Неподалік від площі Трокадеро в Парижі, де туристи
полюбляють фотографуватися на тлі Ейфелевої вежі, є цвинтар Пассі. Склеп Марії
Башкирцевої — найвеличніша споруда серед усіх поховань. Шпиль її каплиці з
хрестом можна побачити навіть із-за муру кладовища. Усипальницю прикрашено
вітражами, на одному з них — Марія Башкирцева у повний зріст…
Вона не дожила до 26-го дня свого народження. Видатна
художниця й письменниця, яку відкрили у Франції, — родом з України, з
Полтавщини. Марія Башкирцева є першою жінкою-художницею у світі, представленою
в Луврі. Її картини зберігаються в Афінах, Амстердамі, Белграді, Відні, Ніцці,
Парижі, Чикаго.
Після її смерті в Ніцці з’явилася вулиця Марії Башкирцевої, її полотна можна побачити в постійній експозиції Музею образотворчого мистецтва (Musée des Beaux-Arts de Nice), що розташований на віллі княгині Єлизавети Кочубей — також українки, землячки Марії. Там є зал Башкирцевої.
ЧАСОМ ЩАСЛИВЕ ДИТИНСТВО
Анародилася майбутня французька знаменитість у селі
Гавронці, поблизу всім відомої Диканьки в Полтавській губернії. Сталося це 23
листопада 1858 року. Маєток Башкирцевих на Полтавщині славився своєю розкішшю.
Батько Марії — Костянтин Башкирцев — був той ще гульвіса,
витрачав статки свого батька-генерала на галасливі гулянки у родинному маєтку в
Гавронцях. Тому батьки Марії розлучилися, коли вона була зовсім маленькою.
Після двох років шлюбу молодій дружині набридли постійні стрибки у гречку
чоловіка, і вона разом із тримісячною Марійкою втекла до своїх батьків.
Дівчинці поталанило — Бабаніни (сім’я матері Марії) були також знатними та
заможними.
За допомогою гувернанток Муся (так її називали близькі) вивчила французьку та російську мови, завдяки сільському оточенню — українську. Змалечку дівчинка мала виняткові здібності до малювання, а ще — до музики, танців і співу. Одним із перших її вчителів був відомий український художник польського походження Вільгельм Котарбінський, який брав участь у розписі Володимирського собору в Києві.
Марія Башкирцева. Автопортрет із палітрою, 1882 /
arthive.com
ЩОДЕННИК ЯК ЛІТЕРАТУРНЕ ЯВИЩЕ
У віці 12 років разом із матусею та численним сімейством Марія виїхала за кордон. Побувавши в Австрії, Німеччині, Швейцарії та Італії, 1872 року родина Башкирцевих зупинилася у Франції, в Ніцці. Саме тут Марія почала вести щоденник, що став літературним явищем, коли через кілька років після смерті автора був опублікований у Парижі французькою мовою… Пізніше його переклали всіма європейськими мовами, опублікували в США. Книгу називали найгучнішим твором XIX століття.
«Мені тринадцять років; якщо буду витрачати час, що ж із
мене вийде!» — писала в ньому Муся. У Ніцці вона мала власні розкішні
апартаменти з видом на Середземне море. Поки однолітки Марії продовжували
гратися в ляльки, вона склала собі програму занять, за якою її навчали
викладачі місцевого ліцею. «Десять годин роботи щодня… Я хочу все знати! Коли буде
20 років, хочу все вміти!»
ЦІНУВАТИ КОЖНУ ХВИЛИНУ ЖИТТЯ
Займаючись із приватними вчителями, Марія поглиблено вивчала
історію, літературу, філософію, природничі науки, грала на багатьох інструментах,
постійно вдосконалювалася. Одночасно опановувала мови. Окрім української та
російської, дівчина вільно володіла французькою, італійською, німецькою та
англійською. І все це до 15 років! А в 15 вивчала грецьку та латину, читала
Платона й Арістотеля в оригіналі.
Голос Башкирцевої — меццо-сопрано — оцінив відомий у Франції
професор вокалу Вартель. Він пророкував Марії майбутнє оперної співачки.
«Бережіть голос. Це найдорожче, що у вас є», — казав він їй.
«Сьогодні професор Фачіо змусив мене проспівати всі ноти: у мене три октави без двох нот. Він був здивований. Що стосується мене — я просто незчуюся від радості. Мій голос — це мій скарб!» — пише вона у щоденнику в січні 1886-го.
