міській забудові.

Найбільш яскраво талант Краусса проявився у забудові Бессарабського кварталу, де за його проєктами зведені колишні готелі «Оріон» та «Берлін», а також будівлю «Пале Рояль», створивши витримані у єдиному стилі «куліси» для подальшого розвитку забудови. До речі, в наріжному будинку №1/2 архітектор поєднав свій улюблений неоренесанс з елементами мавританського стилю. На жаль, зміна автентичної форми віконних отворів призвела до деякого спотворення цієї будівлі. Також у радянський час була втрачена вежечка над боковим аттиком. Зараз її можна побачити лише на старих світлинах цієї чудової пам’ятки.

 

Також до спадщини Андрія Краусса належать будинки за адресою: вулиця Басейна: № 2, №9, №12/1, №№ 13, 15 та № 21-а. Серед них найцікавішим є величезний прибутковий будинок Михайла Аристархова за адресою Басейна №12/1, який виходить одразу на три вулиці: Басейну, Малу Васильківську (зараз Шота Руставелі) і Еспланадну.

Власник будівлі був успішним підприємцем та відомим виробником ковбас. Будинок виконував різні функції, зокрема: з боку Басейної й Малої Васильківської там були різноманітні магазини та житлові квартири, з боку Еспланадної у підвалі містилося ковбасне виробництво, на першому поверсі була крамниця, а решту приміщень орендувало місто під військові казарми.

Ще одним відомим творцем забудови вулиці Басейної став архітектор Володимир Ніколаєв, підтверджуючи знамениту приказку, що не існує жодної вулиці у центрі Києва, де б не залишив свій слід цей знаний академік архітектури. Він став автором будинків № 5-а та 5-б, які є одним з найяскравіших у забудові вулиці.

Серед архітектури радянського часу, то визначним є будинок №17, зведений у 1954-1955 році за проєктом архітекторки Ольги Лозинської. Замовником споруди стало Управління капітального будівництва Київського міськвиконкому.

Ця будівля є яскравим прикладом повоєнної архітектури 1950-х років і виразним акцентом, який замикає перспективу Еспланадної вулиці, хоча в епоху боротьби з архітектурними надмірностями, ця споруда зазнала від тогочасної влади істотної критики. У 2000-х споруду надбудували мансардним поверхом, що спричинило палку дискусію у суспільстві.

— Як ви вважаєте, чому вулиця Басейна важлива для киян і для історії Києва в цілому?

— Окрім значної архітектурної спадщини, ця вулиця пов’язана з іменами багатьох відомих особистостей та знакових постатей. У різний час тут проживали: оперний співак Михайло Михайлов, політична діячка Ізраїлю Голда Меїр (прожила перші роки свого життя у будинку №5), композитор Рейнгольд Глієр.

 

Свого часу у невеличкому дерев’яному будинку №6 з мезоніном наприкінці ХІХ століття заходився магазин музичних інструментів, яким володів саксонський підданий Моріц-Ернст Глієр. У цьому будинку у 1875 році народився його син Рейнгольд Ернест, який стане всесвітньо відомим композитором. На жаль, сам будинок не зберігся, а зараз на його місці заходиться ТЦ «Мандарин Плаза».

 

Ще одним знаменитим мешканцем цієї вулиці був архітектор Михайло Бобрусов, який керував будівництвом Бесарабського ринку, спроєктував і збудував відомі сходи від Володимирського узвозу до колони Магдебурзького права. Також цей зодчий став автором однієї з наймістичніших споруд Києва — «Будинку з Гургулою» на Великій Житомирській, 8. 

А на Басейній, №12 проживав художник Наум Осташинський. На фасаді можна побачити меморіальну табличку з написом: «У цьому будинку в 1982—2004 роках жив Заслужений учитель України».

На мою думку, саме це робить вулицю Басейну важливою частиною історичного та культурного ландшафту Києва.

— Яким був процес написання книги? На які труднощі натрапляти під час роботи над нею?

— Процес написання книги був доволі складним і вимагав значних зусиль, адже до цього часу ця вулиця не була достатньо досліджена києвознавцями.

Тож я багато працював у різних архівних установах, досліджуючи історичні матеріали з Державного архіву міста Києва, Державного архіву Київської області та Центрального державного історичного архіву України, на базі яких я створив свою книгу про вулицю Басейну. Також використовував і різні літературні джерела та періодичні видання різних років.

Звісно, що працювати в архівах під час повітряних тривог, ракетних загроз та блекаутів було зовсім непросто, але я вдячний працівникам цих установ за їхню допомогу і підтримку. Також вдячний підтримці меценатів та добрих людей, які допомогли знайти кошти на видання цієї книги.

 

— Нещодавно ви також презентували книгу про історію Миколаївського костелу. А над чим працюєте зараз?

— Впродовж багатьох років я колекціоную старовинні листівки із зображенням Києва. Тож вирішив присвятити їм окрему книгу.

Це ще один цікавий проєкт, який дозволяє заглянути в минуле міста та побачити, як воно змінювалося протягом часу. Мені дуже цікаво досліджувати ці історичні матеріали і сподіваюся, що нова книга буде такою ж захопливою для читачів, як і мої попередні роботи.

Довідка.

Аркадій Павлович Третьяков народився 11 травня 1947 року в Києві. Закінчив Київський технікум залізничного транспорту (1966) та географічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1972). Працював у науково-дослідних і проєктних інститутах, у комерційних структурах.

Аркадій Третьяков є автором книжок «Бессарабська площа», «Привіт з Хрещатика», «Мала Васильківська. Шота Руставелі», «Старий Хрещатик і його домовласники», «Будівництво Міського театру в Києві», «Костел св. Миколая в Києві», книжок енциклопедичного характеру, зокрема «Київські купці», де використані багато унікальних світлин з його особистої колекції.

Тетяна АСАДЧЕВА, Олексій САМСОНОВ «Вечірній Київ»