В українській історії багато темних сторінок, але на цих сторінках не менше світлих людей. У чи не найтрагічніший період – Голодомору 1932-1933 років – до нас занесло репортера, який усіма силами намагався розповісти світові правду. Ґарет Джонс, уродженець Валії, знав забагато та був занадто голосним, а «комуністичний рай» такого не пробачає. Книжка польського репортера та письменника Мірослава Влеклого «Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала» оповідає цей шлях – від подорожей голодними селами до майже шпигунської загибелі на задвірках Китаю. А ми розповідаємо найцікавіше.
Слово «занесло»
було б незаслуженим применшенням участі журналіста, адже кожну зі своїх трьох
поїздок на терени тодішньої радянської України йому доводилося виборювати усіма
правдами та неправдами. Усе для того, щоб виконувати свою журналістську роботу
– розповідати світові правду.
За кілька публікацій про Голодомор в американській та британській пресі з їдучою правдою, його дискредитували, заплямували репутацію та виставили дурнем і шарлатаном.
Ім’я Ґарета
Джонса мало всі шанси на те, щоб затертися десятилітнім замовчуванням. Втім,
зараз ми відроджуємо пам’ять про небайдужого чужинця, який бажав нашій країні
світле майбутнє. Минулого року на великих екранах відбулася прем’єра історичної
стрічки «Ціна правди» від польської режисерки Аґнєшки Голланд, друком вийшли
українські переклади Ґаретових статей, а зараз отримуємо докладну та
драматичну біографію містера
Джонса.
Поліглот та відмінник
Відмінник у всіх
своїх починаннях, майбутній журналіст навчався вкрай добре, зокрема в
університетах валлійського Абериствіта, французького Страсбурга, а в
кембриджському Триніті-Коледжі, який взяв на роботу кілька десятків
нобелівських лауреатів, виборов стипендію. Тут він бездоганно вивчив
французьку, німецьку та російську мови, якими спілкувався вільно і за потреби
міг зійти за місцевого.
Бекпекер початку XX століття
Племінниця Ґарета
Марґарет Коллі, так описувала буремне студентське життя дядька: «Ґарет
подорожував усією Європою та Сполученими Штатами. На своєму шляху йому довелося
попрацювати на брудному французькому пароплаві, найнятися кочегаром на
норвезьке судно та правити дрібними шведським та німецьким пароплавами. Він був
бекпекером версії 1920 року. В 1923-му через падіння курсу німецької марки він
об’їхав Німеччину за п’ять шилінгів».
Помічник колишнього прем’єр-міністра
У розпал депресії
30-х років XX століття навіть із кембриджським дипломом уникнути безробіття
було важко. Втім, Ґарета знайомлять із колишнім британським прем’єр-міністром
Девідом Ллойдом Джорджем, теж валлійцем за походженням. Незабаром Джонс уже
працює на нього як радник з іноземних справ за непогану платню, читаючи з
десяток газет щодня різними мовами та переповідаючи міжнародні справи своєму
роботодавцю. Водночас він їде до Юзівки (сучасного Донецька), про яку йому в
дитинстві розповідала мати, тільки тепер це Сталіно й голод вже дає про себе
знати.
57 різновидів Гайнца
Згодом Ґарет
поїде до Америки та працюватиме на доктора Айві Лі, радника з питань зв’язків
із громадськістю Джона Рокфеллера, в передовій піар-агенції світу. У цей період
трапиться його друга поїздка до Радянського Союзу із 21-літнім Джеком Гайнзом,
спадкоємцем харчової династії Гайнзів. Цього разу Ґарету не доведеться боротися
за хлібину, адже екіпірування для подорожі включало 57 видів продукції «Гайнз»,
а ще плівкову камеру.
На Уолл-стрит
Ґарет нарощує
впливовість і в одному з листів батькам повідомляє, що він став «одним із тих,
хто за кулісами впливають на вибір майбутнього президента Сполучених Штатів».
Але з професійним становленням до Джонса приходить розчарування: в бізнесі,
демократії, Америці. Варто розуміти, що це час розпалу Великої депресії, яка
жорстоко скорочує штати та позбавляє робочого місця й валійця, який вирушає на
батьківщину у люксовій каюті за ціною економу.