Марія Башкирцева. Портрет мадемуазель Діни, або Молода
жінка, яка читає «Питання про розлучення» Дюма, 1880 / arthive.com
ПАПА РИМСЬКИЙ І НЕВДАЛЕ КОХАННЯ МАРІЇ
«…і ми вирушаємо до Ватикану. Я ніколи не бачила нічого, що
можна було б порівняти зі сходами та кімнатами, через які ми проходимо. Як у
святого Петра, я бачу все бездоганним…» Цей запис з’явився 22 січня 1876 року,
саме цього дня у Ватикані Марію Башкирцеву з тіткою приймає папа римський Пій
ІХ.
Дівчина знайомиться з одним із майбутніх знакових героїв її
щоденника — графом П’єтро Антонеллі, племінником кардинала Джакомо. Однак
пізніше Марія розчаровується у своєму залицяльникові. Вона їде в Неаполь і Помпеї
— розмірковувати про велич архітектури, вічність мистецтва та страждати…
Її некатолицьке походження унеможливило шлюб з Антонеллі. І
вона вирішує заглибитися в себе. «Я не буду ані поетом, ані філософом, ані
вченим. Я можу бути тільки співачкою та художницею. Це дуже багато. І я хочу
бути популярною, це найголовніше».
НОВИЙ ПОГЛЯД НА ГАВРОНЦІ Й ДИКАНЬКУ
Того ж 1876-го Башкирцева була на батьківщині — приїздила до
батька в Гавронці, намагаючись помирити його зі своєю матір’ю. Вона любила
рідне село: вдягала народний одяг, ходила босоніж, спілкувалася українською з
місцевими дівчатами. Усіх здивував високий рівень знання рідної мови з вуст «європейки».
Тато продовжував жити на широку ногу, а донька Марія тим
часом вивчала дозвілля в Гавронцях і малювала його. Так з’явилося полотно
«Вечір у Гавронцях». Тут дівчині було добре, але дещо смішило її. «Дуже милі
люди, проте тільки те й роблять, що їдять», — записала в щоденнику.
Гостювала Марія і в диканському маєтку князя Сергія Кочубея.
Вона бачила в Європі багато гарних місць, але Диканька вразила її найбільше.
Про це писала у щоденнику: «За красою саду, парку, споруд Диканька може
змагатися з віллами Боргезе і Доріа в Римі… Крім непідробних та незамінних
руїн, Диканька, мабуть, навіть багатша, це майже містечко… Дуже шкода, що світ
і гадки не має про існування цього місця».
Марія Башкирцева. Дощова парасолька, 1883 / arthive.com
ЗДОРОВ’Я — БЕЗЦІННА РІЧ, ЙОГО НЕ ЗАВЖДИ ВИСТАЧАЄ
Та почалися проблеми зі здоров’ям. Через ларингіт дівчина у
18 років втратила голос, а через рік — і слух. Однак, повернувшись до Франції
1877-го, Марія вступила до приватної Академії живопису Родольфа Жуліана в
Парижі й заявила про себе як обдарована та самобутня художниця.
Першого ж року навчання отримала медаль на академічному
конкурсі. Семирічний академічний курс вона пройшла менше ніж за чотири роки,
щороку з медаллю за успіхи. Ім’я української Мусі стає модним у паризьких
салонах.
Академією ходили чутки, що у Марії Башкирцевої нібито роман
із Жулем Бастьєном-Лепажем, майстром реалістичного пейзажу. І що майже всі її
картини — це роботи його пензля… Однак насправді Марія знайшла справжнього
друга. Вона писала у щоденнику: «Зрівнятися з тим, кого наслідуєш, неможливо.
Найвеличніші майстри великі тільки правдою».
У відповідь Лепаж у листі радить юній художниці: «Пишіть,
Марі, простих людей, пишіть тих, які гідні співчуття через свої життєві
негаразди… Тут, у Парижі, їх багато… А загалом, наш світ дуже несправедливий до
багатьох людей. Не засліплюйтеся благополуччям. Ваші картини найкраще говорять
про те, що у вашій душі живе милосердя. А це — така ж дорога річ, як і талант…
Або, може, ще дорожча…»
Уже тяжкохвора (у 20 років її почав «з’їдати» туберкульоз)
Башкирцева працювала в майстерні по 10–12 годин. Сюжети для картин обирала не в
модних салонах Парижа, а на паризькій околиці: прикажчики, хлопчаки-газетярі,
робітники, пралі… 1880 року в Паризькому салоні вона виставляє свою першу
картину «Портрет мадемуазель Діни, або Молода жінка, що читає “Питання про
розлучення” Дюма» й одразу отримує схвальні відгуки.
