1974, 20 грудня - Василь Сліпак-«Міф» – оперний співак світової слави, воїн та Герой України. Загинув за волю України. «Інакше він не міг»

  

Оперний співак світової слави, соліст Паризької національної опери, волонтер, воїн України, Герой України (2017, посмертно). Змалку був учасником Львівської хорової капели «Дударик» (1983-1994). Співав дискантом і альтом. Про його голос диригент Микола Кацал зауважив (1995): «Його голос я навіть боюсь кваліфікувати певним терміном, бо, мабуть, такого нема». З часом виконував чоловічі баритонові та високі сопранові партії (від фа великої октави до ля другої октави), що є рідкісним явищем у вокальному мистецтві. Навчався у Львівській консерваторії (1992-1996) в класі сольного співу Марії Байко. Перед викладачами консерваторії постало складне завдання навчання за різними програмами: як контр тенора та як баритона. Вже будучи студентом багато гастролював, учасник і лауреат багатьох європейських престижних конкурсів. Від 1997 соліст Паризької національної опери. Продовжив студії у навчальному центрі Lyric Паризької національної опери. Вільно спілкувався та виконував твори французькою, італійською, англійською, німецькою, іспанською, польською та московитською мовами. 19 років прожив у Парижі, двічі отримував пропозицію прийняти французьке громадянство, проте обидва рази відмовлявся, вважаючи себе виключно громадянином України.

Вже від початку 1990-х разом із братом Орестом долучився до діяльности руху «Віра і світло», який опікується розумово неповносправними особами, виступали з концертами в колоніях для неповнолітніх. Активний учасник Помаранчевої революції (2004). Під час Революції гідности, через укладений контракт не зміг особисто бути в Києві, проте від початку подій на Майдані (11.2013) очолив волонтерський рух у Франції. З метою збору коштів влаштовував благодійні концерти, регулярно зустрічався із журналістами та політиками, організовував маніфестації проти московської агресії проти України. Для збору коштів на допомогу дітям жертв війни в липні 2014 разом із відомими європейськими оперними співаками створив фонд «Opera friends for children» («Оперні виконавці – дітям»). У грудні 2014 для допомоги українським воякам заснував благодійну організацію «Fraternité Ukrainienne» («Українське братство»). В січні 2015 долучився до діяльности (обраний заступником голови) асоціації «A travers l’Europe» («Перетинаючи Європу»), яка займалася допомогою дітям, вдовам і родинам військових (посмертно почесний голова асоціації).

Проте інтенсивна волонтерська праця не могла заспокоїти душу українського патріота. Вже на початку 2015 Василь написав Валерії Бурлаковій, воїну добровольчого батальйону «Карпатська Січ»: «Хотів з Вами товаришувати. Тяжко сидіти в тому Парижі. Душа рветься до вас». 9 травня 2015 відспівав на концерті в Парижі, а наступного дня виїхав в Україну на фронт. В лавах 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону ДУК «Правий сектор» воював понад місяць, брав участь в боях у Пісках, в районі Донецького аеропорту, за Авдіївку. Після поранення наприкінці вересня повернувся в Париж. Тоді на рішення «зіркового співака» змінити блискучу творчу кар’єру на виснажливу працю та щоденні небезпеки війни з подивом відреагували медіа. На це Василь Сліпак з окопу влучно відповів: «О Боже, Василь Сліпак – оперний співак – їде на фронт… Наші люди люблять героїзувати будь-що. Гламурний?.. А хто сказав, що Донбас не гламурний? Ось так – Данбасс! Це також гламурне місце. Я не бачу нічого страшного в тому, щоб поміняти комфортне ліжко на бліндаж. Ми, мирні поети, співаки, письменники, вирішили приїхати сюди для підтримки. Хлопці чекають останнього бою. Щоб його виграти…». Вдруге виїхав на фронт у вересні 2015 і в жовтні знову повернувся до Парижа. В червні 2016 втретє опинився на лінії вогню і планував там залишитися на півроку. Прикриваючи побратимів як кулеметник, загинув від кулі снайпера в бою біля смт. Луганське Бахмутського району Донецької области 2016. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі. Волонтери ідентифікували снайпера, який убив українського патріота та всесвітньо відомого співака. Ним виявився зрадник Денис Єфременко на псевдо «Морячок», родом з Донецької области, який у 2004-2006 проходив строкову службу у ВМС України в Криму. Василь Сліпак посмертно відзначений «Бойовим Хрестом Корпусу» ДУК «Правий сектор» та довічно зарахований в лавах Добровольчого Українського Корпусу.

З інтерв’ю Василя Сліпака «Громадському» (червень 2015): «Україна є сильною завдяки своєму народу. Маємо базуватися в майбутньому саме на людях. “Почути свій народ” — насправді це і є суть. Наш народ дуже мудрий. Я бачу Україну успішною державою, в тому числі й на європейській арені. Якщо ми послухаємо самих себе. Тобто український народ».

З публікації французької газети «La Montagne» (1994): «Він дарує винятковий, рідкісний, нечуваний спів… Надзвичайно обдарований сопраніст, володіє тонким, вміло безмежним, що просто зводить з розуму – вібрато – сповненим могутньої сили, що невідомо як вміщається у такому молодому співаку. Ніхто, здається, так не зумів би».

Із спогадів Валерії Бурлакової про Василя Сліпака: «Інакше не міг. Інакше не зміг би дивитися собі в очі у дзеркалі. Як на мене, він хотів не просто ілюзії причетності, він хотів у бій. Міг завжди десь «відсидітися», де тихіше – і всі думали б, що герой все одно… Він хотів у саме пекло, якщо вже вирвався на фронт, нарешті, то максимально діяти, максимально приносити користь».