У літаку з Гітлером
Ґарет Джонс – перший іноземний журналіст, якого канцлер Райху Адольф Гітлер узяв на борт свого літака, знаменитого Richthofen – найшвидшого і найпотужнішого на той час.
Те, що Ґарет напише для The Western Mail, сьогодні вже вважають класикою: «Якби цей літак розбився, змінилася б уся історія Європи. За кілька метрів від мене сидить Адольф Гітлер, канцлер Німеччини та лідер найвибуховішого націоналістського пробудження, яке тільки бачив світ».
Але літак не
розбився, а історія залишилася такою, як є.
Нелегально в Україну
Третій і останній
раз Ґарет потрапляє в Україну фактично нелегально. Він називається
представником Ллойда Джорджа, хоча більше на нього й не працює. Все ж на певний
час правильно назване ім’я дозволяє йому отримати теплий прийом та безкоштовну
візу. Тільки журналістів за межі Москви тоді не випускали. Втім, Ґарета так
просто не зупиниш. Правдами й неправдами він сідає на потяг до Харкова
«подивитися на заводи», але зіскакує з потяга у глухому українському селі й
стає свідком страшного голоду.
Протистояння із Дюранті
Мовчати про побачене журналіст не міг, тому давав і пресконференція, і розвила в прес-релізи у провідні ЗМІ. Втім, комуністична машина виявилася міцнішою. Найвпливовіший і найвідоміший із московських кореспондентів, дописувач The New York Times Волтер Дюранті критикує «страхітливі історії» та зухвало глузує з Ґарета в офіційній відповіді в пресі. Зрештою, авторитет американця та підтримка «комуністичного раю» дають про себе знати, роком раніше Волтер вже встиг отримати Пулітцер за репортажі з СРСР. Джонса світ визнає неправим, а Дюранті пожинає лаври.
За день до тридцяти
Вирвавшись із
загнання в провінційній газеті рідного міста після поразки Дюранті, Ґарет
починає навколосвітню подорож «у пошуках інформації». Йому 29 і до 30 він не
доживе один день.
Китайські солдати знайдуть тіло Ґарета з трьома ранами від куль. За два тижні до цього його візьмуть у полон бандити окупованих китайських провінцій Маньчжурії, згодом вимагатимуть викуп, вестимуться перемовини, влада буде готовою заплатити. Але це не зупинить трьох пострілів.
Спекулювати на тему, хто насправді вбив Ґарета Джонса можна довго. І якою б не була правда, він її вже не розповість.
Орвеллівський герой
Орвелл знав про
Голодомор і Орвелл знав про Ґарета Джонса. Принаймні, так заведено вважати.
Надто багато факторів вказують, що «Колгосп тварин» саме про радянський
тоталітаризм, а землевласник містер Джонс названий на честь Ґарета. Зрештою,
вони були одного віку, у них був спільний літагент, а Орвелла цікавила ця тема.
Сліди Ґарета у
«Колгоспі тварин» шукав його племінник. Він і звернув увагу, що в останніх
частинах тексту, подаючи кількість померлих курей, Орвелл, найімовірніше,
відсилає до дев’яти мільйонів жертв голоду в Україні. А офіційна версія їх
загибелі нагадує полеміку Дюранті із заміною Голодомору на «смертність через хвороби,
спричинені недоїданням».
Орвелла і Джонса
об’єднувало ще дещо. Вони обидва опинилися у чорному списку НКВС. Тільки Орвелл
прожив ще довге життя, а Ґарет ні.
Впродовж усього
свого життя Ґарет залишався журналістом та справно виконував свою роботу. Легше
назвати країни, які він не покрив своїми репортажами та подорожами. Уявіть
лише, скільки інформації Ґарет мав би, якби йому вдалося закінчити свій вояж
«Навколо світу в пошуках інформації». Адже він давно застерігав від приходу до
влади Гітлера, один із небагатьох мав дані про Голодомор та передбачав те, що
мало здійснитися під час японського нападу на Перл-Гарбор.
Шлях Ґарета Джонса увібрав в себе всі можливі жанри літератури. А карколомної кількості подій, втиснутої у двадцять дев’ять років, вистачило б не на одне життя.
Олена Тищук
Немає коментарів:
Дописати коментар