Однак сухоти підточували її сили. Візити до лікарів, їхні неприємні вироки Марія теж описувала в щоденнику. І картала себе за те, що надто пізно почала працювати… І намагалася наздогнати й перегнати час. Бо лікарі були одностайні: його лишається дедалі менше й менше.
Марія Башкирцева. Зустріч, 1884 / arthive.com
МИСТЕЦТВО ЛІКУЄ ЯК УМІЄ
Башкирцеву визнали майстринею жанрового живопису. Глибоко
реалістичні шедеври живопису, створені нею: «Портрет мадемуазель Діни», «У
майстерні Жуліана», «Дощова парасолька», «Осінь», «Парижанка», «Посмішка
дівчини»… А жанрову картину «Жан і Жак» відзначили 1883 року в Національному
салоні Парижа за найвищу майстерність і за соціальну сміливість.
Серед шанувальників і друзів Башкирцевої були П’єр-Огюст
Ренуар, Клод Моне і Каролюс-Дюран, Еміль Золя, Александр Дюма, Едмон де Гонкур,
Гі де Мопассан.
Щодо останнього, Марія почала з ним листуватися, не чекаючи
зустрічі, а шукаючи чуйного співрозмовника. Минуло небагато часу, і листи
Башкирцевої зачепили Мопассана за живе — він був зачарований щирістю
незнайомки… Їхня зустріч так і не відбулася. Подейкували, що він приходив на її
могилу в Парижі. І тільки там, побачивши її ім’я на кам’яному сувої статуї,
вимовив: «Це була єдина Троянда в моєму житті, чий шлях я усіяв би трояндами,
знаючи, що він буде таким яскравим і таким коротким».
ПЕРЕХІД У ВІЧНІСТЬ
Марії не стало 31 жовтня 1884 року. Перемогти сухоти в неї
не вистачило сил. Спадщина Марії Башкирцевої — це 150 картин, 200 малюнків,
акварелей і скульптур. Тільки з Харківської картинної галереї під час евакуації
за Другої світової війни безслідно зникло майже 70 полотен української художниці.
Їхня подальша доля невідома.
1885-го відбулася посмертна виставка творів Башкирцевої,
організована «Спілкою жінок-художниць і скульпторів». На цій виставці
французькою державою було придбано картини «Мітинг» (або «Зустріч») і «Портрет
мадемуазель Діни» для Люксембурзького музею в Парижі.
Наразі в Україні є лише три полотна Марії Башкирцевої: у музеях Дніпра, Сум та Харкова. У Дніпровському художньому музеї представлена картина «У студії. Майстерня Жуліана», яка багато разів брала участь у міжнародних проєктах у Франції, Іспанії та США.
Марія Башкирцева. У студії. Майстерня Жуліана, 1881 / uaview.ui.org.ua
ЩОДЕННИК ІЗ РЕДАКТУРОЮ МАТЕРІ БАШКИРЦЕВОЇ
У відділі рукописів Національної бібліотеки Парижа
зберігається оригінал щоденника Башкирцевої, всі 84 блокноти й зошити. Щоденник
справляє дивне враження: спочатку впадають в око егоїзм і позамежна
самозакоханість! Але згодом бачимо, що все це є поверхневим, і помічаємо
оголену душу юної дівчини… Іноді починає здаватися, що це двійник Марії
Башкирцевої день за днем записує життя її душі й тіла…
Однак робота рясніє примітками матері Башкирцевої: вона
підчистила деякі факти з життя родини, змістила в часі події, викреслила цілі
сторінки. Навіть день народження доньки змінила з 1858 на 1960 рік (він
зустрічається в деяких джерелах), бо їй здавалося — буде Марія молодшою, більше
вдасться розжалобити людей. Проте сам текст, написаний рукою дівчини, вцілів!
Лише у 1980-х французька дослідниця Колетт Косньє виявила,
що оригінальний текст щоденника Башкирцевої (порівняно з надрукованим після її
смерті) є значно цікавішим. Тисячі сторінок відкривають перед публікою всю
глибину душі цієї неординарної жінки: художниці та письменниці, яка самобутньо
відображала дух свого часу й випереджала його.
Цікаво, що у Франції є премія імені Марії Башкирцевої, яку
можуть отримувати виключно молоді художники з різних країн. Одним із лауреатів
цієї премії став українець Марко Гейко (1988-го).
Марія Башкирцева хотіла жити і радіти життю. Вона
використовувала час, який був їй відведений на цій землі, сповна. «Життя таке
коротке, потрібно сміятися, скільки можеш…» — із сумом писала вона.
Андрій Костюченко
Український письменник
Немає коментарів:
Дописати коментар